Еліасберг Павло Юхимович

|портрет= |родичі=

Еліасберг Павло Юхимович
Народився	5 червня 1914(1914-06-05) Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Помер	30 березня 1988(1988-03-30) (73 роки) Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	Російська імперія →  СРСР
Діяльність	науковець
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь	Космонавтика, теорія космічних польотів
Заклад	НДІ-4 МО СРСР,
Вчене звання	професор, полковник
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Війна	німецько-радянська війна
Родичі	брат Эліясберг, Максим Юхимович
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Еліасберг.

Павло Юхимович Еліасберг (5 червня 1914, Житомир — 30 березня 1988, Москва) — полковник, доктор технічних наук, теоретик ракетно-космічної техніки. Ленінська премія (1957) за запуск першого супутника. Один з маловідомих основоположників наукової космонавтики.

Короткий життєпис

Батько — Хаїм Берович (Юхим Берович) Еліасберг (1874—1942), походив з віленських євреїв, мав університетську освіту був відомим діячем Бунду. Мати, Дебора Хаїмївна (уроджена Типограф), закінчила Бестужевські медичні курси. Як і С.П. Корольов, П.Ю. Еліасберг народився у Житомирі, а з 1920 р. разом з родиною проживав і вчився в Києві.

Після закінчення школи вчився у Київському університеті, де також закінчив аспірантуру, будучи учнем М.О. Лаврентьєва.

Перед Другою світовою війною служив у Червоної Армії, а під час війни командував артилерійським відділенням, мав бойові нагороди.

З 1947 р. працював у Науково-дослідному інституті №4 Міністерства оборони СРСР у званні полковника. Займався розробкою теорії польотів штучних супутників Землі. Брав безпосередню участь у підготовці першого супутника, за що в числі кількох науковців отримав Ленінську премію. В Обчислювальному центрі НДІ, котрий офіційно називався Науково-координаційним центром, особисто керував розрахунками траєкторій супутників і космічних кораблів на ЕОМ, офіційно займаючи посаду консультанта начальника інституту. Незважаючи на довголітню службу у військах, був сугубо цивільною людиною вільних поглядів, які не боявся висловлювати у вузькому колі. Зокрема критично ставився до офіційної історії походження української мови, закінчивши школу в Києві ще у період короткочасної "українізації".

Після того як НДІ-4 передало космічну тематику, звільнився у запас у 1968 р. і працював начальником відділу балістики Інституту космічних досліджень у Москві. Пізніше викладав у МДУ, де з 1963 р. був професором кафедри теоретичної механіки. Автор кількох книг з теорії польоту супутників і вважається одним з основоположників балістики ракет великої дальності та космічної балістики. Основний напрямок його досліджень — розробка теорії польоту ракет і штучних супутників Землі і методів балістичного забезпечення управління руху космічних апаратів.

Деякі роботи

• Введение в теорию полёта ИСЗ. М., Наука, 1965. 538 с. (в 2011 году переиздана издательством Либроком);
• Эльясберг П. Е. Определение движения по результатам измерений. М.: Главная редакция физико-математической литературы издательства «Наука», 1976. 416 с.(в 2011 году переиздана издательством Либроком);
• Бахшиян Б. Ц., Назиров Р. Р., Эльясберг П. Е. Определение и коррекция движения (гарантирующий подход). М.: Наука, 1980. 362 с.
• Измерительная информация: сколько её нужно? Как её обрабатывать? М. Наука, 1983. 208 с. (в 2011 году переиздана издательством Либроком);

Джерела

• Спогади про службу у НДІ №4 МО СРСР [ 3 лютого 2016 у Wayback Machine.]
• Роль П. Е. Эльясберга в формировании направлений научных исследований 4 ЦНИИ по баллистике ракети космических аппаратов [ 3 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• П. Е. Эльясберг в Энциклопедии РВСН [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]