Було запропоновано приєднати статтю Діяння мучеників до цієї статті або розділу але можливо це варто додатково Пропозиці

Акти мучеників (лат. Acta martyrum) – документи, в яких наводяться рішення римського суду про засудження на страту християн. Слід відрізняти Акти мучеників від Страстей (), тобто оповідань про останні дні мучеників, і від Житій (Legendae), де легендарні елементи переплітаються з історичною реальністю. В Актах мучеників містяться повідомлення про допити мучеників суддями. Після того як християнство стало офіційною релігією Римської імперії, був відкритий доступ в державні архіви для ознайомлення з Актами мучеників.

Найменування Acta martyrum і Acta sanctorum вживаються, як синоніми, хоча перші давніші, і "криваві свідчення" за віру відрізняються від благочестивого, аскетичного прожитого життя в звичайних умовах. Як найдавніші і справжні джерела для історії давньохристиянських мучеників вважаються офіційні протоколи, які зберігалися в архівах проконсулів або інших римських судилищ про допити над ними і вироки над ними. Такі римські (язичницькі) процесуальні акти (проконсульські акти або судові записи) (Acta proconsularia, praesidialia, judiciaria) в своєму незмінному прототипі в оригіналі не дійшли до нас, але не мало оповідань про мучеників є написано християнськими авторами, і включає їх , або містить витяг з них, - це цінне історичне зерно. Наприклад, в передмові до актів про постраждалих при Діоклетиані в 304 р. мучеників - Тарраті, Пробі і Андроникові йдеться, що автор купив за дорогу ціну - 200 динарів - потрібні акти у одного з офіційних чиновників.

Суди над християнами як правило відбувалися публічно; при цьому записувались показання свідків. Суди складались з одного, двох і більше засідань. Обвинуваченому надавався час для зречення від християнської віри. Якщо обвинувачений все ж називав себе християнином, представник римської влади виголошував вирок, який записував секретар, публічно оголошував обвинуваченому і його негайно виконували. Якщо обвинувачений не був мешканцем столиці, готували протокол і досьє, щоб передати його наміснику провінції. Намісник міг вести справу закрито, у своєму кабінеті (in secretario) чи на публічному засіданні (pro tribunali). Розслідування могло включати тортури (quaesitio per tormenta).

У богослужінні Акти мучеників виконували функцію літургійного читання; вони починалися з дати згідно римського місяця і року правління консулів. Християнська версія тексту додає заголовок або передмову, в яких обвинувачений називається мучеником або блаженним мучеником. У тексті, що є скороченням судового першоджерела, підкреслюється християнський характер відповідей обвинуваченого, доклад доповнюється розповіддю про виконання вироку. На закінчення наводиться текст, який прославляє мученика.

Латинські Акти мучеників, як правило, точно відтворюють судові акти і збереглися в редакції IV ст. Грецькі Акти мучеників, крім актів Юстина і частково Аполлонія, виявляють розвиток у бік літературно оброблених Страстей (Passiones).

Заслуговує також уваги в оповіданнях про мучеників ті, мучеництва, що спиралися на офіційні джерела, часто з'являлися у вигляді листів якої-небудь громади або єпископа її до інших громадам або іншим будь-яким адресатам про християнина, частково у вигляді повчальних оповідань (gesta miartyrum, passiones) для власного вживання певною громадою.

Так, наприклад, про Passio Polycarpi, повідомляється в листі громади Смирни до громади Фригійської в Филомелі, - листі збереженому у Євсевія (Ц. І. IV, 15) та в 5 грецьких манускриптах.
Epistola ecclesiarum Viennensis et Lugdunensis до християн Азії, Фракії про гоніння на них при Марку Аврелії в 177 р. (Євсевій Кесарійський. Ц. І. V, 1-2).
Листи Діонісія Олександрійського та інших єгипетських християн про перенесені страждання під час Декієвих гонінь (у ЄВС. Ц. І. VI, 41-42).
Далі в багатьох листах Кипріяна містяться розповіді про сповідників і мучеників північної Африки (особ. Ер. XX, XXI, XXII, XXXIX, XXVII, XL і ін.).

Склад мученицької літератури в західних Церквах, особливо в римській, як свідчить Liber pontificalis, був набагато більшим і складнішим. Там записи велися відомими церковними писарями, як вони і позначаються "Scripta notariorum ecclesiae". Також цей рід літератури, з якого відомі Рюінартовскі збори запозичує більшість свого змісту (всього 106 муч.), В своїх головних частинах сходить до дуже давнього часу:

до часу Марка Аврелія - Acta s. Justini philosophi et martyris і його співтоваришів; майже з того ж часу Acta Carpi, Papyli et Agathonicae пор. . IV. 15, 48; у Harnack'a Texte und Untersuch. B. III, s. 433;
до часу Коммода і Септимія Севера:
1. passio sanctorum scilitanorum (180 р. VII, 17) при проконсулі Вігілії Сатурніну - шість християн - Сперат, Нарцал, Ціттік, Доната, Секунда і вести. Текст відрізняється стислістю і строгою об'єктивністю (останнє видання Uscher 1889);
2. Acta Apollonii одного знатного християнина, сповідав свою віру в великій промові в сенаті, перед суддею перенісши і усіченого мечем (185 м), що згадується у Євсевія - V, 21 і у Ієроніма De vir. illustr. 42.,
3. Passio SS. Perpetuae et Felicitatis, в двох редакціях переданий розповідь про мучеництво в 203, VII, ймовірно, в Карфагені, 5 катекумен - Перпетуї, Феліцітата, Револоти, Сатурн і Сатурніна.
До Декіо-Валеріановскому часу належать мучеництва Піонія (Єві. IV, 15, 47), Ахація, Максима, Лукіана і Маркиона, єп. Фруктуоз і його двох дияконів - Авгур і Євлогія, і особливо розповідь про знаменитого мученика Кіпріану.
За 20-річний період від Діоклетіана до смерті Лікінія (304-324 р) було багато вбитих християн; про них, за утратою Евсевіева Зборів, є сумнівні оповіді - Див. Preuschen, Texte und Untersuch. і Harnack, Geschichte der altchrist. Literatur +1894, s. 807-837.

Що стосується такого роду мученицької літератури, яка не ґрунтується на справжніх мученицьких актах, то вона перевершує за кількістю в дуже значній мірі Acta sincera, втім містить, разом з легендою, в більшій чи меншій мірі і історичне зерно. За часом подібна література простягається багато вперед, ніж справжні акти; вона включає в себе майже весь пишно розрісся матеріал апостольської легенди. У зміст її входить, наприклад, мучеництво св. Ігнатія богоносця, що збереглося в двох редакціях - Martyrium Colbertinum et Vaticanum; весь цей матеріал з'явився тільки в IV і V столітті; багато в ньому заперечується. До цієї ж літературі належать Acta Nerei et Achillei, Passio Felicitatis et septem filiorum, Acta Cypriani et Justini і інші.

Зборів мученицьких актів для цілей повчання - окремих чи осіб, або цілих громад - повинні були початися ще в найдавніші часи. Так і було. Початковому варіанті їх були календарі , що фіксували дні пам'яті мучеників однієї громади, або декількох. На існування таких Calendaria(Також Diptycha) вказує кілька разів св. Кипріян (ер. 12, 39). З вказівок Арнобія (IV, 36) та Пруденція (Peristeph. 1, 24) можна зробити висновок про існування мучеництва в календарній формі в західних Церквах далеко в доконстантіновское час. З плином часу, календарні рамки значно розширюються - починається більш-менш докладний виклад обставин смерті мученика. Мабуть, перший зайнявся цією справою Євсевій Кесарійський; у нього було два твори про мучеників: одна велика робота, яка носила Назва Αρχαίων μαρτυρίων συναγωγή (або αναγραφή - не дійшло до нас. Вказівки на неї містяться в Ц.І. Євсевія (IV, 15, 47; V prooem. V, 4, 3, і V, 21,5). Цей твір намагалося об'єднати весь мартирологічного матеріал древньої Церкви (пор. Harnack, Gesch. I, 808).

В кінці VI століття, цього твору не було ні в Олександрії, ні в Римі (Григорій Великий epist VIII, 29). Інше - коротке його твір про палестинських мучеників часів Діоклетіана збереглося до нас. На початку VIII книги Ц.І. Євсевія йому дається зміст Σύγγραμμα περι των εν Παλαιστίνη μαρτυρησάντων. Обидва роду мартирологічного збірок і календарно-статистичний жанр і культивована Євсевієм розлоге виклад історії мучеників утвердилися в літературі наступних часів.

Acta martyrum . Розповіді про кінець життя християнських мучеників виробляли здавна особливу чарівність на верующее серце. Ще з давніх-давен намагалися вшанувати річний день смерті мученика через святкове богослужіння (Mart. S. Polyc. XVIII, 3) і часто було читано в подібних випадках зображення мучеництва (Acta ss. Perpet. Et Felic. I, 21). Уже Євсевій зробив повне зібрання мученицьких актів, які відомі тепер тільки з цитат (Єві. Ц. І. IV, 15,47; V proem.). Збережені досі звістки про мучеників перших століть можна розділити на три групи:

Одні є службовими документами (Amtliche Urkunden), протоколи отримані від судових писарів (acta, gesta), передані або оброблені в формі або характері повчальних читань.

Інші записи (Aufzeichnungen) свідки очей або вух (passiones), які не мають відбитка офіційного суду, але претендують на повну високу оцінку історика.

Третю групу утворюють розповіді пізнішої дати, які частково розширюють древній ескіз (Vorlage) і прикрашають, почасти більш-менш спираються на вільні вигадки.

Найдавніші акти лежать в окружному посланні громади Смирні про мучеництво їх 86-річного сина Полікарпа, 22 лютого 156 року, і деяких інших християн Смирни.

Література

Lazzati G. Gli sviluppi della letteratura sui martiri nei primi quattro secoli. Tn., 1955;
Delehaye PM; MusurilloH. The Acts of the Christian Martyrs. Ox., 1972;
Lanata G. Gli atti dei martiri come do*****enti processuali. Mi., 1973;
Allegro C. Atti dei martiri. R., 1974. 2 vol.;
Saxer V. Atti dei martiri dei primi tre secoli. Padova, 1989;
Ruiz Bueno D. Actas de los mЗrtires. Ma., 1987;
Wlosok A. MKrtyrerakten und Passionen // Handbuch der lateinischen Literatur derAntike. МЯ., 1997, Bd. 4, S. 419–432.

Примітки

. catholicencyclopedia.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.

[1] . catholicencyclopedia.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.