Захаренко Юрій Миколайович

Ю́рій Микола́йович Заха́ренко (біл. Юры Мікалаевіч Захаранка; 1 січня 1952, Василевичі — 7 травня 1999 (?)) — полковник, колишній , опозиційний політик, зник безвісти 1999 року.

Юрій Захаренко Юры Захаранка
біл. Юрый Мікалаевіч Захаранка
Міністр внутрішніх справ Республіки Білорусь
28 липня 1994 — 16 жовтня 1995
Президент	Олександр Лукашенко
Прем'єр-міністр
Попередник	Володимир Данько
Наступник	Валентин Агалець
Народився	1 січня 1952(1952-01-01) Василевичі, Річицький район, Гомельська область, Білоруська РСР, СРСР
Помер	7 травня 1999(1999-05-07) (47 років)
Похований	невідомо
Відомий як	політик
Країна	Білорусь
Національність	білорус
Alma mater	^d (1987)
Політична партія	ОГП
У шлюбі з	Ольга Захаренко
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Захаренко.

Життєпис

В часі проголошення незалежності Білорусі Захаренко був заступником глави міжрегіонального відділу з боротьби з організованою злочинністю МВС СРСР.

28 липня 1994 року указом президента Лукашенка його було призначено Міністром внутрішніх справ Білорусі. 5 серпня 1994 року — присвоєно звання генерал-майор. 16 жовтня 1995 року Захаренка звільнили з посади міністра, а 16 квітня 1996 його було понижено у званні до полковника й звільнено з МВС.

Захаренко долучився до опозиції, його було обрано до складу керівництва Об'єднаної громадянської партії.

7 травня 1999 року зник безвісти (за однією з версій, його було викрадено і вбито). 2002 року влада відмовилась визнати його мертвим, а 2003 року справу з розслідування було припинено.

Сім'я Юрія Захаренка — дружина, дві дочки та онуки — отримали політичний притулок в Німеччині.

Версія Гаравського

У грудні 2019 колишній спецпризначенець Юрій Гаравський дав інтерв'ю Deutsche Welle, в якому назвав себе бійцем «ескадрону смерті» і розповів відомі йому подробиці викрадень і вбивств білоруських опозиціонерів. За його словами, перед виконанням викрадення за Захаренком стежили півтора тижня. 7 травня 1999 в центрі Мінська (в районі вулиці Воронянського), коли він залишив авто на стоянці і йшов додому, бійці «ескадрону» зупинили його і, представившись працівниками міліції, посадили у своє авто. Далі його відвезли на навчальну базу внутрішніх військ у районі Воловщини під Мінськом. Його не катували, а командир «ескадрону» Дмитро Павліченко виконав два постріли в район серця, використовуючи для цього спеціальний пістолет з глушником для виконання смертних вироків. Після смерті Захаренка відвезли в Мінськ, де в районі Північного цвинтаря Павліченко повіз тіло до крематорію. Про подальшу долю тіла Гаравському невідомо.

Примітки

1. (рос.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 2019=12-16.
2. (біл.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.

Посилання

• (біл.)
• Інформація на сайті «We remember» [ 10 серпня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
• Сторінка на сайті «Хто є хто в РБ» [ 16 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• (рос.)
• Солидарность-16 [ 16 травня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• (рос.)
• "Банда" Фильм про «эскадроны смерти" на YouTube — 2015, Белсат (рос.)