Олексі й Іва нович Соро кін 28 березня 1922 19220328 село Кириловка Нижньогородської губернії тепер Арзамаського району

Олексі́й Іва́нович Соро́кін (28 березня 1922(19220328), село Кириловка Нижньогородської губернії, тепер Арзамаського району Нижньогородської області, Російська Федерація — 4 березня 2020, місто Москва) — радянський військово-морський і партійний діяч, член військової ради — начальник політичного управління Північного флоту, начальник політичного управління Військово-морського флоту СРСР, 1-й заступник начальника Головного політичного управління Радянської армії і Військово-морського флоту, адмірал флоту (16.02.1988). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Сорокін Олексій Іванович

Народився	28 березня 1922(1922-03-28) село Кириловка Нижньогородської губернії, тепер Арзамаського району Нижньогородської області, Російська Федерація
Помер	4 березня 2020(2020-03-04) (97 років) Москва, Росія
Поховання	^d
Громадянство	СРСР, Росія
Національність	росіянин
Діяльність	військовослужбовець, політик
Alma mater	^d
Знання мов	російська
Учасник	Друга світова війна
Посада	депутат Верховної ради СРСР^[d]
Військове звання	^d
Партія	КПРС
Нагороди	^d
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сорокін.

Життєпис

Народився в багатодітній селянській родині. Закінчив середню школу. Трудову діяльність розпочав у 1940 році шофером.

З 1941 року — у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. Навчався на мінометника, потім служив інструктором. З грудня 1942 року — на фронті. Служив командиром мінометного розрахунку 977-го стрілецького полку 270-ї стрілецької дивізії на Калінінському, потім 1-му Прибалтійському фронтах. Навчався на тримісячних фронтових курсах політпрацівників, після чого повернувся в свою частину на посаду молодшого політичного керівника. Служив комсомольським організатором, командиром відділення 2-го стрілецького батальйону 977-го стрілецького полку. Потім був комсомольським організатором 361-го стрілецького полку 156-ї стрілецької дивізії 43-ї армії 1-го Прибалтійського фронту.

Член ВКП(б) з 1943 року.

У жовтні 1945 — квітні 1946 року — помічник начальника політичного відділу 552-ї артилерійської бригади Воронезького військового округу. У квітні 1946 — 1948 року — секретар бюро комсомольської організації 1303-го зенітно-артилерійського полку Бакинської армії протиповітряної оборони (ППО).

У 1948—1952 роках — слухач військово-морського факультету Військово-політичної академії імені Леніна.

Закінчивши академію в 1952 році, отримав призначення на Тихоокеанський флот. З липня 1952 року — заступник командира із політичної частини на ескадреному міноносці «Рідкісний», з серпня 1953 року — заступник командира із політичної частини на ескадреному міноносці «Вдумливий». З вересня 1954 року — заступник командира легкого крейсера «Калінін» із політичної частини. З березня 1956 року — заступник командира 174-ї бригади есмінців Тихоокеанського флоту із політичної частини.

З червня 1958 року — начальник політичного відділу військово-морської бази «Советская Гавань». З травня 1961 року — начальник політичного відділу 9-ї дивізії протичовнових кораблів Тихоокеанського флоту. З січня 1964 року — начальник політичного відділу військово-морської бази «Стрелок» в Приморському краї.

У лютому 1968 — липні 1972 року — начальник відділу пропаганди і агітації — заступник начальника політичного управління Військово-морського флоту. У липні 1972 — 1973 року — 1-й заступник начальника політичного управління Військово-морського флоту.

У 1973—1976 роках — член військової ради — начальник політичного управління Північного флоту.

У 1976 — січні 1980 року — начальник управління пропаганди і агітації — заступник начальника Головного політичного управління Радянської армії і Військово-морського флоту.

У січні 1980 — вересні 1981 року — член військової ради — начальник політичного управління Військово-морського флоту СРСР.

У вересні 1981 — 1989 року — 1-й заступник начальника Головного політичного управління Радянської армії і Військово-морського флоту.

У 1989—1992 роках — у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

З травня 1992 року — у відставці в Москві.

Очолював Об'єднану редакційну колегію Загальноросійської Книги Пам'яті полеглих в роки Великої Вітчизняної війни. З 1999 року — голова Координаційної ради Міжнародного союзу «Співтовариств громадських організацій ветеранів незалежних держав». Почесний голова ради Старійшин «Клубу адміралів».

З 2008 по 4 березня 2020 року — генеральний інспектор Управління генеральних інспекторів Міністерства оборони Російської Федерації, з 2012 по 2013 рік був старшим в Управлінні.

Помер 4 березня 2020 року. Похований у Москві на Федеральному військовому меморіальному цвинтарі.

Військові звання

Нагороди

орден Леніна
орден Жовтневої Революції
два ордени Вітчизняної війни І ст. (3.09.1944, 11.03.1985)
орден Вітчизняної війни ІІ ст. (23.01.1944)
орден Трудового Червоного Прапора (31.10.1967)
орден «Знак Пошани»
два ордени Червоної Зірки (29.11.1943, 30.12.1956)
орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. (30.04.1975)
орден Пошани (Російська Федерація) (24.02.2012)
орден «Во славу флоту російського» І ст.
орден «Во славу флоту російського» ІІ ст.
орден «Данакер» (Киргизстан) (4.05.2007)
медаль «За бойові заслуги»
медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
медалі

Примітки

Джерела

Сорокин Алексей Иванович. Некролог (рос.)