Пазирицька культура археологічна культура залізної доби VI III ст до Р Х Основні знахідки якої були зроблені у Гірському

Пазирицька культура — археологічна культура залізної доби (VI—III ст. до Р. Х.), Основні знахідки якої були зроблені у Гірському Алтаї.

Пазирицька культура

Попередник	^d
Пазирицька культура у Вікісховищі

Інформація головним чином здобута при розкопках так званих Пазирицьких курганів. Носіями цієї культури є колишні жителі сучасних територій Росії (^[ru], Укок), Казахстану та Монголії.

Відкриття культури

Культура виявлена в 1865 році В. В. Радловим при розкопках Берельського і Катандинського курганів . Свою назву здобула за пам'ятником в урочищі Пазирик долини річки поблизу села Баликтуюль (Улаганський район), де експедицією академіка С. І. Руденко були в 1929 році розкопані усипальниці Пазирицької племінної знаті.

Незважаючи на несхвальне ставлення корінного населення, дослідження Пазирицьких курганів не припинилися і по руйнації СРСР. Час від часу вчені знаходять і муміфіковані тіла. Так, в 1993 році була виявлена так звана «Алтайська принцеса».

Походження пазирикців

Етнічно іраномовно-самодійська пазирицька культура з'явилася в результаті тісного контакту самодійської ^[en] з іраномовною бегази-дандибаєвською або близькою їй культурою. Далі співіснувала з ранньоскіфською усть-куюмською групою , а потім з кара-кобинською культурою.

Імовірно пазирицька культура — продукт розвитку афанасьєвської культури . В антропологічному складі населення Пазирицької культури виявляються три базові компоненти (доліхокранний європеоїдний з високим і широким обличчям, брахікранний монголоїдний з невисоким обличчям і мезодоліхокранний монголоїдний з високим обличчям) . Разом з близькими племенами тагарської культури зазнали атак прото-хунну ..

^[ru] припускав, що Пазирицька культура була результатом взаємодії місцевого населення куртуського етапу майемирської спільності південних, південно-західних і частково центральних районів Алтаю і племен, які прийшли зі степів сьогоденного Казахстану ..

За іншою версією, пазирикці були прийшлим населенням для Гірського Алтаю, що не було пристосованим до суворого клімату високогір'я .

Спосіб життя

Основним заняттям населення було кочове скотарство. Знатних людей ховали у дерев'яних зрубах. Знатні пазирикці носили шовкові сорочки, які мали один копил як для чоловіків, так і для жінок , у похованнях же рядових членів суспільства сорочок виявлено не було. Чоловічим елементом одягу були штани, тоді як жінки носили триколірні спідниці Загальною деталлю гардероба для жінок і чоловіків пазирикців були повстяні панчохи, які були зручні для верхової їзди Також пазирикці носили хутряні шуби, часто зроблені хутром і всередину, і назовні. Такі шуби мали повстяні аплікації-прикраси, а також прикрашалися цінними хутрами, пофарбованими у синій колір

Через кліматичні умови у похованнях прекрасно збереглися мумії . На їх шкіру нанесено складне татуювання. Крім того, в окремих курганах збереглися , численні реалістичні фігурки звірів і птахів (в тому числі з повсті), зразки текстилю, включаючи найдавніший у світі ворсовий килим. Знахідки Руденківських експедицій, більшість з яких датується V ст. до Р. Х., експонуються у Державному Ермітажі. Дослідження волосся мумій, проведене в Оксфордському університеті, показало, що основним продуктом в харчовому раціоні носіїв Пазирицької культури Укока була риба .

Під натиском гунів, які рухалися з Центральної Азії на північ, наприкінці III — початку II століття до Р. Х. Частина пазирикців була змушена мігрувати з території Гірського Алтаю на північ через зони проживання самодійського населення великоріченців та кіжировців ..

Палеогенетика

Представники пазирикців з Монголії і Республіки Алтай мали мітохондріальні гаплогрупи ^[en], ^[en], ^[en], ^[en], ^[en], ^[en], ^[en], ^[en], ^[en].

Ricaut в 2004 і Keyser в 2009 роках провели аналіз Y-ДНК останків чоловіка з поховання на Алтаї (Sebÿstei Valley [SEB 96K2]). За зовнішніми ознаками матеріальної культури археологи впевнено віднесли це поховання до Пазирицької культури . Поховання датоване 450 р. до Р. Х. Палеогенетичне дослідження виявило у пазирикців носіїв ^[ru]. Пізніше також при дослідженні двох представників Пазирицької культури з могильника знатних воїнів Ак-Алаха-1 на Гірському Алтаї показало їх приналежність по маркерами до Y-хромосомної гаплогрупи N-P43 та мітохондріальної гаплогрупи C .

Див. також

Аржан

Примітки

Радлов В. В. Сибирские древности: Из путевых заметок по Сибири // Зап. Рус. археол. об-ва. Нов. сер. СПб., 1895. Т. 7, вып. 3/4
Степанова Н. Ф. Куюмский тип памятников VIII—VI вв. до н. э. // Скифская эпоха Алтая: Тез. докл. к конф. Барнаул, 1986. С. 79-81.
Археология Алтайского края [ 13 липня 2021 у Wayback Machine.].
. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
Архів оригіналу за 23 квітня 2009. Процитовано 11 лютого 2008.
«БИЙКЕНСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА [ 18 січня 2022 у Wayback Machine.]» // Материалы Международного симпозиума «Terra Scythica». — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2011. — С. 272—290
А. Ю. Летягин, Н. В. Полосьмак, А. А. Савелов, М. А. Королев, Е. А. Летягина (24.01.2017). . https://scfh.ru (рос.). Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 15 листопада 2020.
Полосьмак Н. В. Всадники Укока / Бонгард-Левин Г. М. — Новосибирск : ИНФОЛИО-пресс, 2001. — С. 127—132. — .
Мумифицированный труп вождя с набедренной повязкой // Государственный Эрмитаж^{[недоступне посилання]}
Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
. Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 28 вересня 2021.
. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
. Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 28 вересня 2021.
Каммарт Л., Хюле В. В., Буржуа И., Миккельсен Я. Х. Два сезона комплексных бельгийско-российских исследований в долине Себыстея (Кош-Агачский район, Горный Алтай). Предварительные результаты // Сибирь в панораме тысячелетий: материалы международного симпозиума: В 2 т. — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 1998. — Т. 1. — С. 229—239.
. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.
. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
. Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 17 січня 2017.
Pilipenko A. S., Trapezov R. O., Polosmak N. V. A PALEOGENETIC STUDY OF PAZYRYK PEOPLE BURIED AT AK-ALAKHA-1, THE ALTAI MOUNTAINS in Russian : [ 16 вересня 2021]. — 2015-12-21.

Посилання

Культура алтайских скифов. Пазырыкская культура [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]
Тайны «царских» пазырыкских курганов [ 16 грудня 2007 у Wayback Machine.]
Битва за Укок [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]
Запад и Восток сошлись на Алтае в бронзовом веке [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] , 16 ноября 2012
Sib-Guide: История древних народов: пазырыкцы [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пазирицька культура

[1] Радлов В. В. Сибирские древности: Из путевых заметок по Сибири // Зап. Рус. археол. об-ва. Нов. сер. СПб., 1895. Т. 7, вып. 3/4

[2] Степанова Н. Ф. Куюмский тип памятников VIII—VI вв. до н. э. // Скифская эпоха Алтая: Тез. докл. к конф. Барнаул, 1986. С. 79-81.

[3] Археология Алтайского края [ 13 липня 2021 у Wayback Machine.].

[4] . Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.

[5] Архів оригіналу за 23 квітня 2009. Процитовано 11 лютого 2008.

[6] «БИЙКЕНСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА [ 18 січня 2022 у Wayback Machine.]» // Материалы Международного симпозиума «Terra Scythica». — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2011. — С. 272—290

[7] А. Ю. Летягин, Н. В. Полосьмак, А. А. Савелов, М. А. Королев, Е. А. Летягина (24.01.2017). . https://scfh.ru (рос.). Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 15 листопада 2020.

[:0-8] Полосьмак Н. В. Всадники Укока / Бонгард-Левин Г. М. — Новосибирск : ИНФОЛИО-пресс, 2001. — С. 127—132. — .

[9] Мумифицированный труп вождя с набедренной повязкой // Государственный Эрмитаж^{[недоступне посилання]}

[10] Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.

[11] . Архів оригіналу за 11 серпня 2016. Процитовано 28 вересня 2021.

[12] . Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.

[13] . Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 28 вересня 2021.

[14] Каммарт Л., Хюле В. В., Буржуа И., Миккельсен Я. Х. Два сезона комплексных бельгийско-российских исследований в долине Себыстея (Кош-Агачский район, Горный Алтай). Предварительные результаты // Сибирь в панораме тысячелетий: материалы международного симпозиума: В 2 т. — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 1998. — Т. 1. — С. 229—239.

[15] . Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 28 вересня 2021.

[16] . Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.

[17] . Архів оригіналу за 21 березня 2015. Процитовано 17 січня 2017.

[18] Pilipenko A. S., Trapezov R. O., Polosmak N. V. A PALEOGENETIC STUDY OF PAZYRYK PEOPLE BURIED AT AK-ALAKHA-1, THE ALTAI MOUNTAINS in Russian : [ 16 вересня 2021]. — 2015-12-21.