Проценко Василь Миколайович

Проце́нко Васи́ль Микола́йович (27 грудня 1844(18441227) — після 1917) — медик, громадський і політичний діяч. Київський міський голова в 1900—1906 роках, член Державної думи III скликання від міста Києва (1907—1912).

Василь Миколайович Проценко
Василь Миколайович Проценко
Міський голова Києва
листопад 1900 — 31 серпня 1906
Попередник	Степан Сольський
Наступник	Іполит Дьяков
Член Державної думи III скликання від міста Києва
17 жовтня 1907 — 1912
Наступник	Всеволод Демченко
Народився	27 грудня 1844(1844-12-27) Стародубський повіт Чернігівська губернія
Помер	після 1917
Відомий як	лікар, політик
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Alma mater	Медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира
Нагороди	Орден Святого Володимира 3 ступеня 3-го ст. Орден Святого Володимира 4 ступеня 4-го ст. Орден Святої Анни 3 ступеня 3-го ст. Орден Святого Станіслава 2 ступеня 2-го ст.
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Проценко.

Біографія

Походив з дворян Чернігівської губернії. Його батько був настоятелем ^[ru]. Закінчив духовну семінарію, потім медичний факультет Київського університету Святого Володимира, доктор медицини (1870).

Займався лікарською практикою, був прозектором, тривалий час працював міським лікарем при київській міській Думі. Відома історія про те, як Проценко, переконавшись у неплатоспроможності пацієнта, на очах у нього розірвав вже виписаний рецепт, за що був підданий суду медичної громадськості. Вже на посаді гласного (депутата) міської Думи (1888—1907), Василь Миколайович уславився своєю «самовідданою діяльністю» на чолі комісії з будівництва київської гавані (скільки грошей він привласнив, завищуючи обсяг робіт, дізнатися так і не вдалося). Проте безсоромне випинання своїх заслуг у цій справі дозволило Проценку балотуватися і перемогти на виборах міського голови. Володів будинком у Києві, вартість якого оцінювали в 250 тис. рублів.

Керуючи міським господарством, виявив себе справжнім деспотом; раз у раз у нього виникали конфлікти з опозицією, нерідко досить гострі. Коли ж голові знадобилися справжні лідерські якості (під час міських заворушень, пов'язаних з проголошенням маніфесту 1905 року), він передбачливо зник з міста і перечекав, доки вгамуються пристрасті. Вершиною політичної кар'єри Проценка стало обрання до ІІІ Державної думи Російської імперії (1907–1912) від правого електорату Києва. Дослужився до чину дійсного статського радника (1905).

Закінчивши депутатську діяльність, залишився жити в Петербурзі, не втративши, втім, зв'язків із Києвом: був, зокрема, одним із засновників Київського клубу російських націоналістів.

Джерела

• 3-ій созывъ Государственной Думы. Портреты. Біографіи. Автографы. — СПб. : изданіе Н. Н. Ольшанскаго, 1910. — С. 45–46. (рос. дореф.) [ 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Друг О. М., Ковалинський В. В., Від війта — до мера. — К. : ДОН-97, 2004. — C. 35­–36. — . [ 23 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Записка о составленіи списковъ и о производствѣ выборов в 3-ю Государственную Думу по 1-му и 2-му разрядамъ избирателей города Кіева // Извѣстія Кіевской городской думы. — 1907. — № 11. — С. 34—35. (рос. дореф.)
• Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.
• Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К. : Довіра, 2008. — С. 40. — . (укр.) [ 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Экстренное засѣданіе думы // Кіевлянинъ. — 1900. — № 313. — 11 ноября. — С. 2. (рос. дореф.)