Філософська система

У процесі свого розвитку філософія набула форм надзвичайно складної системи філософських знань. Але попри все в цій складності є свій порядок і чітка логіка. Для структури філософії як системи знань характерне виокремлення тих сфер реальності, спираючись на які людина може дослідити предмет свого філософського інтересу. Згідно з цими сферами формуються головні філософські дисципліни, або основні розділи філософії — система філософії.

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти (структуру).

Ядро філософії як системи

Уже в античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (вчення про природу) та етику (вчення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка з необхідністю була спрямована на розв'язання людських проблем.

У німецькій класичній філософії структурність була репрезентована вченням Г. Геґеля. Він вважав, що філософія обов'язково має складатися з трьох частин: логіки (яка збігається з об'єктивною діалектикою й теорією пізнання), філософії природи та філософії духу (філософія держави та права, філософія історії, філософія релігії, філософія мистецтва та історія філософії).

Отже, ядром філософії як системи є логіка, діалектика й методологія пізнання. Структура сучасної філософії є набагато ширшою за її ядро. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, антропологія, соціальна філософія.

Розділи філософії

Онтологія

Безперечно, найважливішим розділом філософії є онтологія. Онтологія (від грец. онтос — суще, логос — учення) це окремий філософський напрям, який досліджує сутність буття світу, основи всього існуючого. Вона вивчає найзагальніші форми буття, абстрагуючись від їх конкретного змісту. Ці форми виражаються в основних онтологічних категоріях: буття, небуття, матеріальне та ідеальне, матерія й свідомість, простір і час, рух, розвиток, перервність, неперервність та ін.

Гносеологія

Другим головним розділом філософії виступає гносеологія (від грец. гносіс — знання), котра досліджує можливості пізнання людиною світу й самої себе, а також загальні передумови, засоби й закономірності пізнання.

Антропологія

Третім головним розділом філософії виступає антропологія (від грец. антропос — людина) — це філософське вчення, яке аналізує людину як розумну істоту. Близькою до філософської антропології є антропософія, яка не просто вивчає людину, але й намагається зрозуміти сенс її життя.

Соціальна філософія

Наступним розділом філософії є соціальна філософія. Вона досліджує закономірності розвитку суспільства, зв'язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності. Сучасна соціальна філософія вивчає суспільство як систему (як сукупність елементів, котрі взаємодіють між собою) і як процес (послідовна зміна, розвиток структури суспільства). Синонімом соціальної філософії в різноманітних теоріях є поняття «філософія історії», «історичний матеріалізм» та ін.

Підструктури

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділами філософії не існує жорстких кордонів. Їх зміст і проблематика постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших. Окрім перелічених основних філософських дисциплін, що становлять систему філософії, існують інші, не менш значущі: філософія природи, теорія розвитку, соціологія, філософія історії, філософія культури, праксеологія, логіка, філософія релігії, філософія права, історія філософії тощо.

Історія філософії

Окремо слід сказати про таку філософську дисципліну, як історія філософії. Історія філософії — це особлива філософська дисципліна, предметом вивчення якої є філософія як процес, результат саморефлексії філософії над своєю історією, як форма філософського знання.

Історія філософії стає реальним зв'язком сучасної філософії з попередніми філософськими системами, прикладом розвитку філософських знань на основі критичного переосмислення своїх попередніх положень, рефлексивності та самовдосконалення власних методів і теоретичного аналізу. На практиці це означає, що будь-який філософ, маючи право на оригінальність, завжди говорить від імені всіх попередніх мислителів (філософії загалом). Головною цінністю історії філософії стає плюралістичний принцип інтерпретації історико-філософських знань. Згідно з цим принципом, жодний окремий погляд філософа не є істинним для всіх часів, а тому всі окремі філософські позиції мають право на існування в межах певних логічних кордонів (містять частину абсолютної істини), що робить їх усі значущими й необхідними.

Історія філософії віддзеркалює невпинний діалог філософльких сентенцій; описує історію суб'єктів філософського мислення, які стали генераторами головних філософських ідей у конкретний історичний період їхнього життя.

Завдяки історії філософії людство може доповнити власне знання про себе, мету свого існування — щастя, шляхи його досягнення, реінтерпретуючи вже відкриті раніше філософські істини. Тому історія філософії є не просто частиною філософії, а її основою, сутністю, самосвідомістю.

Висновок

Таким чином, філософія постійно наближується до більш повного розуміння фундаментальних принципів буття та пізнавальних можливостей людини. Як результат — філософія має на меті не лише осмислити, а й спрогнозувати глобальні проблеми, які визначають зміст і спрямованість розвитку сучасної цивілізації. До них належать суперечливі перспективи науково-технічного прогресу, організація соціального життя та міжнародної співпраці, вирішення проблем екології, демографії тощо.

Примітки

1. Сьогодні найбільше послуговуються терміном «епістемологія» — учення про наукове пізнання світу.

Література

• Філософія: навчальний посібник / С. І. Присухін. — К.: КНЕУ, 2008.
• Філософія: навчальний посібник / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. — 5-те вид., випр. і доп. — К.: Вікар, 2005.