Зміїні острови

Не плутати з островом Зміїним.

Зміїні острови — урочище на лівому березі південної ділянки Канівського водосховища. Природоохоронна територія, яка з 1986 року належить до складу Канівського природного заповідника. Розташовані в Черкаському районі Черкаської області.

Берегова лінія Зміїних островів

Історія

До побудови Канівської гідроелектростанції теперішні Зміїні острови були пагорбами на лівобережній терасі Дніпра, що розташовувався неподалік хутора Борок, села Комарівка в складі Хоцьківської сільської ради, відселеного й затопленого в 1970-ті роки. Підтоплення навколишніх територій перетворило урочище на мозаїку степових, лісових і заболочених ділянок. 1986 року наказом Ради Міністрів УРСР від 22 грудня 1986 року № 717-р урочище було передано до складу Канівського природного заповідника.

Географія

Урочище Зміїні острови лежить у акваторії Канівського водосховища й займає площу 116 га. У його межах сформувалися природні комплекси першої надзаплавної (борової) тераси Дніпра, у яких переважає лісова рослинність. Найвищі відмітки висот становлять 115—120 м н. р. м. Переважають дерново-підзолисті ґрунти, рідше трапляються різні варіанти ґрунтів гідроморфного типу. Основу деревостану лісових ділянок здебільшого складає дуб звичайний, іноді разом із сосною звичайною..

Рослинність

Сон лучний на Зміїних островах

Центральну частину лісового урочища Зміїні острови (квартал 1) займають ліси природного походження, що зростають в умовах свіжої судіброви. Основу деревостану тут утворено дубом звичайним та сосною звичайною. Часто у сосново-дубових лісостанах є другий ярус, утворений кленом гостролистим та грабом звичайним, із домішкою липи дрібнолистої. На деяких ділянках у деревостані є також береза повисла та пухнаста, осика, липа серцелиста. Здебільшого лісові площі зі свіжими дерново-підзолистими ґрунтами під мішаними сосново-дубовими лісами зайняті угрупованнями союзу Convallario majali-Quercion Shevchyk et V.Solomakha 1996. Вік переважаючої породи — дуба звичайного — становить 140 років. Ці ліси мають природне походження та розвивалися без значного господарського втручання людини лише з 1991 року. Упродовж 2007—2021 років не відбувалося видалення крупномірної поваленої деревини, також не було жодних господарських заходів на цій лісовій ділянці. Водночас до 1986 року регулярно проводилися вибіркові санітарні рубки.

Загрози

Піщані дюни Зміїних островів

Узбережжя Зміїних островів руйнується хвилями Канівського водосховища, що викликаються переважними північно-західними вітрами. Для захисту берегової лінії співробітники заповідника безуспішно намагалися терасувати берег та засаджувати його захисними деревами, зокрема вербами. З 2002 року висаджували водяні рослини очерет східний, рогіз широколистий, рогіз вузьколистий, з яких останній виявився ефективним для захисту берега від хвиль. Там, де розрісся рогіз, відбувається виположення обриву берега, який заростає ксерофітною та псамофітною рослинністю, зокрема аморфою кущовою, вільхою чорною.

Примітки

1. Віталій Іващенко. Дніпро невпізнанно змінили [ 2022-03-22 у Wayback Machine.]. ГО «Старий Дніпро»
2. Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918—2010 рр.: Довідник / Ред. рада: О. М. Бєлая, С. А. Каменєва, О. М. Лужинська. Київська обласна державна адміністрація; Державний архів Київської області. — Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2012. — 304 с. С. 98, 140
3. В. М. Грищенко (2013) Канівський природний заповідник. С. 4
4. Особливості формування запасів грубого деревного детриту у свіжих судібровах урочища Зміїні острови Канівського природного заповідника // Збалансоване природокористування. — 2021. — Вип. 1. — DOI:10.33730/2310-4678.1.2021.231886.
5. Канівський природний заповідник Україна Інкогніта
6. Олена Нестеренко. Врятуємо Зміїні острови! Канівський природний заповідник, 14 Травень 2018

Джерела

• Особливості формування запасів грубого деревного детриту у свіжих судібровах урочища Зміїні острови Канівського природного заповідника // Збалансоване природокористування. — 2021. — Вип. 1. — DOI:10.33730/2310-4678.1.2021.231886. CC-BY 3.0
• В. М. Грищенко (2013) Канівський природний заповідник.