Друнгарій

Друнга́рій (дав.-гр. δρουγγάριος) — командир військового підрозділу у війську Візантійської імперії або командувач флотом. Друнг — до X століття у Візантії означав підрозділ, що складав третину турми, яка, в свою чергу мала до 5 тисяч вояків і складала третину феми. У пізній Римській імперії друнг складався з 20-30 кіннотників, якими й командував друнгарій.

Надалі розрізняли такі ранги:

• друнгарій тагми — командир основної військової одиниці армії Візантії (на сьогодні приблизно за кількістю вояків дорівнює батальйону) до VIII століття;
• друнгарій вахти (грец. δρουγγάριος τῆς βίγλης), він же ніктепарх («нічний епарх») — з кінця VIII століття начальник охорони головного імператорського палацу, іподрому та суду, а також керівник нічної варти Константинополя;
• друнгарій флоту — командувач імператорськими бойовими кораблями, з XI століття — мегадрунгарій;
• друнгарій феми — стратиг морської феми (найбільш відомий друнгарій феми Ківірреотів на півдні Малої Азії), часто такий друнгарій командував об'єднаним флотом усіх фем;
• друнгарій ванди — командир невеликого військового підрозділу, що входив до складу тагми.

Історія виникнення назви

У Стародавньому Римі слово «друнг» на початку IV століття запозичили або з галицької, або з давньонімецької мови. Наприкінці VI століття імператор Маврикій у своєму творі «Стратегікон» використав цей термін для позначення певного тактичного розгортання, як правило, у кавалерії, в загальному сенсі «угрупування». На початку VII століття відбулась ієрархізація та формалізація візантійської армії. У новій системі кожна велика дивізія, яку називали фемою, була розділена на турми, відповідно кожна турма була розділена на мойри (грец. μοίραι) або друнги, які в свою чергу складалися з декількох банд (лат. bandum — «прапор»). Таким чином, кожна мойра або друнг були аналогом сучасного полку або бригади, спочатку чисельністю у 1000 вояків (нагадувала македонську хіліархію), з часом зросла до 3000 воїнів, але зрештою імператор Лев VI Мудрий встановив для друнгу чисельність у 400 вояків. Ранг друнгарія при цьому був одним з найнижчих військових піхотних звань.

У Візантії

У 791 році вперше згадують про друнгарія варти — посадову особу, яка командувала охороною головного імператорського палацу, а потім ще декількох установ. Протягом X—XI століть ця посада стала дуже значущою при дворі імператора, на це місце мріяли потрапити багато вихідців з аристократичних родин.

Командувача флоту Візантії приблизно у той час називали друнгарієм флоту або флоту басилевса, щоб відділити від друнгарія феми, командувача провінційними флотами та їхніми об'єднаннями (ескадрами). Надалі їм надали статус стратига, а командувача імператорським флотом стали іменувати мегадрунгарієм. Вперше це зафіксовано в документі Τακτικόν Ουσπένσκυ у 842 році. Надалі ранг мегадрунгарія наприкінці XI століття був замінений на «великий дука» або «мегадука» (грец. Μέγας Δουξ). Але ранг флотських друнгарієв продовжував існувати аж до падіння Візантійської імперії у 1453 році. Також існував варіант друнгарія комес (грец. δρουγγαροκόμης — буквально «друнгарій рахунку»), тобто командувача ескадрою з певною кількістю кораблів.

Джерела

(англ.)

• Bartusis Mark C. The Late Byzantine Army: Arms and Society 1204—1453. — Philadelphia, Pennsylvania: University of Pennsylvania Press, 1997. — .
• Bury John B. The Imperial Administrative System of the Ninth Century: With a Revised Text of the Kletorologion of Philotheos. — London, United Kingdom: Oxford University Press, 1911.
• Haldon, John F. (1999). Warfare, state and society in the Byzantine world, 565—1204. Routledge. .
• Kazhdan, Alexander, ed (1991). Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford University Press. .
• Magdalino, Paul (2002). The Empire of Manuel I Komnenos, 1143—1180. Cambridge University Press. .
• Rance, Philip (2004). Drungus, Δροῦγγος and Δρουγγιστί — a Gallicism and Continuity in Roman Cavalry Tactics. 96–130.
• Treadgold, Warren T. (1995). Byzantium and Its Army, 284—1081. Stanford University Press. .