Войток Григорій Андрійович

Григорій Андрійович Войток (нар. 19 січня 1952, Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область) — український журналіст і письменник.

Войток Григорій Андрійович
Народився	19 січня 1952(1952-01-19) (72 роки) Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник, журналіст
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Заклад	Наше життя і Телерадіокомпанія «Обрій»
Членство	СЖ СРСР і Національна спілка журналістів України
Нагороди	Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»^[d]

Освіта

В 1967 році закінчив Осовецьку восьмирічку, а в 1969 — Озерянську середню школу.

Без відриву від роботи одержав диплом журналіста в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і диплом юриста з відзнакою Бобровицького радгоспу-технікуму.

Трудова діяльність і творчість

Працював у місцевому колгоспі і кількох підприємствах райцентру.

Був робсількором районної газети «Жовтнева зоря». В 1983 році прийнятий на постійну роботу — кореспондентом цієї газети. Через два місяці очолив сільськогосподарський відділ редакції, потім був призначений заступником редактора.

Публікувався в обласних газетах, а також республіканських — «Радянська Україна» і «Молодь України».

В 1998 році заснував і очолив телерадіокомпанію «Обрій» у м. Бобровиця Чернігівської області. В березні 1999 року вперше вийшли в ефір.

У 2012 опублікував книжку «Тернистий шлях благородної справи» — про Майнівський (потім Бобровицький) зооветеринарний технікум.

В 2016 роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві "ПАТ "ПВК «Десна». Презентація роману відбулася 9 квітня 2016 в Києві.

У 2018 році Журі нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка — за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

У 2019 році побачило світ нове видання — «Безбатченки. Книга II». У дилогії досліджується подальша доля безбатченків післявоєнної доби і «байстрюків від влади», котрі уособлюють собою справді національну наволоч — бездушну в своєму маніакальному прагненні наживи, цинічну та продажну; заздрісно-малоосвічених людців, лихих казнокрадів, доморощених «яничарів».

Громадська діяльність

Обирався на громадських засадах головою райкому профспілки працівників культури, куди входила профспілкова організація редакції газети.

В 1986 році був прийнятий у Спілку журналістів СРСР. Нині — член Національної спілки журналістів України.

Відзнаки

За журналістську роботу нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, почесними знаками ВДНГ УРСР, Золотою медаллю української журналістики.

Лауреат ХІ Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Найкращий керівник електронних ЗМІ» (2011).

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2018).

Примітки

1. Надія Фурса: Пам'ятник благородній справі / «Чернігівщина» № 24 від 14 червня 2012.
2. . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 20 березня 2016.
3. Тетяна Череп-Пероганич (30 березня 2016). Роман Григорія Войтка «Безбатченки» - урок з минулого, який варто усвідомити й зробити висновки. Книгобачення.
4. . Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
5. . Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 17 червня 2012.
6. Творчий неспокій Григорія Войтка. zemlyaivolya.net. оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 23 лютого 2024.

Посилання

• Григорій Войток: «В Україні граблі закінчилися, якщо не схаменемось — наступатимемо на міни!» [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Олег Гончаренко. Справжня сага життя українського народу.
• Тетяна  Сидоренко. Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка [ 28 березня 2022 у Wayback Machine.]