У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Косенко Іларіо н Фе дорович Косе нко 19 серпня 1888 18880819 Зіньків 1

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Косенко.

Іларіо́н Фе́дорович Косе́нко (19 серпня 1888(18880819), Зіньків — 10 жовтня 1950, Париж) — державний діяч доби УНР, міністр пошт і телеграфів, журналіст. Також інженер, громадський діяч в еміграції у Франції.

Товариш міністра преси і пропаганди в уряді І. Мазепи.
Косенко Іларіон

На посаді
з 1918
Прем'єр-міністр	Мазепа Ісаак Прохорович
Міністр пошт і телеграфів
Прем'єр-міністр	Прокопович В'ячеслав Костянтинович
Особові дані
Народився	19 серпня 1888(1888-08-19)
Місце народження	Зіньків, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	10 жовтня 1950(1950-10-10)
Місце смерті	Париж, Франція
У шлюбі з	Софія
Діти	Євген, Віра
Вища освіта	Петроградський політехнічний інститут

Біографія

Народився в родині Федора Омеляновича і Ганни Дмитрівни Косенків. Рід Косенків — давній козацький, Іларіон завжди пишався цим. Шестирічним почав він навчання у Зінківській міській школі, якою завідував Костянтин Зеров — батько трьох відомих в історії української літератури і науки братів Зерових — Миколи, Михайла, Дмитра. Потім навчався у Понєвєжській реальній школі, на економічному факультеті Петербурзької політехніки. Входив до Української студентської громади Петроградського політехнічного інституту (осінь 1909 — грудень 1917), в якому вчився разом з Левом Биковським. За національно-революційну пропаганду у 1911—1912 роках перебував під негласним наглядом поліції. У наступні два роки був генеральним секретарем Союзу українських студентських організацій Петрограда. У 1917 році Косенко — член Українського революційного комітету і голова організації українських соціалістів-революціонерів у Петрограді. 2 січня 1918 року Іларіон Косенко повертається на Україну. Після захоплення Києва Муравйовим (5-8 лютого 1918) Косенко з родиною переховується на Полтавщині біля Гадяча, і навіть на прохання Олени Пчілки заміняє її на посаді редактора газети Гадяцької земської управи. За Директорії делегат Українського Трудового Конгресу (січень 1919), обраний делегатом на Всеукраїнському поштово-телеграфному з'їзді.

Товариш міністра преси і пропаганди в уряді І. Мазепи. Начальник Київської поштово-телеграфної округи. Член комітету при головноуповноваженому уряду УНР на Поділлі від міністерства преси і пропаганди.

Редагував щоденну безпартійну Кам'янець-Подільську газету «Наш шлях» (середина 1919 — травень 1920) з 1 по 82 число, по ньому — С. Шишковський.

26 травня 1920 — в кабінеті В. Прокоповича, міністр пошт і телеграфів.

Наприкінці 1920 року виїхав з України з дружиною Софією та дітьми Євгеном і Вірою. На еміграції в Парижі активний громадський діяч, адміністратор тижневика «Тризуб» (1925—1940). 1926 року входив до складу ініціативної групи з початків руху підтримки українців у Франції.

Під час процесу над убивцею Симона Петлюри, більшовицьким агентом Шварцбардом у Парижі було видано 10 номерів «Тризуба», який тоді виходив щоденно і публікував матеріали процесу, а також кілька книг, які розкривають правду про те, хто такий Шварцбард. Іларіон Косенко дав на процесі над убивцею правдиві свідчення про негативне ставлення Симона Петлюри до погромів, але що вдієш — процес над Шварцбардом, як на основі архівних документів встановили науковці, був однією з найуспішніших таємних операцій радянських спецслужб, у результаті якої убивцю виправдали.

1927 року при редакції «Тризуба» створюється бібліотечна рада у складі В'ячеслава Прокоповича (голова), Іларіона Косенка, Олександра Удовиченка, Івана Опанасовича Рудичева. Голова ради директорії «Української бібліотеки ім. С. Петлюри», за відсутності Рудичева доглядав за приміщенням бібліотеки у Парижі в часі німецької окупації. У листі від 5 березня 1942 таким чином характеризував емігрантське життя у Франції за часів окупаційного режиму: «Говорили багато з В. К. (йдеться про В. К. Прокоповича) про всі наші тутешні справи, але власне на цьому все і зупинилося, бо не час і нічого ми зробити не можемо. Найбільш всі тепер турбуються не про справи духовні. А про моркву і картоплю.»

Причиною смерті Іларіона Косенка стала хвороба, яку він дістав, коли гітлерівці під час окупації Франції погнали його на примусові роботи — копати ями, будувати бліндажі. З трудом дружина добула гроші, щоб купити місця накладовищі PereLachaise.

Джерела

Енциклопедія [ 6 вересня 2019 у Wayback Machine.]
Олена Михайлова. Листи Андрія Лівицького [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
Був вірний Петлюрі, є і залишаюся [ 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
Стрельський Г. В. Косенко Іларіон Федорович [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — .
Ганна Антонович (Денисенко), «Іларіон Косенко: „Творимо велику частку, щоб створити велике ціле“», інтернет видання «Зоря Полтавщини» від 23.10.2020 http://zorya.poltava.ua/ilarion-kosenko-tvorimo-veliku-chastku-shhob-stvoriti-velike-cile/ [ 2 грудня 2020 у Wayback Machine.]