Ліберально демократична партія Радянського Союзу правоцентристська політична партія в СРСР Створена в грудні 1989 року я

Ліберально-демократична партія Радянського Союзу — правоцентристська політична партія в СРСР. Створена в грудні 1989 року, як друга на той момент, після Демократичного союзу, опозиційна КПРС партія. Оскільки юридично заборона на багатопартійність в СРСР був знятий тільки в березні наступного, 1990-го, року, можна сказати, що перші місяці партія існувала нелегально.

Ліберально-демократична партія Радянського Союзу
прапор
Тип	політична партія
Засновник	^d Жириновський Володимир Вольфович
Засновано	13 грудня 1989
Розпущено	10 серпня 1992
Ідеологія	російський націоналізм, антикомунізм і Правий популізм
Країна	СРСР
Штаб-квартира	Москва
Наступник	Ліберально-демократична партія Росії, Ліберально-демократична партія^[d], Ліберально-демократична партія України і ^d
Керівник	Жириновський Володимир Вольфович

Ліберально-демократична партія Радянського Союзу у Вікісховищі

Історія

12 квітня 1991 року партія була зареєстрована Міністерством юстиції СРСР як ЛДПРС (Ліберально-демократична партія Радянського Союзу).

Ініціативна група під назвою «Ліберально-демократична партія» склалась влітку-восени 1989 ріку навколо , який покинув Демократичну партію (відкололася в свою чергу від Демократичного Союзу).

Восени 1989 року до Богачов приєднався Володимир Жириновський, автор проекту «Програма Соціал-демократичної партії Росії», що відноситься до травня 1988-го. Програма була перейменована і стала «проектом Програми Ліберально-демократичної партії Росії» 13 грудня 1989 року, після організаційних зборів на квартирі В. Богачова. Спочатку в зміст проекту було внесено лише одну зміну: слово «соціал» всюди було замінено на «ліберально». На початок 1990 року партія складалась з 13 осіб.

Незважаючи на малу чисельність, партія отримала широку рекламу в радянській і комуністичній пресі. Про створення партії було оголошено за радянським радіо в перших числах березня 1990 року, відразу ж після оголошення про обрання М. С. Горбачова на посаду Президента СРСР. Жириновський дав інтерв'ю низці партійних видань, провів кілька прес-конференцій в прес-центрі ЦК КПРС спільно з іншим діячем легальної опозиції, керівником так званого «Союзу демократичних сил ім. Сахарова» .

На Установчому з'їзді 31 березня 1990 року, який пройшов в , група Богачова-Жириновського стала називатися Ліберально-демократичною партією Радянського Союзу (ЛДПРС). Було оголошено, що ЛДПРС об'єднує «більше трьох тисяч чоловік з 31 регіону країни і є першою опозиційною партією в СРСР».

6 жовтня 1990 року за ініціативою Богачова в Москві відбувся II надзвичайний з'їзд Ліберально-демократичної партії Радянського Союзу (ЛДПРС). На ньому виключили з партії її лідера Володимира Жириновського за можливе співробітництво з КДБ. Незабаром після завершення з'їзду пішли заяви про його неправомірність. 8 жовтня Богачова та його прихильників було виключено з партії Жириновським.

На президентських виборах в РРФСР в 1991 року Володимира Жириновський набрав 7,81 % голосів, посівши третє місце.

Під час подій 19-21 серпня 1991 року Жириновський «за дорученням Вищої ради ЛДПРС» зробив заяву про «підтримку переходу всієї повноти влади в СРСР до ГКЧП СРСР, відновлення дії Конституції СРСР на всій території країни».

22 серпня 1991 року мер Москви Гаврило Попов призупинив діяльність ЛДПРС в Москві. Після провалу і саморозпуску ГКЧП партія отримала попередження від Міністерства юстиції, після чого члени Вищої ради ЛДПРС оголосили самі собі догану за підтримку ГКЧП. Слідча група у справі ГКЧП підготувала проти В. Жириновського звинувачення за шістьма статтями, проте пред'явлені вони не були.

У грудні 1991 ЛДПРС засудила Біловезьку угоду Єльцина — Кравчука — Шушкевича, проводила мітинги проти розпаду СРСР.

18-19 квітня 1992 року в Москві пройшов III з'їзд ЛДП, на якому були присутні, за офіційними даними, 627 делегатів з 43 регіонів. Партія була перейменована в Ліберально-демократичну партію Росії ЛДПР. Головою партії знову був обраний В. Жириновський, його заступником — Ахмет Халитов.

10 серпня 1992 Міністерство юстиції РФ анулювало реєстрацію ЛДПРС, оскільки вона була проведена «з грубими порушеннями законодавства, за фальсифікованими документами». Як з'ясувалося, при реєстрації партії було представлено список з 146 членів партії (за законом в партії союзного рівня повинно було бути не менше 5 тисяч осіб). Єдина партія розпалася на кілька:

Ліберально-демократична партія Росії — прямий спадкоємець.
Ліберально-демократична партія (Білорусь);
Ліберально-демократична партія України — партія, що вийшла з блоку і оголосила про свою прозахідну орієнтацію.

Пізніше була заснована проросійські налаштована, фактично також контрольована блоком .

Всі інші ліберально-демократичні партії на пострадянському просторі не входили в ЛДПРС і не дотримуються цієї ідеології.

Примітки

White, Stephen (2005). The Political Parties. У White, Gitelman, Sakwa (ред.). Developments in Russian Politics. Т. 6. Duke University Press. ISBN .
. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.
Hale, Henry E. (2010). Russia's political parties and their substitutes. Developments in Russian Politics 7. New York: Palgrave Macmillan. ISBN . {{}}: |editor1-first= з пропущеним |editor1-last= (); Проігноровано невідомий параметр |editor1 -last= ()
[1] [ 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] ЛДПРС у списках

Посилання

Офіційний сайт ЛДПР [Архівовано 23 грудня 2012 у WebCite]
Газета ЛДПРС «Ліберал» [ 8 червня 2019 у Wayback Machine.] — скани номерів 1 і 2, 1990 рік

[white-1] White, Stephen (2005). The Political Parties. У White, Gitelman, Sakwa (ред.). Developments in Russian Politics. Т. 6. Duke University Press. ISBN .

[2] . Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.

[hale-3] Hale, Henry E. (2010). Russia's political parties and their substitutes. Developments in Russian Politics 7. New York: Palgrave Macmillan. ISBN . {{}}: |editor1-first= з пропущеним |editor1-last= (); Проігноровано невідомий параметр |editor1 -last= ()

[4] [1] [ 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] ЛДПРС у списках