А вже років двісті

«А вже років двісті» «А вже літ більш двісті» ( «А вже років триста») — українська народна пісня про народну тугу за козацтвом і за правами України за часів існування Гетьманщини. Демонструє глибокий народний сум за булими вольностями, констатує невільне і скрутне положення українців в складі Російської імперії. Правильне виконання цієї пісні передбачає гнівний і «непримиренний» голос. Традиційно виконується в три голоси.

Обкладинка альбому «Й а вже років двісті, як козак в неволі» із серії «Забуті пісні українців. Музична спадщина України», вид-во JRC, 2005 рік

Історія створення

Пісня була написана Анатолієм Свидницьким у 1850-х роках, ця пісня була популярною в 19 столітті на території всієї України і на Кубані. У 1901 році текст пісні опублікував Іван Франко. У Російській імперії і СРСР ця пісня перебувала під суворою забороною цензури, виконання каралося. Тільки в кінці 1980-х років із ослабленням цензури ця пісня почала виконуватися на концертах. З 1988 року ця пісня була в постійному репертуарі чоловічого народного хору «Чумаки» під керівництвом В. Триліса (м. Київ). Виконуючи саме цю пісню, хор «Чумаки» зайняв 1 місце серед чоловічих хорів на хоровому конкурсі ім. М. Леонтовича 1993 року. Пісня має декілька варіантів виконання.

Текст пісні

Наведено один із варіантів

А вже літ більш двісті, Як козак в неволі. Понад Дніпром ходе, Викликає долю: - Гей, вийди, доле, із води,   Визволь мене, козаченько, із біди. - Не вийду, козаче,   Не вийду, соколе. Ой, рада б я вийти, Так сама в неволі. Гей, у неволі, у ярмі, Під московським караулом у тюрмі. У тюрмі, в кайданах За брата Богданом. А його самого Забрали в кайдани. Гей, ти Богдане, Богдане, Нерозумний гетьмане Богдане! З нарізниць козацьких Серпи й поробили. Ще й гострі шаблюки На ножі змінили. Гей, ти, козаче, хапай ніж, Де побачиш вороженька, там й ріж.

Скорочений текст опубліковано І. Франком у 1901 р. Він, зокрема, згадував, що пісня була популярна у 60-х роках 19 ст. на Галичині. Франко отримав текст пісні від Володимира Антоновича у 1863 р., а сам Антонович почув пісню від Анатолія Свидницького у 1861 : ".. тихим голосом став он співать мені дві пісні, яких досі не чув ніколи, а котрі змістом своїм зробили таке сильне вражіння, що я, ушам своїм не вірячи, забув і місце де сидів, і людей, з котрими балакав. Се були только што зложені Анатолієм дві його пісні - "Вже больше літ двісті як козак в неволі" та "В полі доля стояла, бровоньками моргала".

Вже більше літ двісті, Як козак в неволі. Понад Дніпром ходе, Викликає долю: - Ой, вийди, вийди, із води, Визволь мене, серденько, із біди. Визволь мене, серденько, із біди. – Не вийду, козаче, Не вийду, сокóлю. Хоть рада, неможу, Бо й сама в неволі. Ой, у неволі, у ярмі, За московським калауром у тюрмі. За московським калауром у тюрмі. У тюрмі, в кайданах Од часів Богдана. Од нього самого, В неволю віддана. Ой, ти Богдане, гетьмане, Запродав ти Україну і мене, Запродав ти Україну і мене, Мене молодую, козацькую долю, Запродав в тяжкую, Московську неволю. Ой у неволю в кайдани Нерозумний гетьмане Богдане! Нерозумний гетьмане Богдане! Ти вмер, то й добре Лежать де лежати. А встань подивися, Де вкраїна-мати, Де наші коні - соколи, Та де козаченьки як орли! Та де козаченьки як орли! на панщині в кузні, В великій неволі, Замість того щастя, Замість тої долі, Ой обступили навкруги, Як ті чорні хмари вороги! Як ті чорні хмари вороги! Тяжкії вороженьки, Ще й тяжчая туга. Як вітер повіє, З Великого луга, Кинь плуг козаче, бери ніж Там де здибав воріженька та й заріж! Там де здибав воріженька та й заріж! Зроби з серпа спис, А з коси - шаблюку, Души воріженька, Де здибав, гадюку, Ой души, брате, ріж, коли, Щоб не смердів на Вкраїні, запали! Щоб не смердів на Вкраїні, запали! Тоді всі святії, І сам Бог святий із неба, Пошлють тобі долю, З неволі до тебе, Ой, Залізняче, де ж ти де, Промов хоч словечка до людей! Промов хоч словечка до людей! Промов як за тебе, Ножі то святились, Як було лядські по майдані ходились Ой хто не баче, не чує, Ой як Москва в Україні панує! Ой як Москва в Україні панує! І з ратищ козацьких, Серпи покували, А гострії шаблюки, На коси зміняли, А дітей наших, всіх на гурт, У рекрути незабаром заберуть! У рекрути незабаром заберуть! Ідуть наші діти, У світ очі дерти, Вертайтесь до роду, Не жить хоч умерти, Ой із чужої сторони, Ізходітесь Україну боронить! Ізходітесь Україну боронить! Повій буйний вітре, З лісів та на лози, Навій добрим людям, Навій добрий розум, Ой повій вітре та скажи, Козаченьку, не сподівайсь на чужих! Козаченьку, не сподівайсь на чужих! Не надійсь на князів, сини чоловічі, Бо долі в неволі, Не бачили ввічі, Ой, Боже, слово з рода в род, Нема дущіх і сильніших за народ! Нема дущіх і сильніших за народ!

Примітки

1. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 24 липня 2016.
2. . Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 24 липня 2016.
3. . Архів оригіналу за 26 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.
4. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 24 липня 2016.

Традиційне виконання

• У виконанні колективу Хорея Козацька

Виконання в сучасній обробці

• У виконанні Kozak System та Тарас Чубай

Посилання

• А вже років двісті, як козак в неволі. Лука (Київська область) [ 16 травня 2020 у Wayback Machine.] // Проект "Поліфонія" - Polyphony Project.
• А вже років двісті, як козак в неволі. Піски-Радьківські (Харківська область) [ 16 травня 2020 у Wayback Machine.] // Проект "Поліфонія" - Polyphony Project.