Дейкалівка (Зіньківський район)

Де́йкалівка — село в Україні, у Полтавському районі Полтавської області, з 2020 року входить до Зіньківської міської громади. Населення становить 948 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Дейкалівська сільська рада.

село Дейкалівка
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Полтавський район
Громада	Зіньківська міська громада
Облікова картка	с. Дейкалівка
Основні дані
Засноване	1612 рік
Населення	948
Площа	6,798 км²
Густота населення	139,45 осіб/км²
Поштовий індекс	38132
Телефонний код	+380 5353
Географічні дані
Географічні координати	50°07′05″ пн. ш. 34°17′36″ сх. д. / 50.11806° пн. ш. 34.29333° сх. д. / 50.11806; 34.29333Координати: 50°07′05″ пн. ш. 34°17′36″ сх. д. / 50.11806° пн. ш. 34.29333° сх. д. / 50.11806; 34.29333
Середня висота над рівнем моря	112 м
Водойми	р. Грунь
Відстань до обласного центру	81 км
Найближча залізнична станція	Гадяч
Відстань до залізничної станції	50 км
Місцева влада
Адреса ради	38100, Полтавська обл, Полтавський р-н, м Зіньків, вул Воздвиженська, буд 40
Карта
Дейкалівка
Дейкалівка
Мапа
Дейкалівка у Вікісховищі

Географія

Село розташоване на березі річки Грунь у місці впадання в неї річки Мужева Долина, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Підозірка, нижче за течією примикає село Піщанка. До села примикає лісовий масив (сосна).

Походження назви

Село було засноване втікачами із Запоріжжя братами Дейками. Найвпливовішим серед них був Захар Дейка, за прізвищем якого й пішла назва.

Історія

Засноване на початку 17 століття. Село відносилося до Гадяцького полку Зіньківської першої сотні, було власністю українських гетьманів з часів Богдана Хмельницького. 1764 подароване Катериною II гетьману К. Розумовському, в 1782 було викуплене державною казною.

За ревізіями 1859—1882 років у колишньому державному та власницькому селі, центрі Дейкалівської волості Зіньківського повіту Полтавської губернії існувало дві православні церкви (Всіхсвятська і Різдва Богородиці), сільська управа, парафіяльне училище, три заводи: маслобійний, селітроварний, свічковий, 4 постоялі двори, 25 вітрових млинів, 2 лавки, 3 ярмарки, базар.

За ініціативою різночинця Петра Затворницького у Дейкалівці виникло вперше в Росії товариство тверезості, яке офіційно було затверджено у 1874 році.

Радянська окупація розпочалась в січні 1918 року. 1926 року село стало центром сільської ради Зіньківського району. З 1929 року діяв ТСОЗ «Незаможник».

У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 283 жителі села, що загинули від голоду. Свідок так згадує про ті події:

Голодомор 1932–1933 років був особливо важким і трагічним. […] Особливо важко було в 1933 році, коли з села вивезли весь хліб. Основна маса жителів села була позбавлена будь-яких засобів існування. Виїзд з села за межі України був заборонений. Щоб вижити, робили «лепешки» з листків липи. Ці листки натиралися, змочувалися водою і запікалися. Також ходили по полях в пошуках мерзлої картоплі. […] У селі ходили євреї, які за золото продавали темне борошно.[…] Деякі сусіди з села вимерли повністю

Село у часи німецько-радянської війни було окуповане нацистськими військами з 7 жовтня 1941 до 9 вересня 1943 року. До Німеччини на примусові роботи вивезено 111 осіб, спалено 74 хати, розстріляно 9 жителів, загинуло на фронтах 305 односельчан, під час визволення села загинуло 104 радянських воїнів.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Зіньківської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Зіньківського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області.

Демографія

1859 року у козацькому селі налічувалось 303 двори, мешкало 2157 осіб (1069 чоловіків та 1088 жінок).

1882 року — 456 дворів (399 — козацьких), 2363 жителі. Землі — 8487 дес.

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі мешкало 3052 осіб, налічувалось 383 дворових господарств.

1900 року у селі — волосне правління, діяло 2 сільські громади (козаків і селян-власників), 495 дворів, 2301 житель. 1910 року — 477 дворів, 2486 жителів, орної землі — 2662 дес.

1926 року — 625 господарств, 3028 жителів.

Динаміка населення

1859	1882	1900	1910	1926	1990	2001
2 157	2 363	2 301	2 486	3 028	1 082	948
	▲	▼	▲	▲	▼	▼

Економіка

Розташовані в Дейкалівці два приватних підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні зернових та технічних культур і наданні сільськогосподарських послуг.

Спорт

У селі є футбольний клуб «Чайка». 2010 року другій групі команда посіла III місце в турнірі на першість області.

Інфраструктура

Працює відділення зв'язку, загальноосвітня школа I—III ступенів, дитсадок, Будинок культури, бібліотека, парк.

Дейкалівська медична амбулаторія обслуговує 1544 жителів Дейкалівської сільської ради.

Будинок культури	Стадіон ФК Чайка

ЗОШ І—ІІІ ступенів	Амбулаторія

Архітектура

У Дейкалівці збудовані такі пам'ятники:

• Меморіальний комплекс: надгробок на братській могилі радянських воїнів, полеглим 1943 року при визволенні села (збудований 1958 року);
• пам'ятник воїнам-односельчанам, загиблим у роки німецько-радянської війни (збудований 1974 року).

Храм Різдва Пресвятої Богородиці

Культові споруди

• Всіхсвятська церква. Збудована на початку XIX століття. Дерев'яна. 1899 року поряд була збудована нова мурована церква. Старий храм не розібрали, тому церкви стояли поруч. З приходом до влади більшовиків, богослужіння в храмі припинились. Релігійна громада відновила діяльність 1942 року під час німецької окупації та проіснувала до 1960-х років.
• Різдвяно-Богородицька церква УПЦ МП. Найдавніша згадка припадає на 1774 рік, коли будівля була перебудована. 1886 року церкву поставили на мурований цоколь. 1895 року службу відвідувало 3658 парафіян.
  Церкву зруйнували у 1960-х роках. У квітні 1994 року церква відновила діяльність. Богослужіння проводяться у новозбудованому мурованому храмі з прибудованою дзвіницею.

Відомі люди

• Кулик Мусій Гордійович — кобзар (середина XIX ст.)
• Гавриленко Дмитро Агапітович (26.10.1894 — 23.06.1985) — сотник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії армії УНР. По завершенню збройної боротьби Армії УНР був інтернований в Польщі, де перебував станом на 28.02.1922 р. В Аргентині — від 1927 року. Інженер-лісівник, науковець-дослідник Міністерства лісів Аргентини, професор університету Сантаібо-дель-Естеро (Аргентина, 1960—1970).
• Затворницький Петро Прокопович — протоієрей, засновник першого в Російській імперії Товариства тверезості.
• Серго Юхим Юхимович (1913.02.07 — 2000.12.01 р. Дніпропетровськ) — український вчений, доктор технічних наук, професор кафедри Збагачення корисних копалин Дніпропетровського гірничого інституту.
• Білик Сергій Федорович (1938—2008) — гірничий інженер, фахівець нафтогазової галузі, доктор технічних наук (1982), член Української нафтогазової академії.
• Мирінець Вадим Михайлович — солдат ЗСУ, загинув у боях за Щастя; в Дейкалівській школі відкрито меморіальну дошку його пам'яті.
• — фахівець у галузі економічної безпеки (Інститут економіки та менеджменту Національного авіаційного університету).
• У селі мешкає три матері-героїні — Сіренко Катерина Григорівна, Суткова Марія Іванівна, кожна з них виховує п'ятеро дітей та Щербань Ганна Михайлівна, яка виховує сімох дітей.
• Мирінець Вадим Михайлович — український військовик, учасник російсько-української війни.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933, Полтавська область

Примітки

1. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 жовтня 2012.
2. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2008.
3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
5. . Архів оригіналу за 5 липня 2012. Процитовано 21 серпня 2012.
6. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008.
7. Реальні свідчення голодомору 1933 року^{[недоступне посилання]} Полтавська область, село Дейкалівка, Петріченко Галина Василівна
8. . Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
9. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
10. . Архів оригіналу за 1 березня 2013. Процитовано 21 серпня 2012.
11. Людмила Даценко // Про майбутній урожай нині дбай [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]— Зоря Полтавщини — 08.04.2011 рік
12. . Архів оригіналу за 12 серпня 2013. Процитовано 21 серпня 2012.
13. Заклади охорони здоров'я Зіньківського району. Дейкалівська медична амбулаторія ЗПСМ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
14. . Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 21 серпня 2012.
15. . Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
16. Указ Президента України Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
17. Мирінець Вадим Михайлович - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 17 квітня 2024.

Джерела

1. Дейкаліка// Полтавщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УЕ, 1992. — С. .
2. Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
3. Героїка — Імена самостійності України 1917 — 1924 .http://www.db.geroika.org.ua/ua/person_card.html?code=09aec64041a15917c862952e20a3f51d