Чорний Петро Павлович

Чорний Петро Павлович (18 липня 1920 року, УРСР, хутір Савченківський Близнюківського району Харківської області — с. Піщаний Брід Добровеличківського району Кіровоградської області) — вчитель, інженер залізничного транспорту, дисидент.

Чорний Петро Павлович
Народився	18 липня 1920(1920-07-18) Близнюківський район
Помер	невідомо
«І коли говорять, що українці — поганий народ, недружний, підлий, безхарактерний, то це не його вина, а його біда. Бо яким же він має бути після кількох століть колоніального рабства? Колонізатори — монгольські, литовські, польські, московські — тільки тим і займалися, що розкладали, деморалізовували наш народ. Так їм легше було тримати нас у покорі. І не ремствувати на це треба, а працювати над розвитком української національної самосвідомості як важелем, що ним можна врятуватися». «У 80-ті роки табір для політичних ВС-389/36, розташований у с. Кучино, на Пермщині, жив тими ж надіями, що й у роках 70-х. Мене особисто утримували в цьому таборі з 1978 року як „особливо небезпечного державного злочинця“, злочин котрого полягав у членстві в Українській Гельсінській групі, яку в 1976 році організував і очолив письменник Микола Руденко і яка взяла на себе виключно правозахисні функції. Природно, що я з подвійною надією чекав вісток з України. Одного дня з'являється в нашому таборі новий бранець українського КДБ — Петро Павлович Чорний. Розпитуємо, хто й звідкіля. І вже після першої короткої інформації хапаємося за голови: це ж до якого абсурду треба державі дійти, щоб таку людину засудити як „особливо небезпечного“!.. Не політичний діяч, і не член підпілля, не ворог державі, і не ворог народу. Якщо взагалі можна те слово припасувати до Петра Чорного, то був він ворогом лише брехні. Бо любив правду, точні слова і визначення, адже був інженером за фахом і звик до лаконічності формул. Але саме в пошуку точного діагнозу недуги суспільства і вбачали страшний кримінал тодішні можновладці. Ніякої організації довкруг себе не творив, нікого нікуди не втягував. Просто жив собі в селі з поетичною назвою Піщаний Брід чесний чоловік, достатньо мужній, щоб мати свою власну життєву позицію. І занадто порядний, щоб дивитися на суспільне зло і мовчати. Після суду над Петром Павловичем якийсь меткий чекіст, напевно, причепив собі ще одну зірочку на погони „за революционную бдительность“, а сам арештант, тяжко хворий на серцеву недугу, розпочав свій нелегкий табірний шлях. Для нього це теж була боротьба, але не з табірною адміністрацією, і не з системою, а за власне виживання. Наші ліжка стояли в баракові поруч, і я можу засвідчити, якими виснажливими зусиллями давався йому кожен табірний день. Не завжди знаходилися потрібні ліки, що моментально ставило його на межу смерті. А про те, чи відповідав суворий табірний режим потребам його здоров'я, годі й говорити. Звичайно, брати участь у наших голодуваннях, страйках та інших акціях протесту Петро Чорний не міг просто фізично. Але свій фронт протистояння він все-таки тримав. У нашій зоні не було жодного випадку, щоб табірні чекісти не схиляли в'язнів до співпраці, або, м'якше сказати, до інформаторства. Та тяжко хворий Петро Павлович вистояв — і залишився людиною. Був Петро Павлович надійним табірним товаришем, скромною і глибоко порядною людиною, а ще — цікавим співбесідником. Табір у ті часи взагалі збирав неординарних людей, у яких можна було багато чого навчитися. Для багатьох це був другий університет. Найцікавішими для Петра Павловича були наукові дискусії, хоч мав він свою оригінальну думку і про поезію, і про суспільні процеси. Наші з ним погляди й переконання, ясна річ, збігалися не завжди. Ми були людьми різних поколінь і різного життєвого досвіду, але це нам не заважало спілкуватися». Примітки https://nekropole.info/en/Petr-Chernij-503251e6d4e3f «Особливо небезпечний державний злочинець». gazeta.dt.ua. 23 листопада 2007. Джерела http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/osoblivo_nebezpechniy_derzhavniy_zlochinets.html http://hr2.memo.ru/w/index.php?title=Указатель:Имен:ЧЕРНЫЙ_ПЕТР_ПАВЛОВИЧ&action=edit http://archive.khpg.org/index.php?id=1282334474 Гусейнов Григорій. Піщаний Брід і його околиці. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2007. — С.160-169.