Тіокол (полімер)

Тіокол — торговельна марка для різних органічних полісульфідних полімерів. Полімери тіокол використовують як еластомери в ущільненнях і герметиках. Різниця між полімерами, вперше випущеними корпорацією Тіокол, і подальшими полісульфідними матеріалами часто незрозуміла.

Приготування і структура

Відомі різноманітні тіоколи. Зазвичай їх готують комбінацією 2-хлоретанолу, формальдегіду та полісульфіду натрію (Na₂S_x). Хлоретанол виробляють на місці з етиленоксиду та хлороводню. Важливим є ранг x полісульфіду. Використовуються зшивні агенти, такі як ^[en]. Ідеалізований полімер описує така формула: HS(CH₂CH₂OCH₂OCH₂CH₂SS)_nCH₂CH₂OCH₂OCH₂CH₂SH.

Смоли з кінцевими тіолами можна затверджувати окислюванням.

Історія та етимологія

1838 року швейцарські хіміки повідомили про отримання гідрофобних каучукоподібних матеріалів шляхом алкілювання полісульфіду натрію 1,2-дихлоретаном. 1926 року хіміки ^[en] і Натан Мнукін продовжили розвиток цього класу матеріалів, які вперше досягли комерційного успіху як герметики для паливопроводів, використовуючи стійкість цих матеріалів до розчинників. Перший завод відкрито 1948 року в Елктоні (штат Меріленд). 1929 року для виробництва цих полімерів засновано компанію Thiokol. У 1940-х роках почали виготовляти рідкі смоли з кінцевими тіолами. Затвердіння можна здійснити окислювальним шляхом, наприклад, використовуючи оксиди свинцю, а пізніше перборати. Полімери Thiokol використовували як сполучну речовину для твердого ракетного палива, що мало комерційний успіх.

Назва «Тіокол» походить від грецьких слів, що означають «сірка» та «клей».

Примітки

1. Mark S. M. Alger (1997). Polymer Science Dictionary. Springer. с. 569. ISBN .
2. Edwards, Douglas C. (2001). Liquid Rubber. У Bhowmick, Anil K.; Stephens, Howard (ред.). Handbook of Elastomers, Second Edition (вид. First). Marcel Dekker Inc. с. 135. ISBN . Процитовано 8 лютого 2015.