Техногенні ґрунти

Техногенні ґрунти (рос. техногенные почвы, англ. technogenous earth, technogenous soil; нім. technogene Böden m pl) — узагальнена назва штучних ґрунтів, які утворилися в результаті гірничотехнічних, інженерно-будівельних, сільськогосподарських та інших видів людської діяльності.

Техногенні ґрунти терикону. Один з частково озеленених териконів у Німеччині. Саар.

Штучні ґрунти створюються в процесі рекультивації земель з порушеним ґрунтовим покривом, а також органо-мінеральні суміші, які використовуються в теплицях, парниках, оранжереях.

Розрізняють насипні, намивні і змінені на місці техногенні ґрунти. Загальний обсяг техногенних ґрунтів у світі досягає понад 2 тис. км³. Найбільша кількість техногенних ґрунтів утворюється в районах великих гірничодобувних комплексів, урбанізованих аґломерацій, великих і старих міст.

Інтенсивність їх утворення в Україні досягає понад 1000 м³/км² на рік. Потужність відкладів досягає десятків і сотень метрів. Техногенні ґрунти використовують як основний матеріал для різних споруд, як закладальний матеріал при гірничих роботах, в дорожньому будівництві і для рекультивації земель.

Техногенні ґрунти можуть бути природного походження зі зруйнованою первинною структурою, мінеральними відходами промислового виробництва, твердими побутовими відходами, а також утвореними в процесі гідронамиву чи відсипання.

У всіх цих ґрунтах поступово відбуваються різноманітні фізичні, фізико-хімічні, біологічні та інші процеси, що веде, з одного боку, до їх самоущільнення та зміцнення, а з іншого – до розпаду. Тому таким ґрунтам притаманні особливості дисперсних ґрунтів.

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
• Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.