Вибухова справа рос взрывное дело англ blasting нім Zündung галузь техніки що охоплює комплекс процесів пов язаних з вик

Вибухова справа (рос. взрывное дело, англ. blasting, нім. Zündung) — галузь техніки, що охоплює комплекс процесів, пов'язаних з використанням енергії вибуху ВР.

До середини XX століття називалося також підривною справою, а фахівець з нього — підривником.

Історія застосування вибухових речовин в гірничій справі

Використання вибухових речовин при видобутку корисних копалин сягає 1627 року, коли порох вперше був використаний замість механічних інструментів в угорському (тепер словацькому) місті Банська Штявниця. Інновація швидко поширилася по всій Європі та Америці.

Стандартним способом проведення вибухових робіт стало просвердлювання отворів на значну глибину і закладення заряду пороху у створений отвір, а потім заливання решти отвору глиною чи іншою м'якою мінеральною речовиною, добре протравленою, щоб зробити при висиханні максимально щільний шар. Дріт, закладений в отвір під час цього процесу, потім видаляли і замінювали доріжкою з пороху. Цей порох підпалювали ґнотом з паперу, змазаного мастилом, при цьому довжина ґноту вибиралася настільки довгою, щоб дозволити людині, яка здійснює підрив, дістатися до місця укриття.

Невизначеність методу призвела до багатьох нещасних випадків і змусила розробляти різні заходи для підвищення безпеки для тих, хто бере участь в подібних роботах. Поступово залізний дріт, за допомогою якого формувався прохід для пороху, комбінувався із мідним. Розроблено було пороховий запобіжник, що вставлявся у водонепроникний шнур, який горить із постійною та рівномірною швидкістю. Такий запал, у свою чергу, було замінено на довгий шматок дроту, що використовувався для подачі електричного заряду, що запалював вибухову речовину. Першим, хто використовував цей метод для підводної вибухової роботи, був Чарльз Паслі у 1839 році, щоб локалізувати аварію британського військового корабля HMS Royal George, що становила небезпеку для судноплавства на Spithead.

Значне використання вибухових робіт для видалення породи відбулося в 1843 році, коли британський інженер-будівельник Вільям Кубітт використовував 18000 фунтів пороху для видалення 400-футової високогірної скелі поблизу Дувра в рамках будівництва Південно-Східної залізниці . Близько 400 тисяч кубічних метрів крейди було зміщено у цій операції, що, за підрахунками, зекономило для компанії шість місяців трудомістких робіт і 7000 фунтів стерлінгів коштів.

Вибухові роботи в доіндустріальний період використовували порох (наприклад, у тунелі Blue Ridge у Сполучених Штатах, побудованому в 1850-х роках), оскільки не було потужніших (і безпечніших) вибухових речовин, таких як динаміт (запатентований у 1867 р.). Пізніше також були розроблені електричні дрилі, що дозвилило більш ефективно реалізували потенціал подібних робіт, зробити їх прогнозованішими, а, отже, безпечнішими.

Використання вибухових речовин при розробці гірських порід

Машина для свердління отворів при підготовці вибухів

Буріння та вибухові роботи виконуються наступним чином

У породі просвердлюють ряд отворів, які заповнюють вибуховими речовинами.
Детонування вибухової речовини призводить до руйнування породи.
Щебінь видаляється, нова тунельна поверхня посилюється.
Ці кроки повторюються, поки не буде завершена необхідна розробка.

Позиції і глибини отворів визначаються ретельно розробленою схемою, яка разом з відпрацьованою за часом послідовністю індивідуальних вибухів гарантує, що тунель матиме приблизно круговий перетин.

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — .

Див. також

Примітки

Посилання

Вибухові речовини нормальної потужності

Це незавершена стаття з технології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.