Ємі льчине селище в Україні у Звягельському районі Житомирської області селище ЄмільчинеГерб Ємільчиного Прапор Ємільчин

50°52′15″ пн. ш. 27°48′26″ сх. д. / 50.87083° пн. ш. 27.80722° сх. д.Координати: 50°52′15″ пн. ш. 27°48′26″ сх. д. / 50.87083° пн. ш. 27.80722° сх. д.

Висота над рівнем моря

206 м

Водойма

р. Уборть

Відстань

Найближча залізнична станція:

Яблунець

До станції:

23 км

До обл. центру:

- залізницею:

128 км

- автошляхами:

122 км

Селищна влада

Адреса

11200, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, смт. Ємільчине, вул. Соборна, 51

Голова селищної ради

Волощук Сергій Володимирович

Вебсторінка

Ємільчинська селищна рада

Карта

Ємільчине

Ємільчине

Ємільчине у Вікісховищі

Населення

За даними перепису населення СРСР 1939 року, чисельність населення становила 5 184 особи, з них українців — 3 541, росіян — 205, німців — 128, євреїв — 1 115, поляків — 134, інших — 61.

Мова

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	7 138	96,56 %
Російська	248	3,35 %
Інші	6	0,09 %
Разом	7 392	100,00 %

Історія

«Межирічка» (попередня назва, до кінця XIX століття); «Мільчин» (їд. מילטשין‎), «Йемельчено» (нім. Yemelcheno), «Йемільчіна» (угор. Yemilchina), «Емильчин». Уперше згадується в Житомирських міських актових книгах близько 1585 року як маєтність князя Костянтина Острозького та було під владою Польщі. У XVII столітті — власність Любомирських, з 1812 року — генерала від кавалерії , назвав цю місцевість Емільчино на честь своєї нерідної доньки Емілії.

Після приєднання Правобережної України до Росії Емільчино з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Після смерті Федора Уварова Емільчинський ключ разом з містечком Емільчине переходить у власність Уварова Аполлона Івановича (1793—1871), статського радника, кавалера ордена Святої Анни 4-го ступеня.

Близько 1820 року в Емільчині охмістром Царського двору Сергієм Уваровим, сином Апполона Уварова, була закладена фабрика порцелянових виробів, де працювало близько 200 осіб. Фабрика була власністю графів Уварових і працювала понад 25 років та припинила своє існування 1852 року.

1839 року на кошти Уварова А. І. в містечку споруджена церква, згодом освячена на честь Святителя Миколая. До 1917 року землі Емільчинського ключа належали прямим нащадкам Аполлона Уварова.

У 1890-х роках тут працював лісопильний завод, що належав Софії Володимирівні Уваровій, дружині дійсного статського радника Сергія Уварова, де працювало 18 осіб. Крім заводу, у її власності перебувало ще 65000 десятин землі.

Емільчино — село Волинської губернії, Новоград-Волинського повіту, на річці Уборть, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чавуноливарний завод, на якому виплавлено в 1890 році чавуну в штиках — 8804 пуди, у відливках — 5585 пудів.

З 1923 року Емільчино стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів — Емільчинського.

Емільчинський район у 1932–1933 рр. входив до складу Київської області. За даними різних джерел, у районі внаслідок голодомору 1932—1933 загинуло 565 чол., станом на тепер встановлено імена 546 чол.

У період радянських репресій у 1937—1939 роках у селищі репресовано 86 осіб, з них 36 розстріляно.

У серпні 1944 році указом Президії Верховної Ради УРСР село Емільчино, районний центр, перейменовано на Ємільчине, відповідно Емільчинський район — на Ємільчинський район. На честь селища Ємільчине названий астероїд.

Відомі люди

Кучко Анатолій Андрійович (1950—1999) — український біотехнолог.
Саган Сергій Іванович (1982-2015) — сержант Збройних сил України, учасники російсько-української війни.
Сокирко Петро Олександрович (нар. 22 квітня 1961, смт Ємільчине) — колишній голова Миронівської райдержадміністрації, депутат Миронівської районної ради. Директор ПАТ "МПЗ «Легко».
Тихий Наум Миронович (25 травня 1920 (або 14 вересня 1922), Ємільчине — 27 жовтня 1996, Київ) — український поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії імені Павла Тичини.
Уваров Сергій Аполлонович — землевласник, предводитель дворянства Волинської губернії.
Подкур Роман — історик, кандидат історичних наук, дослідник радянського терору.
Філоненко Петро (1896—1960) — сотник Армії УНР, полковник Вільного козацтва.

Галерея

Вигляд на селище
Вигляд з моста
Церква Святителя Миколая в с. Межирічка (світлина П. Жолтовського, 1929 рік)
Пам'ятник радянським воїнам, загиблим під час німецько-радянської війни в парку, заснованому колишнім власником Ємільчиного Федором Уваровим
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Примітки

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
. weather.in.ua. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 17 березня 2023.
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
. etomesto.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2016. Процитовано 26 квітня 2020.
Soubise Bisier G. O fabrykach ceramiki w Polsce // Warszawa: Nakład Tow. Opieki nad Zabytkami Przeszłości; Druk. Artyst. K. Kopytowskis S-ka, 1913. — S. 10. (пол.)
Список земледельцев и арендаторов Волынской губернии. — Житомир: Волын. губ. тип., 1913. — С. 86. (рос.)
Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — 1116 с. Процитовано 16 січня 2023.
Яценко В. . emschool1.at.ua. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 14 листопада 2014.
Літопис випускників. Сокирко Петро Олександрович // Національний транспортний університет / Даденков Ю. М., Вериженко Є. П., Канарчук В. Є. та ін. — Київ : Логос, 2014. — С. 336—337. з джерела 28 листопада 2017

Джерела

Ємільчине // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Житомирська область / Ред. кол. тому: Чорнобривцева О. С. (гол. редкол.), Булкін Г. П., Бутич I. Л., Василевський А. Ф., Вахбрейт 3. Д., Гудима Н. Г., Денисенко Г. І., Зайцев В. М., Іващенко О. М., Матящук В. О., Москвін П. П., Новик М. К. (відп. секр. редкол.), Павлов О. О., Павловський А. А., Ремезов О. П. (заст. гол. редкол.), Чекарев Л. М. — АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 252—260.
Ємільчине // Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У 7 т / редколегія (голова П. Т. Тронько, заступники голови О. П. Реєнт, Ю. З. Данилюк та ін.); редколегія тому (голова І. М. Синявська, заступник голови Л. А. Копійченко та ін., науково-редакційна група при редколегії тому). — Житомир : Полісся, 2006. — Т. 1. — С. 256,361,368,380,383,507,536,545,566,574,582,605,624. — .
Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Составил Н. И. Теодорович. — Почаев : Волынская губернская типография, 1888. — Т. 1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. — 440 с. (рос.)
Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — 222 с. (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ємільчине

Облікова картка на сайті Верховної Ради^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
Сторінка Ємільчинської селищної ради в Facebook
Ємільчинська районна державна адміністрація Житомирської області. Офіційна сторінка [ 3 травня 2020 у Wayback Machine.]
Народна трибуна — інформаційний портал Ємільчинського району [ 1 березня 2020 у Wayback Machine.]
Спорт Ємільчинщини [ 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Ємільчинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 [ 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Ємільчинська гімназія [ 3 липня 2020 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Житомирської області.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)

[погода-2] . weather.in.ua. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 26 квітня 2020.

[3] Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 17 березня 2023.

[ukr-socialdata-mova-2001-4] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[5] . etomesto.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2016. Процитовано 26 квітня 2020.

[6] Soubise Bisier G. O fabrykach ceramiki w Polsce // Warszawa: Nakład Tow. Opieki nad Zabytkami Przeszłości; Druk. Artyst. K. Kopytowskis S-ka, 1913. — S. 10. (пол.)

[7] Список земледельцев и арендаторов Волынской губернии. — Житомир: Волын. губ. тип., 1913. — С. 86. (рос.)

[8] Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — 1116 с. Процитовано 16 січня 2023.

[9] Яценко В. . emschool1.at.ua. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 14 листопада 2014.

[10] Літопис випускників. Сокирко Петро Олександрович // Національний транспортний університет / Даденков Ю. М., Вериженко Є. П., Канарчук В. Є. та ін. — Київ : Логос, 2014. — С. 336—337. з джерела 28 листопада 2017