Гранатьєре італ Granatiere військовий корабель ескадрений міноносець типу Сольдаті Королівських ВМС Італії за часів Друг

«Гранатьєре» (італ. Granatiere) — військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Сольдаті» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни та післявоєнний час.

«Гранатьєре»
Granatiere

Італійський ескадрений міноносець «Гранатьєре»
Служба
Тип/клас	ескадрений міноносець типу «Сольдаті»
Держава прапора	Королівство Італія
Належність	Королівські ВМС Італії
Порт приписки	Анкона
На честь	гренадер
Корабельня	Cantieri Navali del Tirreno e Riuniti, Палермо
Закладено	5 квітня 1937 року
Спущено на воду	24 квітня 1938 року
Введено в експлуатацію	1 лютого 1939 року
На службі	1939–1958 роки
Виведений зі складу флоту	1 липня 1958 року
Статус	списаний на брухт у 1960 році
Бойовий досвід	Середземномор'я Мальтійські конвої Бій біля мису Матапан Бій біля мису Спартівенто Операція «Грог» Бій біля Калабрії Битва у затоці Сидра (1941)
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1 850 тонн (стандартна) 2 580 тонн (повна)
Довжина	106,7 м
Ширина	10,2 м
Висота	4,35 м
Технічні дані
Рухова установка	2 × парових турбіни Beluzzo 3 × парових котли Yarrow
Гвинти	2
Потужність	50 000 к.с.
Швидкість	34 вузли (63 км/год)
Дальність плавання	2 200 миль (3 540 км) на швидкості 20 вузлів
Екіпаж	215 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія	4 (2 × 2) × 120-мм гармати (120/50 Ansaldo) 1 × 120-мм салютна гармата 120/15 OTO
Торпедно-мінне озброєння	6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів 48 мін
Зенітне озброєння	8 × 20-мм зенітних гармат 65 калібру (Breda 1935)

Історія створення

«Гранатьєре» був закладений 5 квітня 1937 року на верфі компанії Cantieri Navali del Tirreno e Riuniti в Палермо. Спущений на воду 24 квітня 1938 року, 1 лютого 1939 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.

Історія служби

Друга світова війна

Після вступу у стрій есмінець «Гранатьєре» став флагманом XIII ескадри есмінці, куди увійшли однотипні «Берсальєре», «Фучільере» і «Альпіно».

9 липня «Гранатьєре» брав участь в бою біля Пунта Стіло. XIII ескадра есмінців діяла разом з 7-ю дивізією крейсерів і вогню не відкривала. 30 липня — 1 серпня «Гранатьєре» був у складі ескорту, який прикривав два великі конвої в Лівію.

Під час бою біля мису Спартівенто «Гранатьєре» забезпечував прикриття лінкорів «Джуліо Чезаре» і «Вітторіо Венето», відбиваючи повітряні атаки.

Під час бою біля мису Матапан «Гранатьєре» також перебував в ескорті лінкора «Вітторіо Венето».

З 1941 року «Гранатьєре» залучався до охорони морських комунікацій. 19-21 березня, разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно», крейсерами «Дука дельї Абруцці» і «Джузеппе Гарібальді» був у дальньому супроводі конвою пароплавів «Пройссен», «Спарта», «Капо Орсо», «Кастельверде», «Мотіа», танкерів «Пануко» і «Суперга». Конвой благополучно досягнув Триполі, незважаючи на атаки підводних човнів.

3 червня «Гранатьєре» разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно», «Фучільере», крейсерами «Дука дельї Абруцці» і «Джузеппе Гарібальді» був у дальньому супроводі конвою «Аквітанія» (пароплави «Аквітанія», «Каффаро», «Нірво», «Монтелло», «Беатріче Коста», танкер «Подзаріка»). Безпосередній супровід конвою здійснювали есмінці «Дардо», «Ав'єре», «Дженьєре», «Каміча Нера» і міноносець «Міссорі». 4 червня, недалеко від Керкенни конвой був атакований ворожими літаками. Внаслідок нальоту був потоплений пароплав «Монтелло», а «Беатріче Коста» був серйозно пошкоджений і потоплений есмінцем «Каміча Нера».

28 липня «Гранатьєре» і «Берсальєре» надавали допомогу крейсеру «Джузеппе Гарібальді», який був пошкоджений торпедою, випущеною британським підводним човном «Апхолдер».

24 вересня «Гранатьєре» був у складі головних сил флоту, які безуспішно намагались перехопити британський конвой.

8 жовтня «Гранатьєре» вийшов в море з Неаполя, щоб разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно» і «Фучільере» супроводжувати в Лівію конвой «Джулія» (транспорти «Джулія», «Баінсіцца», «Нірмо», «Дзена», «Касареджіс», танкер «Прозерпіна»), але через поломку змушений був зупинитись в Трапані. 12 жовтня конвой був атакований британськими літаками, транспорти «Дзена» і «Касареджіс» були потоплені. Наступного дня «Гранатьєре» підібрав вцілілих моряків цих транспортів.

8 листопада, під час бою за конвой «Дуїсбург» «Гранатьєре» разомз іншими есмінцями XII ескадри був в ескорті 3-ї дивізії крейсерів. Вранці 9 листопада саме ці есмінці врятували більшість вцілілих членів екіпажів потоплених кораблів.

21 листопада, при проводці чергового конвою, «Гранатьєре» супроводжував крейсери 7-ї дивізії крейсерів, відбиваючи численні атаки ворожої авіації.

17 грудня «Гранатьєре» брав участь в битві в затоці Сидра. Під час повернення о 6:00 наступного дня «Гранатьєре» зіткнувся з есмінцем «Кораццьєре» і отримав серйозні пошкодження. Носова частина корабля, включаючи 120-мм гарматну установку, була відірвана та затонула. 3 людини загинули, 20 отримали поранення. Корабель відбуксирували в Наваріно. Після тимчасового ремонту есмінець був відбуксирований в Таранто. Ремонт тривав до 30 серпня 1942 року.

На початку 1943 року «Гранатьєре» здійснив один похід в Туніс, доставивши підкріплення.

22 березня «Гранатьєре», перебуваючи в Таранто, потрапив під масований наліт авіації союзників. Поряд з есмінцем вибухнули два транспорти з боєприпасами. Осколки від вибухів завдали серйозних пошкоджень есмінцю: були зруйновані надбудови, командно-далекомірний пост, артилерійські установки. Загинули 42 члени екіпажу, ще 24 отримали важкі поранення.

Після невеликого ремонту на місці 13 квітня корабель перейшов у Мессіну, а за два дні в Таранто, де залишався аж до укладення перемир'я. Остаточно роботи були завершені 15 жовтня, післяремонтні роботи тривали до листопада.

У складі флоту союзників

У складі флоту союзників «Гранатьєре» супроводжував 15 конвоїв, доставляв вантажі в Північну Африку, здійснював походи в Червоне море.

27-28 грудня 1944 року «Гранатьєре» в Сицилійській протоці брав участь в порятунку югославського пароплава «Куманов».

Післявоєнна служба

Після закінчення війни «Гранатьєре» пройшов тривалий річний капітальний ремонт, і в 1947 році, разом з вцілілими есмінцями «Карабіньєре» і «Грекале» увійшов до складу 1-го дивізіону есмінців.

З 1950 по 1952 роки «Гранатьєре» пройшов серйозну модернізацію, після чого був перекласифікований у швидкісний фрегат (бортовий номер «D 550»). Він ніс службу до кінця 1955 року.

На початку 1956 року корабель був виведений в резерв. 1 липня 1958 року його виключили зі складу флоту і у 1960 році здали на злам.

Див. також

Примітки

Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. da 172 a 189
. Архів оригіналу за 14 березня 2011. Процитовано 19 липня 2020.
1 May, Thursday [ 2011-08-23 у Wayback Machine.]
. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. 469—470
Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, p. 475
. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina italiana nella seconda guerra mondiale, p. 219
. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 19 липня 2020.

Посилання

Scheda dell'unità sul sito web della Marina Militare Italiana [ 25 серпня 2009 у Wayback Machine.](італ.)
(італ.)
Una pagina dettagliata sulla Battaglia di Mezzo Giugno [ 22 квітня 2017 у Wayback Machine.](італ.)
Battaglia di Mezzo Agosto [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.](італ.)
Cacciatorpediniere Classe «Soldati» [ 23 вересня 2015 у Wayback Machine.](італ.)
«Soldati» destroyers [ 15 березня 2017 у Wayback Machine.](англ.)
(англ.)
Эсминцы и миноносцы [ 8 травня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
Эскадренные миноносцы Италии [ 25 травня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
IT Granatiere [ 5 березня 2021 у Wayback Machine.]

Література

Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. IV: La Guerra nel Mediterraneo — Le azioni navali: dal 10 giugno 1940 al 31 marzo 1941, Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1959.
Giuseppe Fioravanzo, La Marina dall'8 settembre alla fine del conflitto, Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1971.
Pier Paolo Bergamini, Le forze navali da battaglia e l'armistizio in supplemento «Rivista Marittima», nº 1, gennaio 2002. ISSN 0035-6984.
Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. V: La Guerra nel Mediterraneo — Le azioni navali: dal 1º aprile 1941 all'8 settembre 1943, Roma, USMM, 1960.
Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina italiana nella Seconda guerra mondiale, Milano, Mondadori, 1987.
Aldo Cocchia, Convogli. Un marinaio in guerra 1940—1942, Milano, Mursia, 2004.
Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. VIII: La Guerra nel Mediterraneo — La difesa del Traffico coll'Africa Settentrionale: dal 1º ottobre 1942 alla caduta della Tunisia, Roma, USMM, 1964.
Giorgio Giorgerini, La battaglia dei convogli in Mediterraneo, Milano, Mursia, 1977.
Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998.

[1] Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. da 172 a 189

[2] . Архів оригіналу за 14 березня 2011. Процитовано 19 липня 2020.

[3] 1 May, Thursday [ 2011-08-23 у Wayback Machine.]

[4] . Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 19 липня 2020.

[5] Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. 469—470

[6] Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, p. 475

[7] . Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 19 липня 2020.

[8] Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina italiana nella seconda guerra mondiale, p. 219

[9] . Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 19 липня 2020.