Ширинка (архітектура)

Ширинка — різновид кесона; поширений в російській архітектурі XVI—XVII століть елемент декору у вигляді квадратної заглибини в стіні, всередині якої іноді містилися кахлі або різьблене оздоблення. Застосовувався для зовнішньої обробки плоских частин кам'яних будівель (фасадів, устоїв ворітних арок, пілястр, парапетів фортечних стін). Особливо часто ширинки застосовувалися в оздобленні дзвіниць, де іноді всю прямокутну основу верхнього восьмерика і нижній парапет суцільно покривали ширинками.

Фрагмент Святих воріт (1688 р.) Ризоположенського монастиря в Суздалі. Ширинки з кахлями поміщені у вигляді пояса по верхньому краю, парами і окремо — нижче на пілонах

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ширинка.

Мотив ширинки зближує цей вид декору з фільонкою, бо ширинка є перспективною прямокутною рамкою, з повторюваним мотивом.

Архітектори часто зосереджували на обробці ширинками свою винахідливість. Рамка була зроблена з тесаного каменю або лекальної цегли; найпростіший профіль являв собою прямокутний виступ, найскладніший — четвертний вал з жолобком. Заглибина залишалася гладкою або заповнювалася білокам'яною пробкою, для невеликих ширинок на пробці витісувалась крихітна балясина або розетка, у великих ширинках для обробки використовувалися кахлі або пробка обкладалася цеглою з нескладним опуклим зображенням.

При оздоблюванні пілястри колонка ширинок іноді завершувалася западиною у формі закомари. На фризах головних карнизів церков використовувалися ширинки, в яких заглибина була заповнена цегляною кладкою з вирізами, схожими на листок дерева.

Література

• Ширинка // Татьяна Дорофеева. Христианское зодчество: история и современность. Litres, 2017. С. 289. (рос.)
• Алексѣй Новицкій. Исторія русскаго искусства: с древнѣйших времен, Т. 1. В. Н Линд, М., 1903. С. 293. (рос.)