Каравайчук Олег Миколайович

Каравайчук Олег Миколайович (28 грудня 1927, Київ, УРСР — 13 червня 2016, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський піаніст, музикант-імпровізатор, композитор, автор музики до багатьох кінофільмів і спектаклів. Серед найкращих робіт — музика до фільмів «Мама вийшла заміж», «Монолог», «Місто майстрів», «Нога». Видано два компакт-диски — «Вальси і антракти» та «Concerto Grosso», а також DVD «Рука Гоголя».

Олег Каравайчук
Зображення
Основна інформація
Дата народження	28 грудня 1927(1927-12-28)
Місце народження	Київ, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	13 червня 2016(2016-06-13) (88 років)
Місце смерті	Санкт-Петербург, Росія
Поховання	Комаровське селищне кладовище
Громадянство	СРСР→ Росія
Професія	композитор, піаніст
Освіта	Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Інструменти	фортепіано
Жанр	класична музика
karavaichuk.com
Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився 28 ґрудня 1927 року в Києві у сім'ї скрипаля, якого заарештували, коли Олегу було два роки. З раннього дитинства писав музику.

Закінчив музичне училище по класу фортепіано при Ленінградській консерваторії у 1945 році. У березні 1943 року узяв участь в концерті юних виконавців у рамках святкування 80-річчя консерваторії в Ташкенті. У 1945—1951 роках навчався у Ленінградській державній консерваторії (зараз Санкт-Петербургська державна консерваторія ім. Н. А. Римського-Корсакова) по класу фортепіано (педагог Самарій Савшинський).

З 1953 року працює у кіно, стверджуючи, що почав працювати у кіно тому, що це було єдиною творчістю, яку не заборонював КДБ.

Міфи завжди оточували композитора, проте абсолютно достовірно можна сказати, що, як мінімум, в 1950-х і на початку 1960-х років він був, що називається, «нормальною» людиною, хоча і з невеликими дивацтвами, властивими досить багатьом творчим людям. Так, проживаючи на дачі в Лахта в 1950-х роках, залицявся до дівчат з Ленінграда, які проживали там же, недалеко від нього, але не домігшись успіху, повідомив, що поїде у Польщу і там одружиться. Врешті решт і до Польщі не з'їздив, і не одружився.

На початку 1960-х років відбувся єдиний публічний виступ Олега Каравайчука на сцені Ленінградського Концертного залу (нині ), що ледь не закінчилося скандалом. Наступного разу він зміг вийти на сцену лише через два десятиліття — 25 квітня 1984 року. І цією сценою стала сцена Будинку актора ім. К. С. Станиславського (Невський пр, 86), а аудиторією — артисти ленінградських театрів. Цього разу Олег Миколайович явив себе в ролі віртуозного піаніста — виконавця музики М. Мусоргського і Бетховена.

Широкій аудиторії аж до 1990 року Каравайчук був відомий тільки як композитор театру і кіно, його концерти заборонялися, періодично переслідувалася вся його родина, його твори вилучалися, і понині багато цих творів не опубліковано і зберігається в архівах. Це призвело до того, що композитор почав вести закритий спосіб життя.

Довгі роки Каравайчук жив на 15-й лінії Васильєвського Острова з матір'ю, в будинку між Середнім і Малим проспектами, недалеко від скверу імені Віри Слуцької. Місцеві жителі часто бачили його на вулиці і в довколишніх магазинах. Завдяки своїй екстравагантній зовнішності й поведінці (манера ходити та вести себе, спілкуватися з продавчинями, темні окуляри, берет і довгі патли волосся з-під нього) Олег Каравайчук отримав прізвисько «божевільний композитор» і був, таким чином, місцевою знаменитістю. Наприклад, Олег Миколайович приходить в молочний магазин («Молокосоюз»), який був тоді, в 1960–1970-х роках, на розі Середнього проспекту і 15-й лінії, зі старовинним молочником і просить наповнити його сметаною: «Тільки, будь ласка, будьте гранично обережні!» — неповторним тоном прохає він продавчиню.

Багато витворів Каравайчука не відомі в Росії, проте дуже високо цінуються за її межами: зокрема, він створив музику для декількох балетів.

У часи нової відлиги (після 1989-го року) Каравайчук побував у Великій Британії, зокрема, в Лондоні, виступав на радіостанції BBC, у її російськомовній службі. В одній з передач свої враження від британської столиці він висловив вокальним чином (наспівав звуки). Ведучі були у захваті, і взагалі, всіляко звеличували його, саме завдяки чому місцеві жителі Ленінграда і дізналися, що «божевільний композитор» є насправді неймовірно талановитим, якщо не сказати — геніальним, композитором.

Згодом композитору протегувала , вдова Віктора Цоя, до своєї трагічної смерті в 2005 р.

Олег Каравайчук співпрацював з кінорежисерами Сергієм Параджановим, Петром Тодоровським, Василем Шукшиним, , Кірою Муратовою («Короткі зустрічі», «Довгі проводи») та ін. Каравайчук також співпрацював з авангардистами, зокрема з композитором Сергієм Курьохіним.

1 квітня 2009 року Каравайчук взяв участь у виставі «Нотатки божевільного» в ДК Ленради у Санкт-Петербурзі, на честь 200-річчя від дня народження Н. В. Гоголя, за участю Ренати Литвинової і Олександра Баширова, проте в результаті, не з вини Каравайчука, але через бездарну організації та постановки спектаклю вийшов скандал, що отримав гучний відголос у ЗМІ.

В останні роки Каравайчук іноді виступав в Петербурзі, при цьому, попри фінансові труднощі, відмовляється від усіх комерційних пропозицій, працюючи тільки в тих проєктах, які його цікавили з творчої сторони. Каравайчук брав участь у перформансах, що синтезують його музику, класичний і сучасний балет, поезію і відео. Його відмінною рисою стали епатажні виступи з пошивкою на голові, гра на роялі лежачи або на колінах. Сам композитор пояснював це бажанням зосередитися і залишитися наодинці зі своєю музикою. Його основний напрямок роботи — імпровізаційні композиції: у присутності глядачів він сідає за рояль, пишучи твір у процесі самої гри. Два найбільших театри Петербурга: «Александринський» і МДТ — «театр Європи» використовують спеціально написану музику композитора до вистав «Ізотов» та «Біси».

У липні 2014 р. ностальгічна мелодія Каравайчука з фільму «Монолог» була використана в меморіальному фільмі телеканалу «Культура» про народного артиста РФ, музикознавця «незадані питання».

Нагороди

• 2001 — премія ^[ru] за найкращу музику до фільму (2001, режисер ^[ru]).
• 2009 — ^[ru] «За заслуги у розвитку сучасного мистецтва», яка заснована Фондом і Центром ім. Сергія Курьохіна.
• 2010 — номінація на премію ^[ru].

Вибрана фільмографія

• 1929 — «Моя бабуся» — музика до відновленої версії 1976 року
• 1953 — «Альоша Птіцин виробляє характер»
• 1955 — «Два капітани»
• 1956 — «Солдати»
• 1958 — «Під стукіт коліс»
• 1958 — «У твоїх руках життя»
• 1959 — «Піднята цілина»
• 1962 — «Ніколи» — Одеська кіностудія
• 1962 — «Молодий»
• 1962 — «Після весілля»
• 1965 — «Царі»
• 1965 — «Погоня»
• 1965 — «Місто майстрів»
• 1966 — «Авдотья Павлівна» — Одеська кіностудія
• 1967 — «Короткі зустрічі» — Одеська кіностудія
• 1969 — «Мама вийшла заміж»
• 1969 — «Увага, цунамі!» — Одеська кіностудія
• 1969 — «Люди землі і неба» (документальний)
• 1970 — «Міський романс» — Одеська кіностудія
• 1970 — «Секундомір» — музика до фільму, а також роль продавця в магазині «Стара книга»
• 1970 — («Чи вмієте ви жити?»)
• 1971 — «Довгі проводи» — Одеська кіностудія
• 1971 — «Драма зі старовинного життя»
• 1972 — «Монолог»
• 1972 —
• 1972 — «Принц і жебрак»
• 1973 — «Стара фортеця» (у співавт.) — Київська кіностудія імені Олександра Довженка
• 1974 — «Ксенія, кохана дружина Федора»
• 1975 — «Чужі листи»
• 1976 — «...та інші офіційні особи»
• 1977 — «Одруження»
• 1977 — «Будемо знайомі»
• 1977 — «Ася»
• 1978 — «Літня поїздка до моря»
• 1979 — «Уперше заміжня»
• 1979 — «Зліт»
• 1980 — «Будинок з привидами»
• 1980 — «Чорна курка, або Підземні жителі» — Київська кіностудія імені Олександра Довженка
• 1981 — «Подорож в Кавказькі гори»
• 1982 — «Шурочка»
• 1983 — «Щастя Никифора Бубнова»
• 1985 — «Переступити межу»
• 1986 — «Фуете» (у співавт.)
• 1988 — «Чоловік і дочка Тамари Олександрівни»
• 1988 — «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» — Київська кіностудія імені Олександра Довженка
• 1990 — (к/м, використовується музика композитора) — [[Київська кіностудія імені Олександра Довженка
• 1991 — «Нога»
• 2001 — та ін.

Загалом більш ніж 150 документальних та ігрових стрічок.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 13 травня 2013. Процитовано 15 травня 2015.
2. . Архів оригіналу за 25 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
3. Російська служба BBC
4. . (с) MR7.ru — информационно-новостной портал, интернет-проект редакции популярной газеты «Мой район», Санкт-Петербург. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
5. . © 1991–2013 ЗАО «Коммерсантъ. Издательский дом». Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
6. Святослав Белза. Незадані питання. Телеканал «Культура», прем'єра 12 липня 2014
7. [. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 13 червня 2016. 2001 — КиноПресса (рос.)]
8. . Архів оригіналу за 20 жовтня 2011. Процитовано 30 травня 2015.

Література

• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.28—29.

Посилання

• Каравайчук Олег на сайті IMDb (англ.)
• Офіційний сайт Олега Каравайчук [ 22 вересня 2019 у Wayback Machine.]
• Олег Каравайчук Discography at Discogs [ 31 липня 2021 у Wayback Machine.]
• Виступ маленького Олега [ 29 березня 2016 у Wayback Machine.] (5-й клас) разом з іншим майбутнім відомим скрипалем, ^[ru]
• Дормидонтов Н. // Эксперт Северо-Запад. — 2004. — 27 сент.
• Циликин Д. «Я не сюда родился» [ 31 травня 2015 у Wayback Machine.] // Ведомости. — 2005. — 19 сент.
• Быков Д. // Rolling Stone — 2011. — июль.
• «Па-де-де — это когда пах не эротика, а окно» Интервью Олега Каравайчука^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Time Out — 2013. — январь.
• . Interview. 21 січня 2015. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 24 січня 2015.