Вольфрама т хімічна сполука яка містить оксоаніон вольфраму або є змішаним оксидом що містить вольфрам Вольфрамати солі

Вольфрама́т — хімічна сполука, яка містить оксоаніон вольфраму або є змішаним оксидом, що містить вольфрам. Вольфрамати — солі . Найпростіший іон вольфраму - ${\ce {WO4^2-}}$ , «ортовольфрамат». Багато інших вольфраматів належать до великої групи багатоатомних іонів, які називаються поліоксометалатами («POMs»), а саме - до ізополіоксометалатів, які містять поряд з киснем і, можливо, воднем, лише один інший елемент. Майже всі корисні вольфрамові руди є вольфраматами.

Хімічна будова іону ортовольфрамату ( ${\ce {WO4^2-}}$ )

Структури

Ортовольфрамати мають стійку кристалічну структуру на основі тетраедричної групи ${\ce {WO4^2-}}$ з короткими відстанями W–O 1,79 Å. Структурно вони подібні до сульфатів. У поліоксовольфраматах переважають шестикоординатні октаедрічні групи. У цих сполуках відстані W–O подовжені.

Деякі приклади іонів вольфрамату:

${\ce {HWO4^2-}}$ (гідрогенвольфрамат)
полімерні іони ${\ce {W2O7^2-}}$ різної структури у ${\ce {Na2W2O7}}$ , ${\ce {Li2W2O7}}$ та ${\ce {Ag2W2O7}}$
${\ce {[W7O24]^6-}}$ (паравольфрамат A)
${\ce {[W10O32]^4-}}$ (вольфрамат Y)
${\ce {[H2W12O42]^10-}}$ (паравольфрамат B)
${\ce {\alpha-[H2W12O40]^6-}}$ (метавольфрамат)
${\ce {\beta-[H2W12O40]^6-}}$ (вольфрамат X)

Поширення в природі

Докладніше: Вольфрамати (мінерали)

Вольфрамати утворюються природним шляхом разом з молібдатами. Мінерал шеєліт, вольфрамат кальцію, часто містить домішки молібдатів; мінерал вольфраміт є вольфраматом марганцю та заліза — обидва є цінними рудними мінералами вольфраму. Повеліт — мінеральна форма молібдата кальцію, що містить невелику кількість вольфраму.

Реакції

Розчини вольфраматів, як і , дають інтенсивно сині розчини складного вольфрамату (V, VI), подібні до .

На відміну від хроматів, вольфрамати не є хорошими окисниками, але, подібно до хроматів, розчини вольфраматів конденсуються із утворенням при підкисленні ізополівольфраматів.

Примітки

Egon Wiberg, Arnold Frederick Holleman (2001). Inorganic Chemistry. Elsevier. ISBN .
Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (вид. 2nd). Butterworth-Heinemann. ISBN .
Wells A.F. (1984) Structural Inorganic Chemistry 5th edition Oxford Science Publications
Jon A. McCleverty, N. G. Connelly,Nomenclature of inorganic chemistry II: recommendations 2000, International Union of Pure and Applied Chemistry Commission on the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Published by Royal Society of Chemistry, 2001,

[Wiberg&Holleman-1] Egon Wiberg, Arnold Frederick Holleman (2001). Inorganic Chemistry. Elsevier. ISBN .

[Greenwood-2] Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (вид. 2nd). Butterworth-Heinemann. ISBN .

[3] Wells A.F. (1984) Structural Inorganic Chemistry 5th edition Oxford Science Publications

[McCleverty-4] Jon A. McCleverty, N. G. Connelly,Nomenclature of inorganic chemistry II: recommendations 2000, International Union of Pure and Applied Chemistry Commission on the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Published by Royal Society of Chemistry, 2001,