У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Омельченко Іван Олексійович Омельченко 1 вересня 1925 9 листопада 1982

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Омельченко.

Іван Олексійович Омельченко (1 вересня 1925 — 9 листопада 1982) — учасник Німецько-радянської війни, телефоніст 329-ї окремої роти зв'язку 203-ї Запорізької стрілецької дивізії 12-ї армії 3-го Українського фронту, червоноармієць, Герой Радянського Союзу.

Омельченко Іван Олексійович
Народження	1 вересня 1925(1925-09-01) Красносулинський район, Північно-Кавказький край, РСФРР, СРСР
Смерть	9 листопада 1982(1982-11-09) (57 років) Гуково, Ростовська область, РРФСР, СРСР
Поховання	Гуково
Країна	СРСР
Партія	КПРС
Звання	лейтенант
Війни / битви	німецько-радянська війна
Нагороди	^d ^d
Омельченко Іван Олексійович у Вікісховищі

Біографія

Народився 1 вересня 1925 року на хуторі Васецький Звєревського району (нині Красносулинського району) Ростовської області у сім'ї селянина. Українець. Тато його був військовим, служив спочатку в Середній Азії, а потім у Воронезькій області.

Закінчив 7 класів у школі Звєревського району. Працював у колгоспі імені Комінтерна.

З липня 1942 по січень 1943 років був на окупованій ворогом території.

З 1 березня 1943 року у Червоній Армії на фронті. Воював на Південно-Західному, 3-му і 2-му Українських фронтах. Член ВКП(б) з грудня 1944 року. У боях тричі поранений.

Телефоніст червоноармієць Іван Омельченко відзначився 26 жовтня 1943 року в боях при форсуванні Дніпра у районі селища Новий Кичкас (нині у межі міста Запоріжжя). Під сильним вогнем противника, на пробитому уламками човні переправився через річку, проложив кабельну лінію і встановив зв'язок командира з десантними загонами на плацдармі.

З січня 1945 року — курсант Київського танкового училища імені маршала Тимошенка.

З грудня 1945 року — молодший лейтенант, пізніше лейтенант у запасі, потім у відставці.

У 1955 році закінчив Ростовську сільськогосподарську школу. Працював заступником голови колгоспу «Червоний партизан» Красносулинського району, агрономом, а з 1970 року — електромонтером вузла зв'язку виробничого об'єднання «Гукововугілля» Ростовської області.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-нацистськими загарбниками і прояв при цьому мужності і героїзму червоноармійцю Омельченку Івану Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зоря» (№ 3410).
Нагроджений медалями медаль «За бойові заслуги» (26.10.1943), «За перемогу над Німеччиною».

Пам'ятка

Ім'я Омельченко носить одна з вулиць міста Гуково, на якій жив Герой Радянського Союзу. На ній досі стоїть скромний будиночок, у якому він помер.
У Гуківському краєзнавчому музеї є експозиція про земляка-героя. Тут виставлені його особисті речі, нагороди, Грамота Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання «Героя Радянського Союзу».
Меморіальна дошка в пам'ять про Омельченка встановлена Російським військово-історичним товариством на будівлі Новоровенецької основної загальноосвітньої школи, де він навчався.
На Алеї Героїв у місті Красний Сулин Ростовської області встановлено його барельєф.

Посилання

Омельченко Іван Олексійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Герои Советского Союза — уроженцы Дона.
Герои Советского Союза — красносулинцы^{[недоступне посилання з Ноябрь 2017]}.
Иван Алексеевич Омельченко [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.].