Інвентарі

Див. також: Інвентар

Інвентарі (лат. inventarium — «опис») — господарські описи міст, замків, королівських, старостинських і поміщицьких маєтностей на західноукраїнських землях, Правобережній Україні, в Білорусі, Литві і Польщі в 15 — 1-й пол. 19 ст.

Загальний опис та історія

Інвентарі міст, замків подають відомості про фортечні споруди, їхнє озброєння, про стан торгівлі, ремесла, про збір податей з міщан і феодальнозалежного населення тощо.

Інвентарі маєтків містять дані про їхні земельні угіддя, про використання праці кріпаків, наявність у маєтках живого і мертвого реманенту, про доходи маєтків від продажу сільськогосподарської продукції і горілки, про майновий стан селян, забезпечення селянських господарств землею і робочою худобою, про виконання селянами панщини, натуральних і грошових данин, податей тощо.

Вперше господарські описи було запроваджено грамотами польських королів Ягайла (1413) і Казимира IV (1457) в державних маєтках для визначення обсягу феодальних повинностей селян. У кінці 15 — на початку 16 ст. описи державних маєтків набули офіційної назви «інвентарів». Широкому застосуванню інвентарів сприяв перехід державних і поміщицьких маєтків до волочної системи господарювання («Устава на волоки», 1557). 1589 року польський сейм запропонував поміщикам складати І. при здаванні маєтків в оренду, в заставу за борги, при переході маєтків під опіку. У 18 ст. інвентарі повсюдно поширилися в поміщицьких маєтках. З виданням царським урядом інвентарних правил 1847-1848 років інвентарі стали обов'язковими для всіх поміщицьких господарств Правобережної України.

Складання інвентарів на західноукраїнських землях було скасовано селянською реформою 1848 року, на Правобережній Україні — селянською реформою 1861 року. Інвентарі — цінні документальні джерела до соціально-економічної історії, майнового та правового становища селянства західноукраїнських земель і Правобережної України в 15 — 1-й половині 19 ст.

Інвентарі маєтків

Інвентарі маєтків, також Господарські інвентарі — інвентарні описи великих сільськогосподарських казенних і приватних маєтків з метою реєстрації нерухомості, належної феодалу, а також селян і їх нерухомості, з зазначенням накладених на селян повинностей.

Структура

Переважна більшість господарських інвентарів складається з двох відмінних змістових частин:

• описового фрагменту,
• переліку підлеглих жителів.

Наявність переліку підлеглих жителів виводить інвентарі у коло важливих документів з історії селянських родин, їх генеалогії.

Історія

Господарські інвентарі постають від кінця XV ст., щоразу частіше у міру зростання значення феодальної ренти. Спочатку з'явилися інвентарі костельні, далі — королівські, шляхетські і міські.

Практика укладання інвентарів на теренах Поділля тривала два століття, охоплюючи фактично усі сільські населені пункти. Як наслідок, утворився потужний джерельний комплекс, який, попри значні втрати зберігає свої інформативне значення і донині.

Господарські інвентарі на території Поділля з'явилися як продукт державно-господарської системи Речі Посполитої. Тому досвід їх вивчення польськими істориками є актуальним для української історичної науки. Зокрема, польські вчені розробляють й інші аспекти джерельної вартості інвентарів у працях, присвячених питанням ономастики та її антропонімістичних досліджень. Систематично тут публікуються тексти інвентарів у відповідних рубриках наукових збірників, часописів та як окремі видання.

Класифікація

Господарські інвентарі за походженням поділяються на дві великі групи — інвентарі державних і приватних маєтків.

За призначенням виділяються кілька типів інвентарів:

• фільваркові, які використовувалися економією маєтку для господарського обліку;
• подавчі, що складалися при передачі маєтків в оренду або заставу;
• традиційні, які упорядковувалися судовими виконавцями при передачі маєтків боржників у традиційну посесію кредиторам;
• перевірочні, що складалися у випадку виникнення суперечок між власниками маєтків та посесорами;
• «масальні», які з'являлися при поділі майна між спадкоємцями.

Інвентарі казенних маєтків мали свої особливості укладання. Відповідно, ми вирізняємо серед них люстраційні, повірочні, оброчні, геометричні.

Можлива і хронологічна класифікація:

• документи періоду Речі Посполитої (кінець XVII — кінець XVIII ст.)
• документи періоду Російської імперії (1793 р. — 1860-ті рр.).

Використання

Господарські інвентарі казенних і приватних маєтків — цінне історичне джерело, яке віддавна використовують у дослідженнях з історії аграрних відносин, соціальної історії, при вивченні побуту, обрядовості, ментальності селянства. Залучають такі документи до розвідок з історичної демографії, просопографії, біографістики, історії сімей, окремих питань мікрорегіоналістики. Відтак, вони уже давно склали предмет посиленої, хоча й вибіркової, уваги української, російської, польської і радянської історіографій.

Традиційно увага дослідників з території колишньої Російської імперії концентрується на питаннях вартості інвентарів як джерела до соціально-економічної історії: з'ясування обсягів експлуатації селян, виявлення особливостей ведення магнатського і хлопського господарств тощо. Саме за цією ознакою долучали до своїх праць матеріали інвентарів І. О. Гуржій, , В. П. Теплицький, В. О. Маркіна, Є. Д. Сташевський, Т. І. Лазанська, О. П. Крижанівський, А. Л. Зінченко.

Важливим напрямком роботи з інвентарями стала їх публікація. Щоправда, у багатьох таких виданнях подана тільки описова частина документу, без масивних переліків імен і повинностей залежних селян і міщан. Останнім часом все частіше ці документи видають у повному обсязі і, таким чином, залучають до наукового обігу.

Джерела та література

• Т. І. Лазанська. Інвентарі [ 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 460. — .
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.