Олексі й Анто нович Титаре нко 17 30 березня 1915 Маріуполь Катеринославська губернія 14 липня 1992 1992 07 14 Київ укра

Олексі́й Анто́нович Титаре́нко (17 (30) березня 1915, Маріуполь, Катеринославська губернія — 14 липня 1992(1992-07-14), Київ) — український радянський партійний діяч, 1-й секретар Запорізького обкому КПУ, 2-й секретар ЦК КПУ. Кандидат у члени ЦК КПУ (1952—1965), член ЦК КПУ (1965—1990). Член Політбюро ЦК КПУ з березня 1966 по грудень 1988 року. Кандидат у члени ЦК КПРС (1966—1971), член ЦК КПРС (1971—1989). Депутат Верховної Ради СРСР 7—11-го скликань і депутат Верховної Ради Української РСР 4—11-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (29.03.1985).

Олексій Антонович Титаренко

1-й секретар Запорізького обкому партії

16 серпня 1962 — 24 березня 1966

Попередник:

Скрябін Володимир Володимирович

Спадкоємець:

Всеволожський Михайло Миколайович

2-й секретар ЦК Компартії України

22 жовтня 1982 — 12 грудня 1988

Народження:

17 (30) березня 1915
Маріуполь, Катеринославська губернія, Російська імперія

Смерть:

14 липня 1992 (77 років)
Київ, Україна

Поховання:

Байкове кладовище

Національність:

українець

Країна:

СРСР

Освіта:

Маріупольский металургійний інститут

Партія:

КПРС

Автограф:

Нагороди:

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Титаренко.

Біографія

Народився 17 (30) березня 1915(19150330) року в робітничій родині в місті Маріуполі, тепер Донецька область, Україна.

У лютому 1929 — березні 1931 року — учень слюсаря школи фабрично-заводського навчання у Маріуполі. У березні 1931 — вересні 1936 року — слюсар, бригадир, майстер цеху Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча Донецької області.

У вересні 1936 — липні 1937 року — студент прокатного факультету Маріупольського металургійного інституту, інженер-металург.

У липні — вересні 1937 року — майстер трубопрокатного цеху металургійного заводу імені Карла Лібкнехта у місті Дніпропетровську. У вересні — грудні 1937 року — інженер-прокатник трубопрокатного заводу імені Куйбишева у місті Маріуполі Донецької області.

У грудні 1937 — лютому 1939 року служив у Червоній Армії: молодший лейтенант військового з'єднання № 5466.

У лютому 1939 — серпні 1940 року — інженер-технолог, помічник начальника цеху з гарячої обробки металів Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча Сталінської області.

Член ВКП(б) з лютого 1940 року.

У серпні 1940 — вересні 1941 року — начальник термічного цеху Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча Сталінської області. Під час німецько-радянської війни був евакуйований разом із заводом у місто Нижній Тагіл Свердловської області.

У вересні 1941 — березні 1944 року — начальник термічного цеху, у березні 1944 — лютому 1946 року — начальник ковальсько-пресувального цеху металургійного заводу № 183 у місті Нижній Тагіл Свердловської області.

У лютому 1946 — жовтні 1947 року — начальник складального цеху, у жовтні 1947 — січні 1948 року — начальник сортопрокатного цеху Маріупольського металургійного заводу імені Ілліча Сталінської області.

У січні 1948 — березні 1951 року — 1-й секретар Іллічівського районного комітету КП(б)У міста Жданова Сталінської області.

У березні — жовтні 1951 року — завідувач відділу важкої промисловості Сталінського обласного комітету КП(б)У.

25 жовтня 1951 — серпень 1952 року — секретар Сталінського обласного комітету КП(б)У.

У серпні 1952 — березні 1960 року — 1-й секретар Сталінського міського комітету КПУ Сталінської області.

1 березня 1960 — серпень 1962 року — 2-й секретар Сталінського (Донецького) обласного комітету Компартії України.

16 серпня 1962 — 17 січня 1963 року — 1-й секретар Запорізького обласного комітету КПУ. 17 січня 1963 — 15 грудня 1964 року — 1-й секретар Запорізького промислового обласного комітету КПУ. 15 грудня 1964 — 24 березня 1966 року — 1-й секретар Запорізького обласного комітету КПУ.

18 березня 1966 — 22 жовтня 1982 року — секретар ЦК КПУ (відповідав за розвиток народного господарства).

З 22 жовтня 1982 по 12 грудня 1988 року — 2-й секретар ЦК Комуністичної партії України.

З грудня 1988 року — на пенсії. Жив у Києві. Помер 14 липня 1992 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 березня 1985 року за великі заслуги перед Комуністичною партією і Радянською державою і у зв'язку з сімдесятиріччя з дня народження Титаренку Олексію Антоновичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений чотирма орденами Леніна (26.04.1957, 25.08.1971, 28.03.1975 (за заслуги перед Комуністичною партією і Радянською державою і у зв'язку з шістдесятиріччям з дня народження), 29.03.1985), орденом Жовтневої Революції (8.12.1973), орденом Трудового Червоного Прапора (23.03.1965), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (7.06.1947), орденом «Знак Пошани» (5.06.1942), орденом Дружби народів (28.10.1981), орденом Червоної Зірки (5.07.1944), медалями.

Джерела

Титаренко Олексій Антонович [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
Титаренко Алексей Антонович [ 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. (рос.)