Sturnia malabarica

Шпачок сіроголовий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Шпакові (Sturnidae) Рід: Шпачок (Sturnia) Вид: Шпачок сіроголовий
Біноміальна назва
Sturnia malabarica (Gmelin, 1789)
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Turdus malabaricus Sturnus malabaricus
Посилання
Вікісховище: Sturnia malabarica Віківиди: Sturnia malabarica ITIS: 915883 МСОП: 22710858 NCBI: 451424

Шпачо́к сіроголовий (Sturnia malabarica) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae). Мешкає в рівнинних і горбистих районах Індії і країн Індокитаю, де займає відкриті простори з рідкими деревами і рідколісся. Добре уживається на урбанізованих територіях, проте однаково часто зустрічається і в районах, де не буває людина. На відміну від інших видів шпаків, більшу частину життя проводить на деревах, а не на землі. Зазвичай тримається невеликими зграйками .

Опис

Сіроголові шпаки у ^[en] (Бангладеш) — переможець WLE 2020

Дрібний рухливий шпак довжиною 17-22 см і вагою 32-44 г . Оперення чола і горла білувато-сіре. Тім'я, потилиця і щоки — сріблясто-сірі, пір'я в цих місцях дещо довше і скуйовджене. Дзьоб блакитний в основі, зеленуватий в середині і жовтий на кінці. Райдужна оболонка сірувато-біла. Верх тулуба і покриття буро-сірі. Першорядні махові коричневі з невеликим зеленуватим відливом, темніші буро-чорні по зовнішньому краю. Низ рудувато-коричневий. Хвіст сірий з шоколадно-коричневими краями. Ноги коричнево-жовті або оливково-бурі. Самці і самки зовні один від одного не відрізняються. Молоді птахи виглядають більш тьмяно з переважаючими сірувато-коричневими відтінками. Вокалізація — мелодійна трель або двоскладове цвірінькання . Виділяють два підвиди — S. m. nemoricola і S. m. blythii.

Поширення

Поширений у більшій частині Індії (крім північного заходу), далі на схід до китайських провінцій Сичуань і Юньнань і потім на південний схід, охоплюючи майже всю територію Індокитаю за винятком Малайського півострова. Переважно осілий або мандрівний вид, в низов'ях Гімалаїв пташки в зимовий час переміщуються в долину Катманду. Тримається серед листя дерев в рідколіссі або на галявинах. У горбистій місцевості не піднімається вище 800 м над рівнем моря.

Розмноження

Сезон розмноження триває з початку лютого до кінця липня . Гніздиться в дуплах дерев на висоті 3-12 м, часто займаючи старі гнізда дятлів або бородастиків (Megalaima). Найчастіше відкладає яйця в березні, кладка складається з 3-5 (зазвичай 3-х) яєць блакитно-зеленого кольору без крапочок. Період насиджування в середньому становить 17 днів. Самець і самка разом будують гніздо, насиджують і доглядають за потомством. Пташенята починають літати через 19-21 днів.

Харчування

Харчується комахами (термітами, жуками, гусеницями, мухами та ін.), нектаром, пилком і квітками рослин. У період дозрівання харчується ягодами лантани (Lantana), жожоби (Zizyphus), плодами фікуса і насінням Альбіції (Albizzia).

Галерея

• Після купання на гілці бавовняного дерева
• Після купання
• Після купання
• Зграйка на гілці

Література

1. BirdLife International (2016). Sturnia malabarica: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 01 червня 2023
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
3. Zuccon, Dario; Cibois, Anne; Pasquet, Eric & Ericson, Per G. P. (2006): Nuclear and mitochondrial sequence data reveal the major lineages of starlings, mynas and related taxa. Molecular Phylogenetics and Evolution 41(2): 333—344. doi:10.1016/j.ympev.2006.05.007^{[недоступне посилання з Октябрь 2019]}
4. C. Feare, A. Craig, B. Croucher, C. Shields, K. Komolphalin. Starlings and Mynas. Princeton University Press. 1999
5. Salim Ali & S. Dillon Ripley (1972) Handbook of the Birds of India & Pakistan Vol 5 — Larks to the Grey Hypocolius. Bombay: Oxford University Press
6. M. F. Jaman, N. Sahreen (2004) Ecology and breeding biology of chestnut-tailed starling, Sturnus malabaricus (Gmelin 1789). Ecoprint: An International Journal of Ecology, Vol 11, No 1 (2004). ISSN 1024-8668 HTML Abstract [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]