Коссак-Щуцька Софія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коссак.

Зофія Коссак-Щуцька (пол. Zofia Kossak-Szczucka; *10 серпня 1889(18890810), Космін — †9 квітня 1968, Бельсько-Бяла) — польська письменниця, учасниця руху Опору організації «Жеґота» (пол. Żegota).

Зофія Коссак-Щуцька
Zofia Kossak-Szczucka
Зофія Коссак-Щуцька
Народилася	10 серпня 1889(1889-08-10)^[1]^[2] Косьмін, Ґміна Жижин, Пулавський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Померла	9 квітня 1968(1968-04-09)^[3]^[4]^[…] (78 років) Бельсько-Бяла, Республіка Польща^[3]
Поховання	Сілезьке воєводство
Країна	Республіка Польща
Діяльність	письменниця
Сфера роботи	роман
Alma mater	^d
Мова творів	польська
Magnum opus	Пожежа, ^d, Хрестоносці^[d], Зброяр Орбано, Бурштин^[d], ^d і ^d
Членство	^d і ^d
Конфесія	латинська церква^[2]
Рід	Коссаки гербу Кос
Батько	^d
Родичі	^d
Діти	^d
Нагороди	праведник народів світу (13 вересня 1982)
Зофія Коссак-Щуцька у Вікісховищі

Біографія

Походила з родини родині Коссаків гербу Кос. Донька і внучка Юліуша Коссака. Дитинство і молодість провела на Любельщині та на Волині.

На початках навчалась удома, згодом у 1906 працювала вчителькою у Варшаві. Навчалась у варшавській школі прекрасних мистецтв та у цій же галузі у Женеві. 1915 року вийшла заміж за Стефана Щуцького, після одруження жила на Волині, тут пережила часи радянсько-української війни. По смерті першого чоловіка у 1921 жила у (пол. Górki Wielkie). 1925 року вийшла заміж за Зиґмунта Шатковського.

У часі II світової війни була у Варшаві, проводячи конспіративну та доброчинну діяльність. Була співредактором першої підпільної газети , належала до ініціаторів Жеґоти (пол. Rada Pomocy Żydom).

У серпні 1942 опублікувала свій відомий . За цю діяльність, по війні одержала медаль Праведника народів світу. У цьому зверненні, що прозвучало в серпні 1942 року, говорилося:

У Варшавському гетто, відокремленому стіною від світу, кілька сот тисяч смертників чекають смерті. У них немає надії на порятунок. До них ніхто не прийде на допомогу. Кількість убитих євреїв перевалила за мільйон, і ця цифра збільшується з кожним днем. Гинуть всі. Багаті і бідні, старці, жінки, чоловіки, молодь, грудні діти … Вони винні лише в тому, що народилися євреями, засудженими Гітлером до знищення. Світ дивиться на ці злочини, найстрашніші з усіх, що бачила історія, і мовчить … Далі не можна терпіти. Той, хто мовчить перед фактом вбивства, той сам стає посібником вбивці. Хто не засуджує — той дозволяє. Тому піднімемо голос ми, поляки-католики. Наші почуття щодо євреїв не зміняться. Ми як і раніше вважаємо їх політичними, економічними та ідейними ворогами Польщі. Більше того, ми віддаємо собі звіт в тому, що вони ненавидять нас більше, ніж німців, що покладають на нас провину за своє нещастя. Чому, на якій підставі, — це залишається таємницею єврейської душі, невпинно підтверджується фактами. Усвідомлення цих почуттів не звільняє нас від обов'язку засудити злочини … У завзятому мовчанні міжнародного єврейського співтовариства, в вивертах німецької пропаганди, яка прагне скинути провину за різанину євреїв на литовців і поляків, ми відчуваємо ворожу для нас акцію.

У 1943 заарештована і відправлена спочатку до варшавської в'язниці Pawiak, де була засуджена на смерть, потім ув'язнена у концтаборі Аушвіц, (спогади про концтабір написала у книжці «З безодні: спогади про табір»).

Звільнена у 1944 завдяки старанням підпілля, взяла участь у варшавському повстанні.

У червні 1945 Зофію Коссак викликав Якуб Берман, новий польський міністр внутрішніх справ, єврей. Він настійно порадив їй негайно покинути країну. Це робилося для її захисту: міністр знав, що його уряд буде робити з не-комуністами, і він знав від свого брата, Адольфа Бермана, що Зофія зробила для збереження життя багатьох євреїв. Так він врятував життя Зофії. У 1945 скерована з місії Польського Червоного Хреста до Лондону, залишилася на еміграції протягом 12 років, господарюючи з чоловіком на фермі і продовжуючи письменницьку працю.

Після закінчення сталінського періоду і повернення до Польщі у 1957, оселилась знову у Ґурках Великих. Як публіцистка співпрацювала передусім з католицькою пресою. Більшість її історичних повістей набуло популярності серед дітей.

Померла 1968 року у Бєльсько-Бялій.

Доробок

• 1922 «Пожежа» (пол. Pożoga) — автобіографічна повість.
• 1936 «Зброяр Орбано» (пол. Puszkarz Orbano) — роман заснований на історичних фактах, головним героєм повісті є зброяр Орбано. Книга була перевидана кілька разів.
• 1939 «Теребовля» (пол. Trembowla) — історична повість, творі розповідається про оборону Теребовлі 1675 року та героїню тих подій — Анну Дороту (Зофію) Хшановську.

Примітки

2. The Righteous Among the Nations Database
   d:Track:Q77598447
3. Deutsche Nationalbibliothek Record #119037254 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
5. The Fine Art Archive — 2003.
   d:Track:Q10855166
6. (пол.)
7. . Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
8. Парадоксы польско-еврейских отношений [ 7 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
9. Z otchłani: wspomnienia z lagru / Zofia Kossak. — Częstochowa: Wydaw. Księgarni Wł. Nagłowskiego, 1946. — [2], 258, [3] s. ; 19 cm

Посилання

• Даніель Бовуа. Чи легенда Кресів має заступити їхню історію? [ 14 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• (пол.)