Решу цьк село в Україні в Олександрійській сільській громаді Рівненського району Рівненської області Населення становить

50°43′00″ пн. ш. 26°16′44″ сх. д. / 50.71667° пн. ш. 26.27889° сх. д.Координати: 50°43′00″ пн. ш. 26°16′44″ сх. д. / 50.71667° пн. ш. 26.27889° сх. д.

Середня висота
над рівнем моря

182 м

Водойми

Горинь

Найближча залізнична станція

Решуцьк

Відстань до
залізничної станції

1 км

Місцева влада

Адреса ради

35320, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Олександрія, вул. Святопреображенська, 66

Карта

Решуцьк

Решуцьк

Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Решуцьк (значення).

Походження назви

Сучасний нам топонім утворено суфіксальним способом, що свідчить про його прикметникове походження. Основою могло стати говіркове слово «решка» – зарості горішника, або ім’я чи прізвище власника поселення, наприклад, Решук.

Існують й інші теорії походження назви. Одна з них стверджує, що топонім походить від імені аббасидського халіфа Гаруна аль-Рашида як арабізм. Інша шукає корені у слові «рішучий». За народними переказами, село з’явилося «на рештках» знищеного татарами городища Оселиця, тому первісною назвою була Рештки.

Символіка

Автори проєктів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький.

Герб

У золотому полі на синій основі зелений овальний острів, на якому виростає червоний дуб із зеленими листочками і жолудями.

Прапор

Квадратне полотнище, яке складається з двох горизонтальних смуг — жовтої та синьої (співвідношення їхніх ширин рівне 4:1), на лінії ділення — зелений овальний острів, на якому виростає червоний дуб із зеленими листочками і жолудями.

Тлумачення символіки

Розкриває місцеву легенду про острів, на якому стояв замок, а дуб є символом міцності та сили і характеризує місцеву рослинність.

Історія

Решуцьк належав князям Несвицьким, з XVI століття — Острозьким, пізніше Кердеям, з яких походять Олізари, у XVIII столітті — Стецьким, з XIX століття — Радзивілам і Сементковським.

Перша згадка про село датується 1569 роком: в описі майнових меж Василя-Костянтина Острозького й Олізара Кердея Мильського воно фігурувало як Жешецьк, що далі трансформувалося у Речишину, Жешуцько та інші подібні видозміни.

За часів Хмельниччини, у 1652 році «решуцкие крестьяне» долучалися до розорення поміщицьких маєтків.

Наприкінці ХІХ століття село з населенням 437 жителів було парафією Коптовичів; мало водяний млин, лісничівку та тартак, смолярню, ставкове господарство.

З 1920-х років XX століття частка населення, що перебувала у селі виключно у літній період почала зростати. Так, рівняни забудовували берег Горині дачними будинками або винаймали помешкання у тамтешніх мешканців. У міжвоєнний період у селі функціонував театральний колектив, що ставив спектаклі українською мовою, а також музичний ансамбль.

У 1939—1945 роках в Решуцьку фіксуються випадки вбивств польського населення. Чисельні знахідки вибухонебезпечних предметів свідчать про розташування у місцевому лісі складів боєприпасів радянської армії, що підтверджують старожили.

Уродженцем села Решуцьк є художник-пейзажист Степанюк Костянтин (1965).

Інфраструктура

Інфраструктуру села складають початкова школа, крамниця, медичний пункт та майстерні. Туристичний комплекс «Monte Carlo» та сезонні бази відпочинку, розташовані на території поселення, виконують рекреаційну функцію. Вже понад 40 років у селі відбуваються обласні змагання зі спортивного орієнтування.

Пам'ятки старовини

З донесення Кустинської волості кінця XIX століття про збережені пам'ятки давнини відомо про курган Бойчина могила, розташований у решуцькому лісі.

У мистецтві

Село Решуцьк згадується в еротичному трилері Миколи Сухомозського, написаного назвами населених пунктів України.

Див. також

Примітки

Тищенко, К. М. (2010). Східний світ в українській топонімії (IV. Арабський світ. V. Кавказ. VI. Мадяри). Східний світ. № 1. с. 152—172. ISSN 1608-0599. Процитовано 7 лютого 2021.
Україна і Русь? Яка назва первісна? — Оксентій Онопенко — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 254.
Orłowicz, М. (1929). Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck. с. 213—214.
Тучинське Погориння: минувшина та сьогодення — В'ячеслав Вінічук — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 252.
Теодорович, Н. (1889). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. Почаев. с. 503.
Антонович, В. Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии. М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля. с. 43.
Мохнатка — Микола Сухомозський — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.

[1] Тищенко, К. М. (2010). Східний світ в українській топонімії (IV. Арабський світ. V. Кавказ. VI. Мадяри). Східний світ. № 1. с. 152—172. ISSN 1608-0599. Процитовано 7 лютого 2021.

[2] Україна і Русь? Яка назва первісна? — Оксентій Онопенко — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.

[:0-3] Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 254.

[4] Orłowicz, М. (1929). Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck. с. 213—214.

[5] Тучинське Погориння: минувшина та сьогодення — В'ячеслав Вінічук — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.

[:1-6] Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 252.

[7] Теодорович, Н. (1889). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. Почаев. с. 503.

[8] Антонович, В. Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии. М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля. с. 43.

[9] Мохнатка — Микола Сухомозський — Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.