Вінаго зеленолобий Самець зеленолобого вінаго підвид T b leggei Охоронний статус Найменший ризик МСОП 3 1 Біологічна кла

Вінаго зеленолобий

Самець зеленолобого вінаго (підвид T. b. leggei)

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Голубоподібні (Columbiformes)
Родина:	Голубові (Columbidae)
Рід:	Вінаго (Treron)
Вид:	Вінаго зеленолобий

Біноміальна назва

Treron bicinctus
(Jerdon, 1840)

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Osmotreron bicincta
Vinago bicincta
Dendrophasa bicincta

Посилання

Вікісховище:	Treron bicinctus
Віківиди:	Treron bicinctus
ITIS:	676918
МСОП:	22691142
NCBI:	1464055

Віна́го зеленолобий (Treron bicinctus) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії.

Опис

Самець зеленолобого вінаго (Сундарбан, Індія)

Довжина птаха становить 25,5—28 см, вага 142—198 г. Довжина крила становить 15—16 см, довжина хвоста 7,7—9,2 мм, довжина дзьоба 16—18 мм, довжина цівки 18—21 мм.

У самців голова й горло світло-зелені, верхня частина грудей рожева, нижня частина грудей оранжева. Живіт жовтувато-зелений, боки більш темні. Нижня частина живота і стегна жовті. Шия сизувата, спина і плечі оливково-зелені. Третьорядні покривні пера крил світло-оливково-зелені, другорядні покривні пера зелені, на кінці жовті, першорядні покривні пера чорні, на кінці зелені. Першорядні і другорядні махові пера чорні, на кінці жовті, третьорядні махові пера оливкові, на кінці жовті. Нижні покривні пера крил темно-сірі. Надхвістя зелене, верхні покривні пера хвоста коричнювато-зелені. Верхня частина хвоста сіра. На хвості є дві широкі смуги — чорна біля кінця хвоста і темно-сіра біля самого кінчика. Нижні покривні пера хвоста червонуваті з охристо-жовтими краями. Нижня сторона хвоста чорна з попелястою смугою на кінці. Райдужки червоні або рожеві з синіми або фіолетовими кільцями. Навколо очей плями голої синьо-фіолетової шкіри. Восковиця й дзьоб біля основи блакитнуваті або зеленуваті. Кінець дзьоба білуватий з зеленим або блакитним відтінком.

Забарвлення самиць подібне до забарвлення самців, однак менш яскраве. Потилиця в них сизувата, груди світло-зелені. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць, однак ще менш яскраве. Третьорядні покривні пера крил і третьорядні махові пера в них коричнюваті, хвіст темний, так, що чорна смуга на ньому непомітна, однак попеляста смуга на кінчику хвоста все ж помітна.

Представники підвиду T. b. leggei мають менші розміри, ніж представники номінативного підвиду. Верхня частина тіла в них більш темна й має коричнюватий відтінок. На потилиці сизе оперення покриває більшу площу. У представників підвиду T. b. domvilii оранжева пляма на грудях облямована рожевою смугою, живіт і горло в них більш темні. Представники підвиду T. b. javanus схожі на представників підвиду T. b. domvilii, однак сиза пляма на потилиці в них менша, а живіт і горло більш темні.

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:

T. b. leggei Hartert, E, 1910 — острів Шрі-Ланка;
T. b. bicinctus (Jerdon, 1840) — від Індостану (Західні і Східні Гати, передгір'я Гімалаїв, тераї) до Індокитаю і Малайського півострова;
T. b. domvilii (Swinhoe, 1870) — острів Хайнань;
T. b. javanus Robinson & Kloss, 1923 — острови Ява і Балі.

Поширення і екологія

Зеленолобі вінаго мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Китаї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії і на Шрі-Ланці. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, у мангрових лісах, на болотах, на плантаціях і в садах. Зустрічаються парами або невеликими зграями, на висоті до 1500 м над рівнем моря. Часто приєднуються до змішаних зграй птахів. Ведуть деревний спосіб життя. Живляться плодами, зокрема плодами фікусів, гуаяви, лантана і коричника. Гніздяться на деревах, на висоті від 2 до 8 м над землею. Гніздо являє собою невелику платформу з гілочок. У кладці 2 білих яйця, інкубаційний період триває 12—14 днів.

Примітки

BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 6 травня 2022.
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
Rasmussen, PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 212—213.
Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). . IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 06 травня 2022.

Джерела

Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde — Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves — A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 6 травня 2022.

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[pcr-3] Rasmussen, PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 212—213.

[ioc-4] Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). . IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 06 травня 2022.