Мико́ла Семе́нович Ле́мик або Лемик-Сенишин (4 квітня 1914, Солова, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 10 жовтня 1941, Миргород) — український політичний діяч, член ОУН від 1932 року. Виконавець атентату проти Олексія Майлова (секретаря Консульства СРСР у Львові) 1933 року, засуджений. Від 1941 року — крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях.
Микола Лемик | |
---|---|
![]() | |
Загальна інформація | |
Народження | 4 квітня 1914 с. Солова, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, |
Смерть | 10 жовтня 1941 (27 років) м. Миргород, Генеральна округа Київ, Райхскомісаріат Україна |
Псевдо | «Сенишин» |
Військова служба | |
Приналежність | ![]() ![]() |
Командування | |
Крайовий провідник ОУН на Східній Україні (06.1941 — 10.1941) | |
|
Життєпис
Дитинство та юнацтво
Народився у селі Солова Перемишлянського повіту в Галичині (тепер Золочівського району, Львівської області) у бідній багатодітній селянській сім'ї. Закінчив сільську чотирирічну школу. У 1926—1933 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові, яку закінчив на «відмінно». Після закінчення гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.
У 1929 р. в університеті вступив до юнацтва ОУН, а згодом перейшов до бойового відділу. У бойовій референтурі перебував під особистим керівництвом Романа Шухевича — тодішнього бойового референта Крайової екзекутиви ОУН, та його заступника Богдана Підгайного.
Атентат
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODVMems1THlWRU1DVTVReVZFTUNWQ09DVkVNQ1ZDUVNWRU1DVkNSU1ZFTUNWQ1FpVkVNQ1ZDTUY4bFJEQWxPVUlsUkRBbFFqVWxSREFsUWtNbFJEQWxRamdsUkRBbFFrRmZKVVF4SlRnelh5VkVNU1U0TVNWRU1TVTRNeVZFTUNWQ05DVkVNU1U1Tmk1cWNHVm5MekkxTUhCNExTVkVNQ1U1UXlWRU1DVkNPQ1ZFTUNWQ1FTVkVNQ1ZDUlNWRU1DVkNRaVZFTUNWQ01GOGxSREFsT1VJbFJEQWxRalVsUkRBbFFrTWxSREFsUWpnbFJEQWxRa0ZmSlVReEpUZ3pYeVZFTVNVNE1TVkVNU1U0TXlWRU1DVkNOQ1ZFTVNVNU5pNXFjR1ZuLmpwZWc=.jpeg)
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWxMMlZtTHlWRU1DVTVRaVZFTUNWQ05TVkVNQ1ZDUXlWRU1DVkNPQ1ZFTUNWQ1FWOGxSREFsT1VNbFJEQWxRamdsUkRBbFFrRWxSREFsUWtVbFJEQWxRa0lsUkRBbFFqQXVhbkJuTHpJMU1IQjRMU1ZFTUNVNVFpVkVNQ1ZDTlNWRU1DVkNReVZFTUNWQ09DVkVNQ1ZDUVY4bFJEQWxPVU1sUkRBbFFqZ2xSREFsUWtFbFJEQWxRa1VsUkRBbFFrSWxSREFsUWpBdWFuQm4uanBn.jpg)
21 жовтня (22 жовтня) 1933 року Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив 24-річного начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти штучно організованого радянською владою Голодомору в Україні 1932—1933 років).
Лемику було лише 18, коли Організація українських націоналістів у Західній Україні постановляє змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні. На нараді ОУН вирішили вчинити атентат на чиновника Москви — радянського консула у Львові. Зголосилося здійснити вирок з десяток молодих членів ОУН. Вибір керівництва впав на Лемика через його уміння володіти зброєю, привабливу зовнішність та гострий розум, а також вік — йому було 18 років, а за польськими законами засудити до розстрілу могли лише з 21-го року.
Основним мотивом вбивства Лемик вважав публічну форму протесту проти дій більшовицької влади, яка «…силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю». За задумом керівництва ОУН, виконавець акту мав здатися в руки польської поліції і на суді розповісти про політичні мотиви вбивства. Як себе вести в консульстві і на суді, його консультував Степан Бандера.
Лемик записався на прийом до консула під прізвищем Дубенко, начебто для консультації щодо виїзду в Радянську Україну. Під час відвідання ним консульства Майлов опинився на місці консула Голубєва. Під час розмови вихопив із внутрішньої кишені пістолет і зі словами: «Це тобі від Організації Українських Націоналістів — за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…» двома пострілами здійснив акт помсти. Після цього поранив одного з охоронців і, тримаючи під прицілом інших, дочекався польської поліції і здався в її руки
Біля будинку суду відбулися демонстрації протесту, а в залі знаходились іноземні журналісти. Однак до зали не запросили свідків Голодомору. Негайний суд у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через його вік смертну кару було замінено на довічне ув'язнення. Його відправили в політичну в'язницю («Святий Хрест») під Варшаву. Там впродовж певного часу спілкувався із ним багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: «Коли ж, Миколо, йдеш на волю?» — відповідав з усмішкою: «З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!» Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках, і за цей час навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939 року.
На волі
На волю вийшов на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіація почала бомбардувати польські міста, зокрема і в'язницю у Сєдльцах. Коли «політичних» ув'язнених переганяли на інше місце, він на етапі зміг зняти кайданки і втекти. Під час втечі був поранений, лікувався в українській родині в одному із сіл Закерзоння, там же лишився вчителювати.
Згодом знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. У 1940 році організаційним наказом ОУН його повернули до Кракова, де він очолив референтуру з «калакутських справ» при Українському центральному комітеті («калакутами» в той час називали сполонізованих на початку XX століття українців).
4 серпня 1940 року одружився з Любою Возняк (відома як Люба Возняк-Лемик) — рідною сестрою Марії Возняк, дружини Василя Бандери, брата лідера ОУН, який згодом загинув у нацистському концтаборі Аушвіц. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік — дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Шлюб вони брали не за прізвищем Лемик (воно тоді було занадто відоме), а за «Синишин» (псевдо Лемика в ОУН).
У 1940—1941 рр. навчався на військових Вишкільних курсах ОУН(б) у Кракові.
Був учасником (II Великого збору ОУН).
Розстріл
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української Держави, для реалізації ідеї незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню восени 1941 року очолив Микола Лемик.
У серпні був заарештований гестапо і відвезений до Львова. Після звільнення знову повернувся на східноукраїнські землі та продовжив боротьбу. Загинув у жовтні 1941 року — дорогою до Харкова був знову заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді (Полтавська область).
Як згадував пізніше один із сучасників, Микола Лемик був блондином, високого зросту та міцної статури, мав блакитні очі.
Вшанування пам'яті
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOW1MMlprTDB4MmFYWmZTMjkwYkdsaGNtVjNjMnRwWldkdlh6STNYMFJUUTE4Mk9Ea3lYelEyTFRFd01TMHdOek0yTG1wd1p5OHlOVEJ3ZUMxTWRtbDJYMHR2ZEd4cFlYSmxkM05yYVdWbmIxOHlOMTlFVTBOZk5qZzVNbDgwTmkweE1ERXRNRGN6Tmk1cWNHYz0uanBn.jpg)
- Пам'ятна таблиця Миколі Лемику на фасаді будинку, що на вул. Котляревського, 27 у місті Львові, де він убив Майлова.
- Пам'ятна таблиця на краєзнавчому музеї в Миргороді. Відкрита 28 жовтня 1997 року. Скульптор (Юліан Савко).
- у місті Полтава.
- (Вулиця Лемика) у Львові
- Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 100 років з дня народження відзначалося на державному рівні.
Див. також
Примітки
- УІНП. 1915 – народився Микола Лемик, член ОУН. УІНП (укр.). Процитовано 3 квітня 2024.
- . Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 12 жовтня 2015.
- Архів СБУ України. — Ф. 5. — Спр. 67418. — Т. 1. — Арк. 215.
- Бурнашов Г. Злочини більшовизму. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2001. — С. 169. — .
- Політика // Голос України. — К., № 29 (6033) за 18 лютого 2015. — С. 4.
Джерела
- Зайцев Ю. Д. Лемик Микола Семенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
- Лемик Микола [ 10 квітня 2009 у Wayback Machine.] / Довідник з історії України За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — Київ.
Посилання
- Микола Лемик [ 7 листопада 2007 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю Люби Євгенівни ВОЗНЯК-ЛЕМИК [ 11 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Лемик Микола [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 820. — 1000 екз.
- Постріл в оборону мільйонів
Історія одного атентату (вбивство Майлова) на YouTube
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет