Southern Death Cult

Southern Death Cult (англ. Південний культ смерті) — британський музичний колектив, який працював у жанрах пост-панку і раннього готичного року з 1981 по 1983 рік. Незважаючи на те, що гурт видав лише один альбом, він став одним з найпомітніших колективів «першої хвилі» готичної музики. Після розпаду Southern Death Cult на початку 1983 року її фронтмен Ієн Естбері заснував гурт The Cult, що згодом досяг неабиякого комерційного успіху.

Southern Death Cult
Основна інформація
Жанр	панк-рок, Готичний рок
Роки	з жовтень 1981
Країна	Велика Британія
Місто	Бредфорд
Лейбл	Situation Two, Beggars Banquet Records
Склад	^d
deathrock.com/southerndeathcult/main.html

Історія гурту

Гурт Southern Death Cult був утворений в жовтні 1981 року в Бредфорді за ініціати Ієна Естбері, який залучив до співпраці гітариста Девіда Барроуза і колишніх учасників панк-гурту Violation — басиста Баррі Джепсона і ударника Акі Наваза. Колектив отримав назву на честь  — доколумбової культури північноамериканських індіанців.

Вже 29 жовтня музиканти відіграли перший концерт, на якому представили публіці шість пісень. Протягом 1982 року гурт активно виступав, чим привернув увагу преси: жовтневий номер журналу New Musical Express вийшов з фотографією Southern Death Cult на обкладинці і містив розгорнуте інтерв'ю з учасниками команди. У грудні того ж року відбувся реліз синглу «Moya/Fatman», який дістався першої сходинки британських незалежних чартів. Популярність гурту зростала, він провів успішне турне разом з Bauhaus, проте 26 лютого 1983 Ієн Естбері несподівано оголосив про розпуск колективу.

Після розпаду Southern Death Cult її учасники утворили два нових проекти: Естбері заснував гурт Death Cult (пізніше The Cult), а решта музикантів деякий час грали разом під назвами Getting the Fear і Into a Circle. Ударник Акі Наваз пізніше організував хіп-хоп-колектив Fun-Da-Mental.

Єдиний повноформатний альбом гурту, що також отримав назву , був виданий вже після офіційного розпаду команди на лейблі Beggars Banquet Records.

Стиль, вплив

На думку критика Вілсона Ніта, музика Southern Death Cult включала, хоч і «в зародковому вигляді», всі елементи, які пізніше стали характерними ознаками стилю The Cult — різкий, проймаючий гітарний звук, «дикунські» ритми і «драматичний» вокал. При цьому композиції були вирішені в дусі «сирого і голодного» пост-панку, який разюче контрастує з пихатим стилем, до якого прийшли The Cult на початку дев'яностих.

Однією з основних тем пісень колективу стала культура північноамериканських індіанців, яку Ієн Естбері ідеалізував. Так, у пісні «Moya» фронтмен команди висловлював свою солідарність з корінним населенням США і засуджував «американський спосіб життя». Традиційні для панк-музики протести проти капіталістичного суспільства також знайшли відображення у творчості Southern Death Cult.

Учасники гурту в інтерв'ю визнавали, що на них справили великий вплив Sex Pistols, а музичні критики ставили колектив в один ряд з Bauhaus. Southern Death Cult іноді розглядають, поряд з Sisters of Mercy, як одні з найбільш яскравих і типових представників раннього готичного року.

Дискографія

• 1982 — «Moya/Fatman» (сингл)
• 1983 — «The Southern Death Cult: Moya/Fatman/The Girl» (сингл)
• 1983 — (альбом)

Примітки

1. John Bush. Southern Death Cult biography (англійською) . AllMusic.com. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 9 жовтня 2011.
2. Wilson Neate. Southern Death Cult review (англійською) . AllMusic.com. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 9 жовтня 2011.
3. Paul Morley. (2 жовтня 1982). Southern Death Cult — The last tribe. New Musical Express (№10/1982) (англійською) . Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 10 жовтня 2011.
4. Pete Prown, Harvey P. Newquist & Jon F. Eiche. Legends of rock guitar: the essential reference of rock's greatest guitarists / Jon F. Eiche. — Hal Leonard Corporation, 1997. — P. 237. — (Biographies and Commentary) — .

Посилання

• Фан-сайт [ 20 червня 2012 у Wayback Machine.]