Ксиліт п ятивуглецевий що використовується як замінник цукру природний підсолоджувач Біла кристалічна речовина без запах

Ксиліт — п'ятивуглецевий , що використовується як замінник цукру, природний підсолоджувач. Біла кристалічна речовина, без запаху, добре розчиняється у воді, приблизно настільки ж солодка, як і цукроза, але містить лише дві третини її енергетичної цінності. Енергетична цінність 2,4 ккал/г (сахароза — 3,87 ккал/г).

Ксиліт


Систематична назва	(2R,3R,4S)-Pentane -1,2,3,4,5-pentanol
Ідентифікатори
Номер CAS	87-99-0
Номер EINECS	201-788-0
DrugBank	DB11195
KEGG	D00061 і C00379
Назва MeSH	D02.033.800.936 і D09.853.936
ChEBI	17151
SMILES	OC1COC(O)C(O)C1O
InChI	InChI=1S/C5H12O5/c6-1-3(8)5(10)4(9)2-7/h3-10H,1-2H2/t3-,4+,5+
Номер Бельштейна	1720523
Номер Гмеліна	82893
Властивості
Молекулярна формула	C₅H₁₂O₅
Молекулярна маса	152,15
Т_пл	92-96
Т_кип	216
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)

Примітки картки

Одержання

Міститься у волокнах багатьох фруктів та овочів, включаючи суниці, кукурудзу та гриби. Ксиліт може бути виділений з волокон кукурудзи, берези, малини і сливи. Його одержують гідролізом бавовняного лушпиння, кукурудзяних качанів або березової кори. Спочатку отримують ксилозу, яку відновлюють до ксиліту.

Промислове виробництво ксиліту було налагоджене в СРСР, адже для його виготовлення можна було використовувати відходи сільського господарства — зокрема соняшникове або ж бавовняне лушпиння, які для інших цілей просто не використовували. Не дивно, що перший завод з виробництва ксиліту був побудований в узбецькій Фергані — радянській «столиці бавовни». Трохи пізніше виробництво ксиліту налагодили в Японії і Німеччині. А сьогодні головним постачальником цього підсолоджувача стала Фінляндія. Там як сировину використовують головним чином відходи деревини. В Україні виробництво його не налагоджено, хоча його можна отримувати на цукрових заводах без особливих змін технологічного процесу.

Ксиліт засвоюється повільніше ніж глюкоза, тому при застосуванні значних доз він затримується в кишечнику, що приводить до його розладу (діареї), причому засвоєння ксиліту майже не залежить від рівня інсуліну в крові. Добова доза — 30-50 г, разова 5-10 г, вживання в кількості понад 50 г в день може викликати діарею.

Примітки

Gare, Fran (1 лютого 2003). . Basic Health Publications, Inc. . Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 7 березня 2008.
R Sreenivas Rao, Ch. Pavanajyothi, RS Prakasham, PN Sharma, L Venkateswar Rao (2006) Xylitol production from corn fiber and sugarcane bagasse hydrolysates by Candida tropicalis Bioresource Technology 97:1974-1978.
Михайло Мустафін. Цукор. Солодка (може, навіть занадто) історія — К., 2018, с.58
Бальон Я. Г., Сімуров О. В. Синтез та біологічні властивості цукрозамінників // Вісник Черкаського університету Науковий журнал [ 7 червня 2009 у Wayback Machine.]. 2007, Вип.87 [ 14 вересня 2011 у Wayback Machine.]
Клячко В. Р., Перелыгина А. А., Домарева И. В. // Сов. Медицина. — 1968. — № 3. — С. 78-81
Крышень П. Ф., Гафес Ю. И. Сорбит, ксилит, глицерин и их применение в медицине. — К.: Наукова думка. — 1979. — 288 с.

Посилання

КСИЛІТ [ 6 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія

Це незавершена стаття з біохімії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Gare, Fran (1 лютого 2003). . Basic Health Publications, Inc. . Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 7 березня 2008.

[2] R Sreenivas Rao, Ch. Pavanajyothi, RS Prakasham, PN Sharma, L Venkateswar Rao (2006) Xylitol production from corn fiber and sugarcane bagasse hydrolysates by Candida tropicalis Bioresource Technology 97:1974-1978.

[3] Михайло Мустафін. Цукор. Солодка (може, навіть занадто) історія — К., 2018, с.58

[Бальон-4] Бальон Я. Г., Сімуров О. В. Синтез та біологічні властивості цукрозамінників // Вісник Черкаського університету Науковий журнал [ 7 червня 2009 у Wayback Machine.]. 2007, Вип.87 [ 14 вересня 2011 у Wayback Machine.]

[5] Клячко В. Р., Перелыгина А. А., Домарева И. В. // Сов. Медицина. — 1968. — № 3. — С. 78-81

[6] Крышень П. Ф., Гафес Ю. И. Сорбит, ксилит, глицерин и их применение в медицине. — К.: Наукова думка. — 1979. — 288 с.