1-ша Українська повстанська дивізія імені батька Махна

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

1-ша Українська повстанська дивізія імені батька Махна — військове з'єднання Української радянської армії з 12 травня 1919 року до 9 червня 1919 року в складі 2-ї Української радянської армії

1-ша Українська повстанська дивізія імені батька Махна
На службі	12.05.1919 - 09.06.1919
Країна	Вільна територія
Належність	2-га українська радянська армія
Вид	сухопутні війська
Чисельність	28 000 бійців
Прізвиська	махновці
Війни/битви	Бої за Донбас (січень - травень 1919)
Розпущено	09.06.1919
Командування
Визначні командувачі	Махно Нестор Іванович Білаш Віктор Федорович

Історія

12 травня 1919 року в Маріуполі відбувся Військовий з'їзд командирів полків що оперували проти Добровольчої армії і Донської армії в Донбасі на лінії фронту Доля — Оленівка — Новоазовськ. На з'їзді одним з трьох питань обговорювалася Реорганізація 3-ї Задніпровської бригади Махно. З питання реорганізації виступали Куриленко, Петренко, Родіонов, Белаш. У ході обговорення Белаш виступив з пропозицією розгорнути бригаду в дивізію за зразком регулярної військової частини. Також він заявив що Революційна рада РПАУ і начальник штабу Української радянської резервної армії Скачко погодили розгортання бригади в дивізію, а Народний комісар у військових справах УСРР Межлаук дозволив переформатування.

По третьому питанню була прийнята така резолюція:

«Третю Задніпровську бригаду імені б. Махно розгорнути в дивізію, назвавши: Перша Українська повстанська дивізія імені батька Махно.»

1-а бригада займала ділянку фронту 16 кілометрів по річці Грузький Еланчик проти Донської армії, і берегову лінію в 60 кілометрів від річки Грузький Еланчик до Урзуфа, 2-а бригада займала ділянку фронту від станції Караванна в передмістях Юзівки і на південь до села Конькове, 3-тя бригада займала ділянку фронту між першою і другою бригадою загальною протяжністю 10 кілометрів.

27 травня 1919 року командування дивізії отримала наказ Скачко з посиланням на наказ командира Південного фронту Гіттіса про перетворення дивізії знову в бригаду. При цьому Гіттіс отримав вказівку від Троцького про перетворення дивізії в бригаду в складі 7-ї дивізії. Не бажаючи вступати у відкритий конфлікт з більшовиками Махно на зборах командного складу запропонував зняти з себе повноваження начальника дивізії, а всім частинам запропонував перейти в підпорядкування Південному фронту або діяти самостійно. Про своє рішення він повідомив командування 2-ї армії 28 травня. 28 травня командування 2-ї армії наказало командиру 7-ї дивізії Чікванная прийняти командування бригадою при цьому в телеграмі в якій Махно повідомляв що знімає з себе повноваження він продовжував використовувати назву дивізія.

29 травня в Гуляйполе зібрався керівний склад і штаб 1-ї Української повстанської дивізії, для обговорення подальших дій. У ході обговорення було прийнято рішення зміцнювати фронт, і вислати телеграму радянського керівництва з протестом проти перетворення дивізії в бригаду. Також було прийнято рішення просити Махно залишитися при своїх обов'язках, а дивізію перетворити в «самостійну Повстанську армію» під командуванням Махно. Армія повинна була підкорятися Південному фронту.

У відповідь на ці дії командування 2-ї армії надіслало в Гуляйполе телеграму з погрозою арешту Махно. 30 травня керівником придушення заколоту в дивізії Раковський призначив Ворошилова. 3 червня 1919 Троцький видав секретне розпорядження в ньому говорилося:

«Найпершим завданням 2-ї Української армії є руйнування військової організації махновців, причому ця задача повинна бути вирішена не пізніше 15 червня.»

Для ліквідації дивізії були обрані такі військові частини:

• 12-й Московський полк
• Кавалерійський полк
• Московський загін особливого призначення
• Луганський стрілецький полк
• Бахмутський стрілецький полк
• загін курсантів, бронепоїзди, Бронеотряда.

У цей же час 3 червня Троцький зв'язався з Махно і запропонував йому своїми частинами зайняти ділянку Гришине — Слов'янськ яку залишила 13-та РСЧА відступаючи в паніці до Харкова. В ході розмови Троцький наказав Махно зайняти ділянку Гришине — Слов'янськ Махно сказав що у нього немає сил зайняти нову ділянку в 100 кілометрів, тоді Троцький став погрожувати після чого Махно в грубій формі відповів йому після чого зв'язок перервався.

8 червня в Гуляйполе відбулися екстрені збори Штабу дивізії ВРК Вільної території і союзу анархістів, на якому обговорювалися подальші дії. Збори так і не було закінчено на Гуляйполе напав загін Шкуро. Махно виїхав в Гайчур звідки відправив повторно телеграму Ворошилову, Троцькому, Леніну, Каменєву в якій повідомляв що знімає з себе повноваження начальника дивізії. При цьому своє рішення він мотивував так:

"Думаю, що з моїм відходом Центральна державна влада перестане підозрювати революційне повстанство в змовах проти Радянської республі-і поставиться до нього з усією серйозністю, як до живого дітищу соціальної масової революції на Україні, а не як до підозрілого стану, з яким торгувалися через кожного патрона … "

Того ж дня після боїв знову відбулися збори командного складу дивізії і керівників Вільної території. Більшість вже виступало за передачу дивізії червоному командуванню. Усі зійшлися на тому, що потрібно захищати Вільну територію, а там буде видно. Передачу дивізії доручили Білашу який зустрів на станції Орехово комісію 14-ї армії і нового комбрига 3-ї бригади 7-ї дивізії Круссера. 9 червня Круссер доносив командиру 14-ї РСЧА Ворошилову:

«Бригада (колишня 3-тя бригада Задніпровської дивізії) розгорнулася в дивізію з трьох бригад. Встигли завести апарат. Доводиться поки з цим рахуватися. Загальна чисельність дивізії сім тисяч.»

9 червня 1919 р. Круссер видав наказ, в якому повідомляв що «цього числа я вступив в командування бригадою». До вечора приймально-передавальний акт був усіма підписаний. А вночі з 9 на 10 червня 1919 р. комбриг Круссер загинув. 12 червня Ворошилов і Межлаук в Телеграма Троцькому повідомляли:

«Махновія розбита Шкуро вщент. Окремі махнята волають про захист і покірності радвлади. Момент ліквідації цього гнійника найзручніший. Наша біда відсутність регулярних частин, якими потрібно зайняти Махновський фронт і ліквідувати залишки банд.»

15 липня на станції Мала Токмачка прибув Махно зі штабом дивізії ВРК Вільної території і членами анархістського союзу всього 150 осіб. На зборах обговорювалися подальші дії, Махно запропонував направити дивізію в тил для боротьби з більшовиками і червоною армією або піти на Херсонщину. Проти цієї ідеї виступив Белаш і частина командного складу дивізії які пропонували залишатися у Вільній території до останнього. Не досягнувши угоди Махно виїхав зі своїм загоном і продовжив закликати населення виступити проти більшовиків.

17 червня Махно отримав звістку що рішенням надзвичайної революційного трибуналу Донецького басейну колишні командири дивізії Бурдига, Коробко, Міхальов-Павленко, Олейников, Добролюбов, Костін і Полунін були розстріляні. 24 червня Махно з 600 бійцями по Кічкаському мосту перейшов на лівий берег Дніпра. До 24 червня Белаш остаточно передав штаб і частини колишній дивізії в розпорядження радянському командуванню.

Склад

Станом на 12 травня 1919 року

1-ша бригада

• 7-й Задніпровський полк
• 8-й Задніпровський полк
• Новоспасовскій полк
• Зведено-грецький полк

10 000 багнетів, 200 шабель при 3-х гарматах, 40 кулеметах, одному катері.

2-га бригада

• 9-й Грецький полк
• 10-й Донський полк
• 2-й Ігнатьєвський полк
• 12-й кавалерійський полк

13 000, шабель, 700, при 4-х гарматах, 50 кулеметах, аероплані, двох бронепоїздах і одному автоброневіке.

3-тя бригада

• Покровський полк
• Полк імені Паталахи
• Оріхівський зведений полк

5000 багнетів і 50 шабель, при 10 кулеметах.

Командування

• Начальник дивізії — Махно Нестор Іванович
• Начальник польового штабу — Родіонов
• Начальник штабу —
• Молодший помічник — Буриба
• 1-ша бригада — комбриг
• Начальник штабу 1-ї бригади — Бочкарьов
• 2-га бригада — комбриг Белаш
• Начальник штабу 2-ї бригади — Давидов
• 3-тя бригада — комбриг Петренко-Платонов
• Начальник штабу 3-ї бригади — Шевлюк

Джерела

• Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993.

Посилання

1. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213
2. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 206
3. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 211
4. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 212
5. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 213—214
6. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 259
7. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 261
8. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 260
9. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 261—262
10. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 263
11. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 271
12. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 272
13. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 279—280
14. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 281
15. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 282
16. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 283
17. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 284
18. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 290
19. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр 293
20. Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно 1993. Стр. 297