Бейктхано II ст до н е 900 Міста народу п ю на карті сучасної М янми Столиця Бейктхано Мова и Вікісховище має мультимеді

Бейктхано

←

II ст. до н.е. – 900

→

Міста народу п'ю на карті сучасної М'янми

Столиця

Бейктхано

Мова(и)

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Бейктхано

Бейктхано або Пейтано або Панхтва (бірм. ဗိဿနိုး, II ст. до н. е. — 900) — одна з перших держав на території М'янми, 2-й гегемон міст-держав п'ю. Місто відіграє важливу роль у бірманських міфах і стародавніх оповідках.

Історія

Становлення міста, а потім держави пов'язана з історією народу п'ю, який мешкав в цій місцевості з кін. II ст. до н.е. Є найдавнішим міським поселенням, яке на сьогодні виявлено та досліджено археологічними розкопками у 1959—1962 роках. Утвореню поселеню сприяло вигідне розташування на рівнині К'ауксе, яка була душе придатна для землеробства. Місто, назване на честь індуїстського бога Вішну. За легендою засновницею була принцеса Пан Хтвар з династії міста Тагаунг.

Найбільшого розвитку набуло у I—V ст. Десь у V ст. поступилася статусом гегемоном серед міст-держав Ханліну. Падіння міста приписують Дуттабаунгу, магараджи Шрикшетри. Ймовірно це сталося десь у 690-х або на початку 700-х років.

З цього часу була частиною своєрідного політичного союзу міст-держав п'ю, який зазнав ніщивної поразки від Наньчжао 832 року. Бейктхано ймовірно наймеше постраждан, занепавши остаточно до 900 року.

Опис

Місто мало прямокутну форму. Це було велике укріплене поселення, площею близько 300 га всередині прямокутних (3 км на 1 км) стін. Стіни та укріплення вздовж неї мають товщину 6 м і радіовуглецеве датування періодом між 180 роком до н. е. і 610 рооком н. е. Довжина східної міської стіни становила близько 3 тис. м, північна — 2743 м, південна — 2438 м, тоді як західна стіна зруйнувалася через ерозію ґрунту, спричинену дією струмка Янпе.

Головний вхід стін вів до великого палацового комплексу (або цитаделі), що знаховився в центрі міста. Тронну залу напевне було побудовано з цегли, тоді як житлові приміщення палацу, ймовірно, були зроблені з дерев. Більшість споруд, кераміки, інші артефакти та людські скелети відносяться переважно між 200 роком до н. е. до 100 року н. е. Ступи та монастирські будівлі також були розкопані в межах міських стін. Вони були здебільшого муровані, тоді як житлові будинки були дерев'яними і, відповідно, залишили мало слідів. Дослідження зосереджено на 25 цегляних конструкціях, які отримали номери ККГ1-ККГ25.

У травні 2014 року разом з іншими міста-держави П'ю увійшло до Списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Південно-Східній Азії

Територія

Північний схід сучасного району К'ауксе округу Мандалай, близько 20 км на захід від містечка Таундуінджи області Магуе.

Устрій

Про державний і соціальний устрій відомо небагато. Китайські джерела повідомляють, що п'ю управляються царями, які носять індійський титул махараджа. З них за написами відомі правителі Шрі Тривіграма і Руба.

Економіка

Основну становили землеробство, ремесла і торгівля, частково рибальство. П'ю навчилися використовувати високий щорічний паводок річки, утримувати воду земляними валами і регулювати її подачу для поливу полів вже після спаду повені. Нова технологія регулювання паводкових вод дала можливість освоєння нових територій під культуру рису, сприяючи переходу до сусідської громади і створенню держави. Наявність власних монет свідчила вже про розвиток зовнішньої торгівлі, основними напрямками якої були держави Індостану і Тибет. Про це свідчить велика кількість знайденої імпортної кераміки.

Релігія

Основу становив індуїзм, хоча зберігалися місцеві поганські вірування. Після втрати гегемонії сюди поступово став проникати буддизм у формі школи тгеравада. Десь з VIII ст. останній стає панівною релігією.

Примітки

Khinbe, Aung. «UNESCO: Myanmar's first site inscribed to World Heritage List» (PDF). The New Light of Myanmar. Archived from the original (PDF) on 1 July 2015.

Джерела

Thaw, Aung (1968). Report on Excavation at Beikthano. University of Michigan: Revolutionary Government of the Union of Burma, Ministry of Union Culture.
Aung-Thwin, Michael (1996). «Kingdom of Bagan». In Gillian Cribbs (ed.). Myanmar Land of the Spirits. Guernsey: Co & Bear Productions. .
Hans-Dietrich Kahlke: Ausgrabungen in aller Welt, Leipzig, Jena, Berlin 1972
Richmond, Simon; Bush, Austin (2014). Lonely Planet Myanmar (Burma). Lonely Planet Publications. .

[1] Khinbe, Aung. «UNESCO: Myanmar's first site inscribed to World Heritage List» (PDF). The New Light of Myanmar. Archived from the original (PDF) on 1 July 2015.