Піньї нь кит 拼音 пін pīnyīn повна офіційна назва Ханьюй піньїнь кит 汉语拼音 пін Hànyǔ pīnyīn Запис звуків китайської мови на

Піньї́нь (кит. 拼音, пін. pīnyīn), повна офіційна назва Ханьюй піньїнь (кит. 汉语拼音, пін. Hànyǔ pīnyīn, «Запис звуків китайської мови») — найпоширеніший стандарт латинізування китайської мови (мандаринського діалекту), тобто позначення звуків китайської за допомогою латинської абетки. Піньїнь був розроблений наприкінці 50-х років XX століття, офіційно прийнятий на континентальній частині Китаю в 1979 році і прийнятий як міжнародний стандарт у 1991 році. Піньїнь також використовують для введення ієрогліфів на комп'ютері та для пошуку слів у словнику. Альтернативна назва — «китайський фонетичний алфавіт» (КФА).

Історія

Поодинокі випадки латинізації китайських слів почалися ще до Ренесансу, коли Марко Поло та інші європейці вступили в контакт з китайською культурою. Систематична ж латинізація китайської мови почалася в XVII столітті священнослужителями Маттео Річчі, Ніколасом Тріголєм та іншими, які прибули до Китаю вивчати мову й проповідувати християнство. Пізніше до латинізації приєдналися інші європейці. 1867 року Томас Л. Вейд, секретар з китайської мови у британському посольстві в Китаї, видав книгу «Самовчитель китайської» (кит. 语言自迩集, пін. Yǔyán zì ěr jí), для якого він адаптував систему латинізації священнослужителя Р. Морісона. Через 45 років Х. Л. Джайлз видав китайсько-англійський словник, де він використав ту ж саму систему з деякими змінами.

Розуміючи, що традиційна система письма китайської мови заважає загальній освіті в країні, численні китайські інтелектуали започаткували рух за латинізацію китайської мови. Такі вчені, як Лу Сінь (鲁迅), Ху Ши (胡适), (黎锦熙), (林语堂), (赵元任), (钱玄同) були палкими прихильниками цього руху. Починаючи з 1897 року було запропоновано багато систем, а в 1928 міністерство освіти націоналістичного уряду прийняло «мандарино-латинську систему» кит. 国语罗马字, пін. Guóyǔ luómǎ zì, запропоновану видатним лінгвістом Чжао Юаньженєм. У цій системі немає діакритичних знаків тонів, натомість склади з різними тонами мають різне літерне написання. Система стала дуже популярною серед тих, хто займався китайською мовою в США, але вона не розповсюдилася в Китаї.

У той самий час багато комуністів-революціонерів також підтримували ідею латинізації. 1931 року на конференції китайських громадян на радянському Далекому Сході була прийнята система латинизації Цюй Цюбая (кит. 瞿秋白的拉丁化新文字, пін. Qú Qiūbái de lādīnghuà xīnwénzì). У ній ніяк не відображалися тони́, тому вона була набагато простішою за попередню. За цією системою навчалися робітники на радянському Далекому Сході та в Янані, оплоті китайської комуністичної революції. За кілька років радянський уряд створив комітет з вивчення питання латинізації китайської мови, і в 1958 було запропоновано нову «схему запису звуків китайської мови» (кит. 汉语拼音方案, пін. Hànyǔ pīnyīn fāng'àn). Багато років ханью піньїнь фан'ань використовували у початковому навчанні та у словниках, а систему Вейлд-Джайлза — в англомовних публікаціях до 1979 року, коли Міжнародна організація зі стандартизації ухвалила рішення зробити піньїнь міжнародним стандартом латинізації китайської.

Позначення тонів

Кожен склад китайської мови може читатися одним з чотирьох тонів, що відрізняються інтонацією, або ж нейтральним, так званим легким тоном. В піньїні позначки тонів ставляться над головною голосною складу.

Перший тон позначається макроном (ˉ) над голосною:
Āā Ēē Īī Ōō Ūū Ǖǖ
Другий тон позначається акутом, тобто знаком, який використовується в українській для позначення наголосу:
Áá Éé Íí Óó Úú Ǘǘ
Третій тон позначається бревісом (гачеком, v-подібною позначкою над літерою):
Ǎǎ Ěě Ǐǐ Ǒǒ Ǔǔ Ǚǚ
Четвертий тон позначається в письмі гравісом (знаком зворотного наголосу) (`):
Àà Èè Ìì Òò Ùù Ǜǜ
П'ятий, нейтральний тон не позначається в письмі:
Aa Ee Ii Oo Uu Üü

Інколи тони ще позначається цифрами 1-4, що йдуть після власне складу, наприклад: ma3=mǎ

Легкий тон в цьому разі позначається цифрою 5 або 0.

Правила орфографії

Написання складів разом і окремо

1. Звичайно кожне слово китайської мови пишеться окремо. Слово може складатися з одного складу або з декількох складів, що позначають єдине поняття:

péngyǒu (朋友) — друг

túshūguǎn (图书馆) — бібліотека

Zhào Yuánrèn (趙元任) — Чжао Юаньжень, китайський мовознавець

Ānnà (安娜) — Анна (Ганна), ім'я

2. Разом пишуться географічні назви та похідні від них слова, які складаються з декількох ієрогліфів; але треба відокремлювати їх від назви провінції, округу тощо та від топографічних показників, наприклад, 市 (shì, місто), 省 (shěng, провінція), 江 (jiāng, річка):

广州 Guǎng-zhōu — Гуанчжоу (Ґуанг-джоу)

美国人 měiguórén — американець

看了 kànle — читав

看过了 kàngguòle — прочитав

火车到了 Huǒchē dàole. Потяг прийшов.

Дієслово і додаток пишуться разом, якщо вони є одним словом:

吃饭 — chīfàn — їсти

睡觉 — shuìjiào — спати

看书 — kànshū — вчитися

我们 wǒmen — ми

他们 tāmen — вони

我们的 wǒmen-de — wǒ-men

zhè (ge) rén — ця людина

zhèxiē — ці

zhège — цей

十五 shíwǔ — п'ятнадцять

两个人 liǎng ge rén — дві людини

13. Bǎi (сто), qiān (тисяча), wàn (десять тисяч), yì (сто мільйонів) у складі числівників пишуться разом з попередньою частиною числівника, але окремо від наступної: jiǔyì líng qīwàn èrqiān sānbǎi wǔshí liù — дев'ятсот мільйонів сімдесят дві тисячі триста п'ятдесят шість.

dìshísān — тринадцятий

māma de shū — мамина книга

Tā zài ma? — Він тут?

Вживання великої літери

1. Велика літера вживається на початку речення:

Míngtian nǐ qù ma? — Завтра ти йдеш?

2. Велика літера вживається на початку власних імен і назв: Běijīng — Пекін

3. Велика літера вживається на початку географічних назв: Huánghé — Хуанхе

Вживання апострофа

Якщо склад, що починається з а-, о-, е- стоїть після іншого складу, то між ними вживається апостроф:

皮袄 pi'ao — порівн. 票 piao

Рудиментарні правила прочитання

Піньїнь використовується для запису китайських прізвищ у англомовних текстах та текстах іншими європейськими мовами. Здебільшого ним передаються імена спортсменів і політиків. Тому журналістам, тележурналістам, а особливо спортивним коментаторам слід знати хоча б рудименти прочитання піньїня.

Наприкінці слова «ng» — тверде «н», «n» — м'яке «нь». Наприклад: Pang Wei — Пан Вей, An Qi — Ань Ці.
«x» читається, як м'яке «с» (з присвистом), а не як «кс». Наприклад, Deng Xiaoping — Ден Сяопін.
«ui» читається, як «вей» (уей). Передається українською як «уей» (іноді «ой») у складі «hui». Наприклад: Huang Huidan — Хуан Хуейдань, Liao Hui — Ляо Хой. В інших складах передається українською як «уй».
«u» наприкінці відкритого складу після j, q, x, y та ü після l, n передається «юй». Наприклад: Xu Xin — Сюй Сінь.
«c» — «ц». Наприклад: Cai Li — Цай Лі.
«q» — середнє між м'яким «ч» і м'яким «ц» (на письмі — ц). Наприклад: Wei Qiuyue — Вей Цююе.
«ch» — «ч». Наприклад: Xu Chen — Сюй Чень.
«z» — «дз» (один звук; на письмі стандартно передається як цз). Наприклад: Jin Ziwei — Цзінь Цзивей.
«zh» — «дж» (один звук; на письмі чж). Наприклад: Zhang Enhua — Чжан Еньхуа.
«g» — «ґ» (на початку складу; наприкінці не вимовляється, є ознакою твердості попереднього приголосного). Наприклад, Gao Ling — Ґао Лін.
«j» — м'яке «цз» (близьке до «z», але відображає м'яку вимову). Наприклад: Zhao Junzhe — Чжао Цзюньчже,
«yi» на початку слова чи складу читається «ї». Наприклад: Yi Long — Ї Лун.
«o» перед «ng» передається як «у»; «uo» передається як «о». Наприклад: Gong Zhichao — Гун Чжичао, Kong Fanyu — Кун Фанью, Guo Wenjun — Го Веньцзюнь або Xi Luozhuoma — Сі Лочжома (тибетське китаїзоване ім'я).
«r» на початку складу передається літерою «ж». Наприклад: Li Xuerui — Лі Сюежуй, Zhang Rongrui — Чжан Жунжуй.
«w» на початку складу перед «u» на письмі не передається. Наприклад: Wu Minxia — У Мінься.
«lü» передається, як «люй» («lüe» — «люе»). Наприклад: Lü Xiaojun — Люй Сяоцзюнь.

Для передачі піньїня українською мовою використовується переважно академічна система транскрибування на основі системи Палладія. 2019 року було також запропоновано альтернативну нову систему — Кірносової—Цісар.^[]

Порівняльна таблиця

Про відповідні норми української мови див. (NB джерела на сторінці обговорення)

Голосні *a, e, o, i*
МФА	ɑ	ɔ	ɤ	ɛ	aɪ	eɪ̯	ɑʊ̯	ɤʊ̯	an	ən	ɑŋ	ɤŋ	ɑɻ	ʊŋ	i	i̯ɛ	i̯ɤʊ̯	i̯ɛn	in	iŋ
Піньїнь	a	o	e	e	ai	ei	ao	ou	an	en	ang	eng	er	ong	yi	ye	you	yan	yin	ying
^[en]	a	o	e	e	ai	ei	ao	ou	an	en	ang	eng	er	ong	yi	ye	you	yan	yin	ying
Вейд-Джайлз	a	o	o/ê	eh	ai	ei	ao	ou	an	ên	ang	êng	êrh	ung	i	yeh	yu	yen	yin	ying
Чжуїнь	ㄚ	ㄛ	ㄜ	ㄝ	ㄞ	ㄟ	ㄠ	ㄡ	ㄢ	ㄣ	ㄤ	ㄥ	ㄦ	ㄨㄥ	ㄧ	ㄧㄝ	ㄧㄡ	ㄧㄢ	ㄧㄣ	ㄧㄥ
Приклад	阿	哦	俄		艾	黑	凹	偶	安	恩	昂	冷	二	中	一	也	又	言	音	英

Голосні *u, y*
МФА	u	u̯ɔ	u̯eɪ̯	u̯aɪ̯	u̯an	u̯ən	u̯ʊn	u̯ɤŋ	u̯ʊŋ	y	y̯œ	y̯ɛn	yn	i̯ʊŋ
Піньїнь	wu	wo	wei	wai	wan	wen		weng		yu	yue	yuan	yun	yong
^[en]	wu	wo	wei	wai	wan		wun		wong	yu	yue	yuan	yun	yong
Вейд-Джайлз	wu	wo	wei	wai	wan	wên		wêng		yü	yüeh	yüan	yün	yung
Чжуїнь	ㄨ	ㄨㄛ	ㄨㄟ	ㄨㄞ	ㄨㄢ	ㄨㄣ		ㄨㄥ		ㄩ	ㄩㄝ	ㄩㄢ	ㄩㄣ	ㄩㄥ
Приклад	五	我	位	外	完	文		翁		玉	月	元	云	用

Нешиплячі приголосні
МФА	p	pʰ	m	fɤŋ	fʊŋ	ti̯ou̯	tu̯ei̯	tʰ	ny	ly	kɤɻ	kʰ	xɤ
Піньїнь	b	p	m	feng		diu	dui	t	nü	lü	ger	k	he
^[en]	b	p	m		fong	diou	duei	t	nyu	lyu	ger	k	he
Вейд-Джайлз	p	p'	m	fêng		tiu	tui	t'	nü	lü	kêrh	k'	ho
Чжуїнь	ㄅ	ㄆ	ㄇ	ㄈㄥ		ㄉㄧㄡ	ㄉㄨㄟ	ㄊ	ㄋㄩ	ㄌㄩ	ㄍㄜㄦ	ㄎ	ㄏㄜ
Приклад	玻	婆	末	封		丟	兌	特	女	旅	歌儿	可	何

Шиплячі приголосні
МФА	tɕi̯ɛn	tɕi̯ʊŋ	tɕʰin	ɕy̯ɛn	ʈʂɤ	ʈʂɨ	ʈʂʰɤ	ʈʂʰɨ	ʂɤ	ʂɨ	ʐɤ	ʐɨ	tsɤ	tsu̯ɔ	tsɨ	tsʰɤ	tsʰɨ	sɤ	sɨ
Піньїнь	jian	jiong	qin	xuan	zhe	zhi	che	chi	she	shi	re	ri	ze	zuo	zi	ce	ci	se	si
^[en]	jian	jyong	cin	syuan	jhe	jhih	che	chih	she	shih	re	rih	ze	zuo	zih	ce	cih	se	sih
Вейд-Джайлз	chien	chiung	ch'in	hsüan	chê	chih	ch'ê	ch'ih	shê	shih	jê	jih	tsê	tso	tzŭ	ts'ê	tz'ŭ	sê	szŭ
Чжуїнь	ㄐㄧㄢ	ㄐㄩㄥ	ㄑㄧㄣ	ㄒㄩㄢ	ㄓㄜ	ㄓ	ㄔㄜ	ㄔ	ㄕㄜ	ㄕ	ㄖㄜ	ㄖ	ㄗㄜ	ㄗㄨㄛ	ㄗ	ㄘㄜ	ㄘ	ㄙㄜ	ㄙ
Приклад	件	窘	秦	宣	哲	之	扯	赤	社	是	惹	日	仄	左	字	策	次	色	斯

**Тони**
МФА	ma˥˥	ma˧˥	ma˨˩˦	ma˥˩	ma
Піньїнь	mā	má	mǎ	mà	ma
^[en]	ma	má	mǎ	mà	må
Вейд-Джайлз	ma¹	ma²	ma³	ma⁴	ma⁰
Чжуїнь	ㄇㄚ	ㄇㄚˊ	ㄇㄚˇ	ㄇㄚˋ	ㄇㄚ・
Приклад	媽	麻	馬	罵	嗎

Див. також

Система Кірносової

Посилання

New Edition Hanyu Pinyin Syllable Table
Basic Rules of Hanyu Pinyin Orthography
Pinyin Rules, Basic Spelling
History and Prospect of Chinese Romanization
Повна звукова таблиця вимови з тонами

Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.