Бугила лісова Anthriscus sylvestris багаторічна трав яниста приполярно альпійська рослина родини окружкові Apiaceae Буги

Бугила́ лісова (Anthriscus sylvestris) — багаторічна трав'яниста приполярно-альпійська рослина родини окружкові (Apiaceae).

Бугила лісова

Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Айстериди (Asterids)
Порядок:	Аралієцвіті (Apiales)
Родина:	Окружкові (Apiaceae)
Рід:	Бугила (Anthriscus)
Вид:	*Бугила лісова (A. sylvestris)*
Біноміальна назва
*Anthriscus sylvestris* (L.) Hoffm., 1814

Етимологія

Біологічна назва роду Anthriscus походить від грецьких слів anthos — квітка та richos — паркан, а видова від лат. sylvestris — «лісовий».

Опис

Стояча, запушена рослина заввишки до 1,5 м. Плоди 6-10 мм, голі, гладкі, дзьоб до 1 мм. Хромосом: 2n = 16.

Поширення

Росте в Африці, Європі (у тому числі Україні), Азії (як тропічній так і помірній), натуралізований у Канаді, США, Чилі. Населяє трав'янисті місця, краї рідколісь.

Практичне використання

Рослину вживають у їжу. Молоде зілля бугили містить 3,9 % вуглеводів, 2,5 % білків, різні органічні кислоти та вітаміни.

Через сильну духмяність і аромат вживають у суміші з рослинами без запаху. З молодого листя бугили разом з листям яглиці готують щі, окрошку, холодний борщ.

Свіже коріння має близько 1 % цукру, 14,7 % крохмалю, 5,7 % цукрози. На Кавказі (Абхазія, Аджарія) з подрібненого кореня готують сусло та женуть спирт. Стебло і листя маринують і квасять про запас.

У деяких районах нашої країни молода, очищена від шкірки стеблина бугили слугує ласощами для дітей.

Галерея

Див. також

Список дикорослих корисних рослин України

Примітки

О. І. Лісовець. Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар'я // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VIII Міжнародної наукової конференції. — 2015. — С. 43–45.
В. І. Буняк, В. І. Гнєздилова, Н. Л. Антків. Аналіз флори урочища «зимір» в передгір’ї Чорногори // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія Біологія. — 2008. — С. 8–15.
. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 3 жовтня 2016.
Рева М. Л., Рева Н.Н. Дикі їстівні рослини України. — Київ : Наукова думка, 1976. — С. 29–31.

Джерела

Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)

Посилання

Germplasm Resources Information Network (GRIN) [ 17 травня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
Flora of NW Europe^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)
Flora of Iceland (webpage of Icelandic Institute of Natural History) [ 17 квітня 2016 у Wayback Machine.] (ісл.)
Euro+Med PlantBase [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Це незавершена стаття про окружкові.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] О. І. Лісовець. Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар'я // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VIII Міжнародної наукової конференції. — 2015. — С. 43–45.

[2] В. І. Буняк, В. І. Гнєздилова, Н. Л. Антків. Аналіз флори урочища «зимір» в передгір’ї Чорногори // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія Біологія. — 2008. — С. 8–15.

[3] . Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 3 жовтня 2016.

[4] Рева М. Л., Рева Н.Н. Дикі їстівні рослини України. — Київ : Наукова думка, 1976. — С. 29–31.