Турхан Хатідже

Турха́н Хатідже́-султа́н (осман. ترخان خديجه سلطان‎, трансліт. Turhan Hatice Sultan; прибл. 1627/1628 — 5 липня 1683) — наложниця османського султана Ібрагіма І з титулом хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду жіночого султанату.

Турхан Хатідже-султан осман. ترخان خديجه سلطان‎, трансліт. Turhan Hatice Sultan
Турхан Хатідже-султан Портрет Еміни-султан, головної дружини Ібрагіма I. Пьєтро-ді-Джоді II, до 1660 року.
Валіде-султан
18 серпня 1648 — 5 липня 1683
Співправитель:	Кесем-султан (18 серпня 1648 — 2 вересня 1651)
Монарх:	Мехмед IV
Попередник:	Кесем-султан
Наступник:	Саліха Ділашуб-султан
Регент Османської імперії
3 вересня 1651 — 1656
Попередник:	Кесем-султан
Наступник:	посада скасована
Народження:	прибл. 1627/1628 Рутенія
Смерть:	5 липня 1683(1683-07-05) Едірне, Османська імперія
Поховання:	Нова мечеть
Країна:	Османська імперія
Релігія:	християнство → іслам суннітського толку
Шлюб:	Ібрагім I
Діти:	сини: Мехмед IV, шехзаде Ахмед дочки: Гевхерхан-султан, Бейхан-султан, Атіке-султан
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походження

Турхан Хатідже-султан народилася приблизно в 1627 або 1628 році, за однією з версій була руського походження. За словами сучасного українського історика Тараса Чухліба, вона «народилася в Україні». За версією французького купця (Жана-Батиста Таверньє), який відвідав Константинополь в 1668 році, Мехмед IV був «сином Ібрагіма та кавказької (черкеської) жінки». Турецький історик і письменник ^[en] в романі «Кесем Султан» виклав версію походження Турхан, за якою вона була дівчиною з українського села, викраденою татарами. Турецький історик ^[en] описував її як «руську дівчину». Під час одного з набігів кримців була схоплена в полон і продана у рабство. Приблизно в 12-14 років Турхан була доставлена до палацу Топкапи як подарунок кримського хана матері султана Ібрагіма I, Кесем-султан. Ентоні Алдерсон зазначає, що у Турхан був брат Юсуф-ага, який помер у січні 1689, але невідомо коли і як він потрапив до Константинополю. Сакаоглу писав, що вона була високого зросту, ніжною, блакитноокою та мала білий колір шкіри.

Хасекі і вдова султана

Кесем вважала, що дівчинку чекає непогане майбутнє в гаремі й віддала її на виховання до палацу своєї молодшої дочки (Атіке-султан). У палаці Атіке дівчинка отримала відповідну освіту і незабаром повернулася в Топкапи, де стала наложницею султана. Відрізнялася красою і розумом, тому світловолоса блакитноока Турхан швидко завоювала серце Ібрагіма і отримала статус хасекі.

2 січня 1642 року Турхан Хатідже народила свого старшого сина, майбутнього султана Мехмеда IV. Також у неї з Ібрагімом було дві дочки — Гевхерхан-султан та Атіке-султан. Незабаром після народження другого сина, Ахмеда, який помер у дитинстві, Турхан утратила свій уплив на султана.

Психічний стан Ібрагіма, який і став результатом критичного становища османської держави, стрімко погіршувався і до 1648 року всі придворні угруповання, включаючи мати султана, прийшли до переконання про необхідність його якнайшвидшого повалення.

8 серпня 1648 султан був повалений і через кілька днів убитий. На чолі величезної країни виявився шестирічний син Турхан, Мехмед. Зі сходженням на престол Мехмеда вона повинна була отримати титул валіде та інші належні привілеї, проте через вік — Турхан на той момент було трохи більше двадцяти років  — і недосвідченість була відсторонена від влади Кесем-султан, яка до того моменту встигла побувати валіде-регентом двічі.

Амбітна Турхан відмовилася здаватися без бою. За три роки, що Кесем була при владі, встигла знайти чимало прихильників, серед яких виявилися глава чорних євнухів і великий візир; проте на стороні Кесем залишалися яничари. Незважаючи на те, що Кесем ефективно справлялася з обов'язками валіде-регента, в народі починалися хвилювання через великий вплив яничар на політику країни.

На початку 1651 року Турхан стало відомо про те, що яничари за згодою Кесем-султан планують отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого її онука, шехзаде Сулеймана, мати якого Саліха Ділашуб-султан здавалася їй більш поступливою. Ці плани були передані Турхан Мелек-хатун, однією з служниць старшої валіде, яка виявилася подвійним агентом.

У ніч на 2 вересня 1651 року Кесем була задушена в своїх покоях прихильниками Турхан, хоча достовірно невідомо, чи було вбивство сплановано і здійснено за прямим наказом матері Мехмеда IV.

Валіде-регент

Зі смертю своєї головної конкурентки, Турхан отримала титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висунулися її прихильники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух. Насамперед, Турхан, підтримувана палацовими євнухами, відсторонила від влади всіх візирів — ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на її бік, посаду (шейх-уль-ісламу) зайняв Абусаід-ефенді, також прихильник матері султана. Ватажки яничар, на чолі з Кара Чавуш Мустафа-агою, котрі керували змовою проти султана Мехмеда IV і його матері, були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті, за наказом султана, а їхні величезні статки конфіскували. Новим великим візиром незабаром був призначений літній і безвольний ^[tr].

Лист Турхан-султан до Гюрджу Мехмеда-паші

Турхан, володіючи всією повнотою влади, разом з тим, не усунула від влади над країною сина: разом з Мехмедом їй вдалося створити ефективний управлінський тандем, який дозволив молодому султану набратися необхідного досвіду ще до повноліття. За такий розумний поділ влади Мехмед любив і глибоко шанував матір все своє життя. Через свою недосвідченість, вона покладалася на інших членів уряду, в першу чергу, на великого візира, який консультував її з політичних питань.

У цілому успішне правління Турхан було затьмарене трьома проблемами: плачевний стан флоту, війна з венеційцями на Криті і фінансова криза, викликана великими витратами на ведення цієї війни. Щоб подолати кризу, Турхан призначила на пост великого візира ^[tr], який провів в країні низку реформ, пов'язаних, насамперед, з жорсткою економією. Реформи виявилися непопулярними в народі, великі візири, змінюючись один за іншим, були нездатні керувати величезною імперією і валіде стала втрачати владу. 1 березня 1656 року розпочався новий заколот яничар. Через два дні ватажки заколотників були прийняті султаном Мехмедом і зажадали від нього страти 31 придворного сановника, включаючи валіде-султан і головного чорного євнуха. Переляканий султан, ридаючи, попросив пощадити лише його матір. Яничари погодилися на це і незабаром тіла головного чорного і головного білого євнухів були скинуті з палацової стіни прямо в зібраний біля палацу натовп. У ході заколоту була убита і няня султана Мелек-хатун, звинувачена в зраді Кесем-султан. Терор щодо прихильників Турхан тривав кілька наступних тижнів. На пост великого візира яничари повернули Сиявуша-пашу, який через місяць помер. Анархія тривала майже два місяці, після чого радникам султана вдалося посіяти розбрат між яничарами і османською кавалерією. Незабаром командувач яничар був страчений, а самі вони вгамувалися. 15 вересня 1656 року на пост великого візира був призначений Кепрюлю Мехмед-паша, який отримав ширші повноваження, ніж у його попередників. Це призначення поклало край правлінню жінок і ознаменувало початок епохи династії Кепрюлю. За твердженням історика (Мустафи Наїми), саме прихильники Турхан запропонували їй кандидатуру Кепрюлю Мехмеда-паші на посаду великого візира.

Благодійність

Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед-паша, Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеційську блокаду Дарданелл в 1655 році, яка унеможливила доставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул, Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем-султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азійській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі.

Найбільшого визнання валіде домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Вона має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє-султан, прапрабабусею султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман, і хотіла цим зробити «невірних» мусульманами. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яке було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де вона була недобудованою, постраждала від пожежі. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Окрім неї в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан-султан. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою.

Турхан стала останньою представницею Султанату жінок — валіде-регентом при малолітньому синові. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже-султан померла 5 липня 1682 або 1683 року в Едірне і була похована у власному тюрбе в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки.

Нова мечеть в (Еміньоню), Стамбул.

Вхід у тюрбе(мавзолей) Турхан-султан в Новій мечеті, Стамбул.

Гробниця Турхан-султан

Образ у мистецтві

У літературі

• роман «Хатідже Турхан» (Олександра Шутко, 2017)

Кіно

• фільм «Махпейкер» (2010 р.) —
• телесеріал «Величне століття: Нова володарка» (2016—2017 р.) — Ханде Догандемір

Див. також

• Османи
• Роксолана
• Шехсувар-султан
• (Список матерів султанів Османської імперії)

Література

• Фінкель, Керолайн. Історія Османської імперії: Видіння Османа. — М. : АСТ; Астрель, 2012. — 829 с. — .
• Adıvar, Halide Edib; Hasan, Mushirul. East Faces West: Impressions of a Turkish Writer in India. — Academy of Third World Studies, Jamia Millia Islamia, 2009. — С. 227. — 264 p. — , 9788189833510.
• Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 182 p.
• Baer, Marc David. Honored by the Glory of Islam: Conversion and Conquest in Ottoman Europe. — USA : Oxford University Press, 2011. — 344 p. — .
• Barzilai-Lumbroso, Ruth. Turkish Men, Ottoman Women: Popular Turkish Historians and the Writing of Ottoman Women's History. — ProQuest, 2008. — P. 206—214. — .

Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.

• Thys-Şenocak, Lucienne. Ottoman Women Builders: The Architectural Patronage of Hadice Turhan Sultan. — Aldershot : Ashgate, 2006. — 326 p. — . — .
• Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Is. : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — . — .
• Carsten, F. L. The New Cambridge Modern History. — Cambr. : , 1961. — Т. V. The Ascendancy of France, 1648—88. — P. 505—506. — . — .
• Cooke, Miriam; Göknar, Erdağ M.; Parker, Grant Richard. [1] — Chapel Hill : University of North Carolina Press, 2008. — P. 214 — 399. — . — .
• Sakaoğlu N. Famous Ottoman Women. — Avea, 2007. — 328 с. — .
• Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2008. — С. 245—249. — 574 p. — . — .
• Karaca, Filiz. Turhan Sultan // . — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2012. — Vol. 41. — С. 423—425.
• Peirce, Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxford : Oxford University Press, 1993. — 374 p. — , 9780195086775.

Примітки

1. Sakaoğlu, 2008, с. 245.
2. Alderson, 1956, table XXXVII.
3. Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
4. Baer, 2011, с. 35.
5. Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
6. Carsten, 1961, с. 505.
7. Karaca, 2012.
8. Т. В. Чухліб. Хатідже Турхан валіде-султан [ 2016-03-13 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364. — .
9. Sakaoğlu, 2007, с. 142.
10. Thys-Şenocak, Lucienne (3 вересня 2018). Divided Spaces, Contested Pasts. Routledge. ISBN .
11. Barzilai-Lumbroso, Ruth (1 липня 2009). Turkish Men and the History of Ottoman Women. Journal of Middle East Women's Studies. Т. 5, № 2. с. 53—82. doi:10.2979/mew.2009.5.2.53. ISSN 1552-5864. Процитовано 17 серпня 2023.
12. Alderson, 1956, table XXXVII (прим. 6).
13. Sakaoğlu, 2008, с. 337.
14. Peirce, 1993, с. 236.
15. Thys-Şenocak, 2006, с. 18.
16. Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
17. Adıvar, Halide Edip. Encyclopaedia of Islam, THREE. Процитовано 17 серпня 2023.
18. Thys-Şenocak, 2006, с. 25.
19. Керолайн Фінкель, 2012, с. 322.
20. Thys-Şenocak, 2006, с. 26.
21. Керолайн Фінкель, 2012, с. 325.
22. Peirce, 1993, с. 250.
23. Peirce, 1993, с. 252.
24. Керолайн Фінкель, 2012, с. 333.
25. Керолайн Фінкель, 2012, с. 335—336.
26. Peirce, 1993.
27. Керолайн Фінкель, 2012, с. 337—338.
28. Carsten, 1961, с. 505—506.
29. Керолайн Фінкель, 2012, с. 343—344.
30. Керолайн Фінкель, 2012, с. 345.
31. Керолайн Фінкель, 2012, с. 347.
32. Peirce, 1993, с. 255—256.
33. Керолайн Фінкель, 2012, с. 349.
34. Carsten, 1961, с. 506.
35. Керолайн Фінкель, 2012, с. 362—363.
36. Thys-Şenocak, 2006.
37. Thys-Şenocak, 2006, с. 186.
38. Керолайн Фінкель, 2012, с. 383.
39. Thys-Şenocak, 2006, с. 195—196.
40. Peirce, 1993, с. 206.
41. Peirce, 1993, с. 258.
42. Süreyya, 1 Cild, 1996.
43. Peirce, 1993, с. 207.
44. Шутко Олександра Євгеніївна. Хатідже Турхан : Історичний роман : кн. 1 : Ковилі вітри не страшні. — Тернопіль : Богдан, 2017. — 416 с. — . з джерела 5 квітня 2017
45. Mahpeyker - Kösem Sultan (2010) на сайті IMDb (англ.)