ATP Finals

Фінал ATP (англ. ATP Finals), або Підсумковий турнір — щорічний тенісний турнір серед чоловіків, який завершує професійний сезон. У турнірі беруть участь гравці та пари, які показали найкращі результати в поточному році. Проводиться спільно ATP та ITF. П'ятий, після турнірів Великого шлему, за значимістю особистий турнір у чоловічому тенісі.

Фінал ATP
Інформація
Назва події	Nitto Фінал ATP
Засновано	1970
Розташування	Лондон  Велика Британія
Арена	О2 Арена
Категорія	Фінал ATP
Покриття	Хард — криті корти
Турнірна сітка	8 О / 8 П
Призові	US$9,000,000 (2019)
Сайт	Офіційний сайт
Фінал ATP у Вікісховищі

Історія

Офіційна історія турніру бере початок від 1970 року, коли Міжнародна федерація тенісу (ITF) почала проводити турнір «Мастерс» (англ. The Masters). На турнір потрапляли вісім найкращих (6 в 1970 та 7 в 1971 роках) тенісистів за підсумками серії турнірів «Гран-прі».

Перший турнір відбувся в Токіо, і першим переможцем став американець Стен Сміт, який випередив австралійця Рода Лейвера за результатами особистої зустрічі. Род Лейвер, єдиний володар Великого шлему (за часів відкритої ери), який невдовзі після цього завершив кар'єру, так і не вигравши Мастерс.

Емблема Кубка Мастерс

1990 року Асоціація тенісистів-професіоналів, до якої на той час перейшла головна роль в організації чоловічого професійного туру, повідомила про створення «Чемпіонату світу туру АТР» (англ. ATP Tour World Championship), склад учасників якого визначався відповідно до рейтингу АТР. Одночасно ITF, яка в ті роки намагалася суперничати з АТР за роль головної організаційної структури тенісу, спробувала створити альтернативний турнір, який отримав назву Кубок Великого шлему (англ. Grand Slam Cup); до участі в турнірі допускалися 16 (а в 1998 та 1999 — 12) гравців, які показали найкращі результати на турнірах Великого шлему за рік. Кубок Великого шлему розглядали як спробу ITF, яка раніше входила до складу Ради чоловічого професійного тенісу, що керувала скасованим від 1990 року туром Гран-прі, вставити палку в колеса тільки що сформованого АТР-туру.

У 1999 році організації остаточно домовилися про розмежування повноважень та співробітництво. Одним із результатів домовленостей стало прийняття 9 грудня 1999 рішення про возз'єднання двох конкурентних турнірів в один — Кубок Мастерс. Однією з умов угоди був допуск до участі в Кубку Мастерс тенісистів, які виграли протягом сезону один з турнірів Великого шлему, але закінчили рік нижче восьмого місця в рейтингу ATP. Це правило було застосовано 2004 року в індивідуальному розряді (допущений до участі переможець Відкритого чемпіонату Франції Гастон Гаудіо, який займав у рейтингу десяте місце) і 2007 року в парному розряді (в турнір допущено дев'яту пару світу Арно Клеман — Мікаель Льодра, яка виграла перед цим Вімблдонський турнір).

Перший об'єднаний турнір за сучасним форматом проведено в листопаді 2000 року в Лісабоні, Португалія. Чемпіоном став бразильський тенісист Густаво Куертен, який переміг у фіналі турніру американця Андре Агассі. Здобувши перемогу, Куертен закінчив рік як перша ракетка світу. Це був єдиний випадок в історії, коли доля першого місця в рейтингу вирішувалася в останньому матчі сезону — якби Куертен програв у фіналі, то перше місце рейтингу дісталось би росіянину Маратові Сафіну.

У 2009 році турнір перейменовано у Фінал Світового туру ATP (англ. ATP World Tour Finals); був підписаний спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого з того часу включається в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals).

У 1977—1985 років турнір проводився у січні наступного року, всі інші — наприкінці того самого року.

Турнір у парному розряді впродовж тривалого часу був окремим змаганням, а в сезонах 2001 та 2002 років не проводився взагалі. Від 2003 року проходить одночасно зі змаганнями в індивідуальному розряді.

2009 року турнір перейменували на Фінал Світового Туру АТР (англ. ATP World Tour Finals). Підписано спонсорський контракт на суму приблизно 7 мільйонів доларів на рік з британським банком Barclays, назва якого відтоді входить в повну назву турніру (Barclays ATP World Tour Finals). З 2017 року турнір називається Nitto Фінал ATP (англ. Nitto ATP Finals).

Місце проведення

Стадіон О₂ в Лондоні, місце проведення турніру від 2009 року

На відміну від більшості турнірів Кубок Мастерс не має постійного місця проведення, за право прийняти турнір конкурує багато міст і країн. У 2005—2008 роках турніри проходили в Шанхаї на кортах нового (кит.: 上海旗忠森林体育城网球中心).

У 2009—2012 роках місцем проведення змагань обрано стадіон O₂ в Лондоні, генеральним спонсором турніру став Barclays — один з найбільших банківських конгломератів світу. У листопаді 2012 року оголошено про те, що турнір залишиться в Лондоні ще на три роки, також на три роки продовжено спонсорський контракт з Barclays.

Найбільша кількість турнірів — 13 — відбулось у Нью-Йорку (1977—1989), Франкфурті — шість (1990—1995), по п'ять у Шанхаї (2002, 2005—2008) та Лондоні (2009—2013), чотири в Ганновері (1996—1999).

Місце	Роки	Покриття	Стадіон	Місткість
Токіо	1970	Килим		6,500
Париж	1971			5,000
Барселона	1972			5,700
Бостон	1973		Бостон-гарден	14,900
Мельбурн	1974	Трава		8,500
Стокгольм	1975	Килим		6,000
Х'юстон	1976			16,300
Нью-Йорк	1977–1989		Медісон-сквер-гарден	18,000
Франкфурт-на-Майні	1990–1995			12,000
Гановер	1996–1999	Килим (1996) Закритий хард (1997–99)		15,000
Лісабон	2000	Закритий хард	Атлантичний павільйон	12,000
Сідней	2001			17,500
Шанхай	2002
Х'юстон	2003–2004	Відкритий хард		5,240
Шанхай	2005–2008	Килим (2005) Закритий хард (2006–08)		15,000
Лондон	2009–2020	Закритий хард	О2 Арена	20,000

Сучасний регламент

Критерії участі

Згідно з регламентом в турнірі бере участь 8 гравців в індивідуальному розряді й 8 пар. Відбір відбувається на підставі Рейтингу ATP (до 2009 року — на підставі результатів Перегонів ATP), але за одним з переможців турнірів Великого шлему того ж сезону резервується місце в турнірній сітці, якщо він посів у рейтингу місце нижче восьмого, але не нижче двадцятого, тому лише потрапляння в першу сімку рейтингу гарантує участь у турнірі. Якщо таких спортсменів два і більше, то місце в сітці дістається тому, хто має вищий рейтинг. Спортсмен і пара, які посіли місця безпосередньо за тими, що дають право на участь, запрошуються як запасні (англ. alternate). Вони мають право вступити в боротьбу при відмові від участі одного з основних гравців, але не пізніше завершення відбіркового етапу.

Система розіграшу

Формула розіграшу відрізняється від прийнятої в інших тенісних змаганнях. Турніри 1970 і 1971 проводилися за круговою системою. Від 1972 року турнір проводиться за змішаною системою: на першому етапі проводяться матчі за круговою системою у двох підгрупах (на останньому турнірі вони називалися Червона і Золота). Тенісисти, посіяні під першими двома номерами, розводяться по різних групах. Тенісисти, посіяні під номерами 3 і 4, 5 і 6, 7 і 8 відповідно утворюють три пари, в яких проводиться жеребкування — за її результатами вони розподіляються за групами. Спортсмени, які посіли перші два місця у своїй групі, виходять до півфіналу. Вважають, що така система, де програш одного матчу не означає вибування з турніру, дозволяє отримати більш об'єктивні результати.

Кожен спортсмен грає по три матчі на груповому етапі. У разі рівного розподілу перемог для розподілу місць у групі враховуються такі показники (в порядку черговості):

• Найбільша кількість перемог
• Найбільша кількість зіграних матчів (2-1 краще, ніж 2-0; 1-2 краще, ніж 1-0)
• Результат особистої зустрічі (якщо два гравці мають однакові попередні показники)
• Якщо троє тенісистів мають однакові показники, то:
  • якщо три учасники мають по одній перемозі, то гравець, який провів менш як три гри, вибуває автоматично, а з двох інших далі проходить той, що переміг в особистій зустрічі
  • найбільший відсоток виграних сетів
  • найбільший відсоток виграних геймів
  • місце в рейтингу АТР після останнього турніру календарного сезону АТР-туру
• Якщо після будь-якого етапу порівнянь вдається виділити одного гравця з трьох, що має кращий чи гірший показник, а між іншими двома як і раніше зберігається рівність, то розподіл місць між цими двома визначається за результатом особистої зустрічі.

У півфіналі переможець Червоної групи грає з суперником, який посів друге місце в Золотій і навпаки. Переможці півфіналів зустрічаються в фінальному матчі. Третє місце не розігрується.

Всі матчі тривають до перемоги у двох сетах (до 2008 року фінальний матч тривав до перемоги одного з гравців у трьох сетах). За рахунку в сеті 6:6 за геймами для визначення переможця використовується тай-брейк. У парному розряді третій сет розігрується в форматі супертайбрейку — до десяти виграних очок або до переваги у два очки після рахунку 9:9.

Від 2006 року на турнірі офіційно діє система електронного суддівства ^[en].

Грошові призи та рейтингові очки

Переможець турніру отримує до 1500 очок у рейтингу ATP (за умови перемоги в усіх матчах групового раунду), зокрема за кожну перемогу на груповому етапі по 200 очок, за перемогу в півфіналі 400 і за перемогу у фіналі 500. Більшу кількість балів (2000) приносять лише турніри Великого шлему.

Грошовий приз переможцю — понад два мільйони доларів США — є одним з найбільших у професійному тенісі (за перемогу на турнірі Великого шлему виплачують від мільйона доларів і більше, а рекордна сума на Відкритому чемпіонаті США 2013 року становила 3,6 мільйона, включаючи мільйон доларів у вигляді бонусу за успішні виступи на ).

Призові, індивідуальний розряд

Наведено дані на 2019 рік

• Гонорар запасного — 116 000 доларів США
• Гонорар учасника — 215 000 доларів
• Перемога в матчі відбіркового етапу — 215 000 доларів
• Перемога в півфінальному матчі — 657 000 доларів
• Перемога у фіналі — 1 354 000 доларів
• Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — $ 2 871 000 доларів

Призові, парний розряд

Наведено дані на 2019 рік

• Гонорар запасного — 40 000 доларів
• Гонорар учасника — 103 000 доларів
• Перемога в матчі відбіркового етапу — 40 000 доларів
• Перемога в півфінальному матчі — $ 106 500 доларів
• Перемога в фіналі — 204 000 доларів

Чемпіон, який не програв жодного матчу (разом з призовими відбіркового етапу) — 533 000 доларів

Фінали

Індивідуальний розряд

Місце	Рік	Чемпіон	Фіналіст	Рахунок
↓ Мастерз Гран-прі ↓
Токіо		Стен Сміт	Род Лейвер	Круговий турнір
Париж		Іліє Настасе (1/4)	Стен Сміт	Круговий турнір
Барселона		Іліє Настасе (2/4)	Стен Сміт	6–3, 6–2, 3–6, 2–6, 6–3
Бостон		Іліє Настасе (3/4)	Том Оккер	6–3, 7–5, 4–6, 6–3
Мельбурн		Гільєрмо Вілас	Іліє Настасе	7–6^(8–6), 6–2, 3–6, 3–6, 6–4
Стокгольм		Іліє Настасе (4/4)	Б'єрн Борг	6–2, 6–2, 6–1
Х'юстон		Мануель Орантес	Войцех Фібак	5–7, 6–2, 0–6, 7–6^(7–1), 6–1
Нью-Йорк		Джиммі Коннорс	Б'єрн Борг	6–4, 1–6, 6–4
		Джон Макінрой (1/3)	Артур Еш	6–7^(5–7), 6–3, 7–5
		Б'єрн Борг (1/2)	Вітас Ґерулайтіс	6–2, 6–2
		Б'єрн Борг (2/2)	Іван Лендл	6–4, 6–2, 6–2
		Іван Лендл (1/5)	Вітас Ґерулайтіс	6–7^(5–7), 2–6, 7–6^(8–6), 6–2, 6–4
		Іван Лендл (2/5)	Джон Макінрой	6–4, 6–4, 6–2
		Джон Макінрой (2/3)	Іван Лендл	6–3, 6–4, 6–4
		Джон Макінрой (3/3)	Іван Лендл	7–5, 6–0, 6–4
		Іван Лендл (3/5)	Борис Бекер	6–2, 7–6^(7–4), 6–3
		Іван Лендл (4/5)	Борис Бекер	6–4, 6–4, 6–4
		Іван Лендл (5/5)	Матс Віландер	6–2, 6–2, 6–3
		Борис Бекер (1/3)	Іван Лендл	5–7, 7–6^(7–5), 3–6, 6–2, 7–6^(7–5)
		Стефан Едберг	Борис Бекер	4–6, 7–6^(8–6), 6–3, 6–1
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Франкфурт-на-Майні		Андре Агассі	Стефан Едберг	5–7, 7–6^(7–5), 7–5, 6–2
		Піт Сампрас (1/5)	Джим Кур'є	3–6, 7–6^(7–5), 6–3, 6–4
		Борис Бекер (2/3)	Джим Кур'є	6–4, 6–3, 7–5
		Міхаель Штіх	Піт Сампрас	7–6^(7–3), 2–6, 7–6^(9–7), 6–2
		Піт Сампрас (2/5)	Борис Бекер	4–6, 6–3, 7–5, 6–4
		Борис Бекер (3/3)	Майкл Чанг	7–6^(7–3), 6–0, 7–6^(7–5)
Гановер		Піт Сампрас (3/5)	Борис Бекер	3–6, 7–6^(7–5), 7–6^(7–4), 6–7^(11–13), 6–4
		Піт Сампрас (4/5)	Євген Кафельников	6–3, 6–2, 6–2
		Алекс Корретха	Карлос Моя	3–6, 3–6, 7–5, 6–3, 7–5
		Піт Сампрас (5/5)	Андре Агассі	6–1, 7–5, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
Лісабон		Густаво Куертен	Андре Агассі	6–4, 6–4, 6–4
Сідней		Ллейтон Г'юїтт (1/2)	Себастьян Грожан	6–3, 6–3, 6–4
Шанхай		Ллейтон Г'юїтт (2/2)	Хуан Карлос Ферреро	7–5, 7–5, 2–6, 2–6, 6–4
Х'юстон		Роджер Федерер (1/6)	Андре Агассі	6–3, 6–0, 6–4
		Роджер Федерер (2/6)	Ллейтон Г'юїтт	6–3, 6–2
Шанхай		Давід Налбандян	Роджер Федерер	6–7^(4–7), 6–7^(11–13), 6–2, 6–1, 7–6^(7–3)
		Роджер Федерер (3/6)	Джеймс Блейк	6–0, 6–3, 6–4
		Роджер Федерер (4/6)	Давид Феррер	6–2, 6–3, 6–2
		Новак Джокович (1/7)	Микола Давиденко	6–1, 7–5
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон		Микола Давиденко	Хуан Мартін дель Потро	6–3, 6–4
		Роджер Федерер (5/6)	Рафаель Надаль	6–3, 3–6, 6–1
		Роджер Федерер (6/6)	Жо-Вілфрід Тсонга	6–3, 6–7^(6–8), 6–3
		Новак Джокович (2/7)	Роджер Федерер	7–6^(8–6), 7–5
		Новак Джокович (3/7)	Рафаель Надаль	6–3, 6–4
		Новак Джокович (4/7)	Роджер Федерер	walkover
		Новак Джокович (5/7)	Роджер Федерер	6–3, 6–4
		Енді Маррей	Новак Джокович	6–3, 6–4
↓ Фінал ATP ↓
Лондон	2017	Григор Димитров	Давід Ґоффен	7—5, 4—6, 6—3
		Александр Зверєв	Новак Джокович	6–4, 6–3
		Стефанос Ціціпас	Домінік Тім	6–7^(6–8), 6–2, 7–6^(7–4)
		Данило Медведєв	Домінік Тім	4–6, 7–6^(7–2), 6–4
Турин		Александр Зверєв (2/2)	Данило Медведєв	6–4, 6–4
		Новак Джокович (6/7)	Каспер Рууд	7:5, 6:3
		Новак Джокович (7/7)	Яннік Сіннер	6:3, 6:3
		Яннік Сіннер	Тейлор Фріц	6:4, 6:4

Парний розряд

Місце	Рік	Чемпіон	Фіналіст	Рахунок
↓ Masters Grand Prix ↓
Токіо		Стен Сміт Артур Еш	Круговий турнір
	1971 – 1974	Не проводився
Стокгольм		Мануель Орантес	Круговий турнір
Х'юстон		Фред Макнеер Шервуд Стюарт	Браян Готтфрід Рауль Рамірес	6–4, 5–7, 5–7, 6–4, 6–4
Нью-Йорк		Боб Г'юїтт Фрю Макміллан	Боб Лутц Стен Сміт	7–5, 7–6, 6–3
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Войцех Фібак Том Оккер	6–4, 6–2, 6–4
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Войцех Фібак Том Оккер	6–3, 7–6, 6–1
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Пітер Макнамара Пол Макнамі	6–4, 6–3
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Кевін Каррен Стів Дентон	6–3, 6–3
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Шервуд Стюарт Ферді Тейган	7–5, 6–3
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Павел Сложил Томаш Шмід	6–2, 6–2
		Пітер Флемінг Джон Макінрой	Марк Едмондсон Шервуд Стюарт	6–3, 6–1
		Стефан Едберг Андерс Яррід	Йоакім Нюстром Матс Віландер	6–1, 7–6^(7–5)
Лондон		Стефан Едберг Андерс Яррід	Гі Форже Яннік Ноа	6–3, 7–6^(7–2), 6–3
		Мілослав Мечирж Томаш Шмід	Кен Флек Роберт Сегусо	6–4, 7–5, 6–7^(5–7), 6–3
		Рік Ліч Джим П'ю	Серхіо Касаль Еміліо Санчес Вікаріо	6–4, 6–3, 2–6, 6–0
		Джим Грабб Патрік Макінрой	Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	7–5, 7–6^(7–4), 5–7, 6–3
↓ Чемпіонат світу туру ATP ↓
Голд-Кост		Гі Форже Якоб Гласек	Серхіо Касаль Еміліо Санчес Вікаріо	6–4, 7–6^(7–5), 5–7, 6–4
Йоганнесбург		Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	Кен Флек Роберт Сегусо	6–4, 6–4, 2–6, 6–4
		Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	Джон Фіцджеральд Андерс Яррід	6–2, 7–6^(7–4), 5–7, 3–6, 6–3
		Якко Елтінг Паул Гаргейс	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	7–6^(7–4), 7–6^(7–5), 6–4
Джакарта		Ян Апелль Йонас Бйоркман	Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	6–4, 4–6, 4–6, 7–6^(7–5), 7–6^(8–6)
Ейндговен		Грант Коннелл Патрік Гелбрайт	Якко Елтінг Паул Гаргейс	7–6^(8–6), 7–6^(8–6), 3–6, 7–6^(7–2)
Гартфорд		Тодд Вудбрідж Марк Вудфорд	Себастьян Ларо Алекс О'Браєн	6–4, 5–7, 6–2, 7–6^(7–3)
		Рік Ліч Джонатан Старк	Магеш Бгупаті Леандер Паес	6–3, 6–4, 7–6^(7–3)
		Якко Елтінг Паул Гаргейс	Марк Ноулз Деніел Нестор	6–4, 6–2, 7–5
		Себастьян Ларо Алекс О'Браєн	Магеш Бгупаті Леандер Паес	6–3, 6–2, 6–2
Бенгалуру		Доналд Джонсон Піт Норвал	Магеш Бгупаті Леандер Паес	7–6^(10–8), 6–3, 6–4
↓ Світовий Парний Кубок Виклику ATP ↓
Бенгалуру	(пройшов 2002 року)	Елліс Феррейра Рік Ліч	Петр Пала Павел Візнер	6–7^(6–8), 7–6^(7–2), 6–4, 6–4
↓ Tennis Masters Cup ↓
	2002	Не проводився
Х'юстон		Боб Браян Майк Браян	Мікаель Льодра Фабріс Санторо	6–7^(6–8), 6–3, 3–6, 7–6^(7–3), 6–4
		Боб Браян Майк Браян	Вейн Блек Кевін Ульєтт	4–6, 7–5, 6–4, 6–2
Шанхай		Мікаель Льодра Фабріс Санторо	Леандер Паес Ненад Зімоньїч	6–7^(6–8), 6–3, 7–6^(7–4)
		Йонас Бйоркман Макс Мирний	Марк Ноулз Деніел Нестор	6–2, 6–4
		Марк Ноулз Деніел Нестор	Сімон Аспелін Юліан Ноул	6–2, 6–3
		Деніел Нестор Ненад Зімоньїч	Боб Браян Майк Браян	7–6^(7–3), 6–2
↓ Фінал Світового Туру ATP ↓
Лондон		Боб Браян Майк Браян	Макс Мирний Енді Рам	7–6^(7–5), 6–3
		Деніел Нестор Ненад Зімоньїч	Магеш Бгупаті Макс Мирний	7–6^(8–6), 6–4
		Макс Мирний Деніел Нестор	Маріуш Фирстенберг Марцін Матковський	7–5, 6–3
		Марсель Гранольєрс Марк Лопес	Магеш Бгупаті Роган Бопанна	7–5, 3–6, [10–3]
		Давід Марреро Фернандо Вердаско	Боб Браян Майк Браян	7–5, 6–7^(3–7), [10–7]
		Боб Браян Майк Браян	Іван Додіг Марсело Мело	6–7^(5–7), 6–2, [10–7]
		Жан-Жульєн Роєр Горія Текеу	Роган Бопанна Флорін Мерджа	6–4, 6–3
		Генрі Контінен Джон Пірс	Равен Класен Ражів Рам	2–6, 6–1, [10–8]
	↓ Фінал ATP ↓
Лондон	2017	Генрі Контінен Джон Пірс	Лукаш Кубот Марсело Мело	6–4, 6–2
		Джек Сок Майк Браян	П'єр-Юг Ербер Ніколя Маю	5–7, 6–1, [13–11]
		П'єр-Юг Ербер Ніколя Маю	Равен Класен Майкл Вінус	6–3, 6–4
		Веслі Колгоф Нікола Мектич	Юрген Мельцер Едуар Роже-Васслен	6–2, 3–6, [10–5]
		П'єр-Юг Ербер (2/2) Ніколя Маю (2/2)	Ражів Рам Джо Солсбері	6–4, 7–6^(7–0)
Турин		Ражів Рам (1/2) Джо Солсбері (1/2)	Нікола Мектич Мате Павич	7–6^(7–4), 6–4
		Ражів Рам (2/2) Джо Солсбері (2/2)	Марсель Гранольєрс Орасіо Себальйос	6–3, 6–4
		Кевін Кравіц Тім Пюц	Марсело Аревало Мате Павич	7–6^(7–5), 7–6^(8–6)

Кількість титулів в індивідуальному розряді

Титулів	Гравець	Роки перемог	Роки фіналів
6	Роджер Федерер	2003, 2004, 2006, 2007, 2010, 2011	2005, 2012, 2014, 2015
5	Іван Лендл	1981, 1982, 1985, 1986, 1987	1980, 1983, 1984, 1988
	Новак Джокович	2008, 2012, 2013, 2014, 2015	2016, 2018
	Піт Сампрас	1991, 1994, 1996, 1997, 1999	1993
4	Іліє Настасе	1971, 1972, 1973, 1975	1974
3	Борис Бекер	1988, 1992, 1995	1985, 1986, 1989, 1994, 1996
	Джон Макінрой	1978, 1983, 1984	1982
2	Б'єрн Борг	1979, 1980	1975, 1977
	Ллейтон Г'юїтт	2001, 2002	2004
1	Андре Агассі	1990	1999, 2000, 2003
	Стен Сміт	1970	1971, 1972
	Микола Давиденко	2009	2008
	Стефан Едберг	1989	1990
	Джиммі Коннорс	1977
	Алекс Корретха	1998
	Густаво Куертен	2000
	Енді Маррей	2016
	Давід Налбандян	2005
	Мануель Орантес	1976
	Міхаель Штіх	1993
	Гільєрмо Вілас	1974
	Григор Димитров	2017
	Александр Зверєв	2018
	Стефанос Ціціпас	2019
0	Джим Кур'є		1991, 1992
	Вітас Ґерулайтіс		1979, 1981
	Рафаель Надаль		2010, 2013
	Артур Еш		1978
	Джеймс Блейк		2006
	Майкл Чанг		1995
	Хуан Мартін дель Потро		2009
	Давид Феррер		2007
	Хуан Карлос Ферреро		2002
	Войцех Фібак		1976
	Себастьян Грожан		2001
	Євген Кафельников		1997
	Род Лейвер		1970
	Карлос Моя		1998
	Том Оккер		1973
	Жо-Вілфрід Тсонга		2011
	Матс Віландер		1987
	Давід Ґоффен		2017
	Домінік Тім		2019

Кількість титулів у парному розряді

Титулів	Гравець	Роки перемог	Роки фіналів
7	Пітер Флемінг	1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
	Джон Макінрой	1978, 1979, 1980, 1981, 1982, 1983, 1984
5	Майк Браян	2003, 2004, 2009, 2014, 2018	2008, 2013
4	Боб Браян	2003, 2004, 2009, 2014	2008, 2013
	Деніел Нестор	2007, 2008, 2010, 2011	1998, 2006
3	Андерс Яррід	1985, 1986, 1991	1989, 1992
	Рік Ліч	1988, 1997, 2001
2	Тодд Вудбрідж	1992, 1996	1993, 1994
	Марк Вудфорд	1992, 1996	1993, 1994
	Макс Мирний	2006, 2011	2009, 2010
	Якко Елтінг	1993, 1998	1995
	Паул Гаргейс	1993, 1998	1995
	Ненад Зімоньїч	2008, 2010	2005
	Стефан Едберг	1985, 1986
	Йонас Бйоркман	1994, 2006
	Генрі Контінен	2016, 2017
	Джон Пірс	2016, 2017
1	Шервуд Стюарт	1976	1982, 1984
	Джон Фіцджеральд	1991	1989, 1992
	Марк Ноулз	2007	1998, 2006
	Стен Сміт	1970	1977
	Томаш Шмід	1987	1983
	Гі Форже	1990	1986
	Себастьян Ларо	1999	1996
	Алекс О'Браєн	1999	1996
	Мікаель Льодра	2005	2003
	Фабріс Санторо	2005	2003
	П'єр-Юг Ербер	2019	2018
	Ніколя Маю	2019	2018
	Артур Еш	1970
		1975
	Мануель Орантес	1975
	Фред Макнеер	1976
	Боб Г'юїтт	1977