У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Санкт Галлен значення Абатство Святого Галла нім Fürstabtei St Gall

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Санкт-Галлен (значення).

Абатство Святого Галла (нім. Fürstabtei St. Gallen, фр. Abbaye de Saint-Gall), нині розташоване у швейцарському місті Санкт-Галлен, було у Середньовіччі однією з найбільших бенедиктинських обителей Європи. 1983 року внесено до списку пам'яток світової спадщини як «досконалий зразок великого монастиря епохи Каролінгів».

Монастир Святого Галла
Abbey of St Gall
Світова спадщина

47°25′23″ пн. ш. 9°22′38″ сх. д. / 47.42305555558377250° пн. ш. 9.37722222224997637° сх. д.
Країна	Швейцарія
Тип	Культурний
(Критерії)	(ii) (iv)
Об'єкт №	268
Регіон	Європа і Північна Америка
Зареєстровано:	1983 (7 сесія)
Розташування на карті Швейцарії


Абатство Святого Галла у Вікісховищі

Історія

613 року ірландський чернець Галл з Гібернії, учень святого Колумбана оселився на річці Штайнах й заснував ермітаж (місце усамітнення). А засновником самого монастиря Святого Галла був з Реції. Першими ченцями були також вихідці з Реції, а згодом — представники алеманських аристократичних родин. Отмар також заснував у монастирі школу, де ченці вивчали науки й мистецтва. Велике значення для розвитку мистецтва книжкової мініатюри мала традиція Санкт-Галленської художньої школи. Рукописи, виконані та проілюстровані Санкт-Галленськими ченцями (багато з яких були родом з Британії та Ірландії), високо поціновувалися у всій Європі.

За абата Вальдо з Райхенау (740—814) було засновано монастирську бібліотеку, одну з найбагатших в Європі, під час навали угорців у 924—933 роках книги було вивезено до Райхенау. З тих часів до сьогодні збереглося близько 400 манускриптів. На прохання Карла Великого папа римський Адріан I направив до Санкт-Галлен найкращих співаків, які навчили ченців техніки григоріанського співу.

1006 року братія зареєструвала спалах наднової SN 1006.

Починаючи з X століття, монастир Св. Галла вступив у політичне суперництво з обителлю в Райхенау. У XIII столітті абати Санкт-Галлена не лише здобули гору в цьому протистоянні, але і добилися визнання монастиря як самостійного суверена у складі Священної Римської імперії.

За часів абата Пія (1630—1674) у монастирі було відкрито друкарню. 1712 року монастир був розграбований швейцарським військом, яке вивезло з собою значну частину скарбів монастиря та його книжок. Так книжки з монастиря Святого Галла потрапили до Цюриха та Берна. У 1755—1768 роках середньовічні споруди абатства було знесено, тож більшість будівель монастиря разом з його собором збудовані у XVIII столітті в силі бароко. Тоді як середньовічних споруд майже не залишилося.

У 1983 році монастир Святого Галла було занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Монастирська бібліотека

Докладніше: Бібліотека монастиря Святого Галла

Бібліотека монастиря Святого Галла вважалася однією з найбагатших бібліотек Середньовічної Європи. Незважаючи на втрати, вона досі володіє однією з найповніших книжкових колекцій німецькомовної літератури високого Середньовіччя. У 2005 році вона нараховувала 160 000 томів, з яких 2000 давніх манускриптів (500 з них віком понад тисячу років). У бібліотеці реалізується проект оцифрування давніх манускриптів. 628 оцифрованих манускриптів з бібліотеки вже знаходяться у вільному доступі в режимі онлайн CESG [ 2 січня 2012 у Wayback Machine.].

Одним з найцікавіших експонатів бібліотеки є , складений на початку IX століття, який зображає ідеалізовану картину середньовічного монастиря (це єдиний архітектурний план, що зберігся з часів раннього Середньовіччя).

Відомі ченці

Ноткер Заїка
Ноткер Німецький (Тевтонський)
Еккегард II
Еккегард III
Еккегард IV

Абати монастиря

У списку наведено імена абатів (керівників монастиря) та роки їхнього абатства.

(719—759)
Йоганнес (759—782)
Ратперт (782)
(782—784)
Вердо (784—812)
(812—816)
(816—837)
Бернвіг (837—840/41)
Енгліберт (840/841)
(841—872)
(872—883)
Бернгард (883—890)
(890—919)
Гартманн (922—925)
Енгільберт (925—933)
Тієто (933—942)
Крало (942—958)
Анно (953—954)
Пурхарт (958—971)
Ноткер (971—975)
Іммо (976—984)
Ульріх I (984—990)
Керхарт (990—1001)
Пурхарт (1001—1022)
Тітпальд (1022—1034)
Нортперт (1034—1072)
Ульріх II (1072—1076)
(1077—1121)
Лутольд (1077—1083)
(1083—1086)
(1121—1122)
(1121—1133)
(1133—1167)
(1167—1199)
(1199—1200)
(1200—1204)
(1204—1220)

(1220—1226)
(1226—1239)
(1239—1244)
(1244—1272)
(1272—1277)
(1272—1274)
(1274—1281)
(1281—1301)
(1288—1291)
(1301—1318)
(1318—1329)
(1330—1333)
(1333—1360)
(1360—1379)
(1379—1411)
(1411—1418)
(1418—1419)
(1419—1426)
(1426—1442)
(1442—1463)
(1463—1491)
(1491—1504)
(1504—1529)
(1529—1530)
(1530—1564)
(1564—1577)
(1577—1594)
Бернгард Мюллер (1594—1630)
(1630—1654)
(1654—1687)
(1687—1696)
(1696—1717)
(1717—1740)
(1740—1767)
(1767—1796)
(1796—1805)

Література

Georg Thürer: St. Galler Geschichte, Staatsleben und Wirtschaft in Kanton und Stadt St. Gallen von der Urzeit bis zur Gegenwart, in 2 Bänden. St. Gallen 1953.
Alfred Meier: Abt Pankraz Vorster und die Aufhebung der Fürstabtei St. Gallen. Diss. Universität Fribourg. Freiburg 1954 (Studia Friburgensia NF 8).
Walter Müller: Landsatzung und Landmandat der Fürstabtei St. Gallen, Zur Gesetzgebung eines geistlichen Staates vom 15. bis zum 18. Jahrhundert. St. Gallen 1970 (Mitteilungen zur Vaterländischen Geschichte 46).
Johannes Duft, Anton Gössi, Werner Vogler: St. Gallen, in: Helvetia Sacra III/1/2 (1986), S. 1180—1369.
Philip Robinson: Die Fürstabtei St. Gallen und ihr Territorium (St. Galler Kultur und Geschichte; 24). St. Gallen 1995. .
Peter Ochsenbein (Hg.): Das Kloster St. Gallen im Mittelalter. Die kulturelle Blüte vom 8. bis zum 12. Jahrhundert. Stuttgart 1999. .
Hanspeter Marti: Klosterkultur und Aufklärung in der Fürstabtei St. Gallen. St. Gallen 2003 (Monasterium Sancti Galli 2). .
Fürstabtei St. Gallen — Untergang und Erbe 1805/2005. St. Gallen 2005. .

Примітки

* Назва в офіційному англомовному списку
. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 23 квітня 2008.
Coolidge, William Augustus Brevoort (1911). St Gall . У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 24. Cambridge University Press. с. 4. (англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абатство Святого Галла

Екегард IV. Історія Сент-Галленського монастиря. / / Середньовічна латинська література IV-IX ст. М. Наука. 1970. стр. 157-166. Східна література. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 11 лютого 2011.
Офіційний сайт монастирської бібліотеки [ 22 липня 2013 у Wayback Machine.] (нім.)
Електронна бібліотека текстів з Санкт-Галлена [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
Liste der Äbte mit Kurzbiographien und Bildern auf WilNet — список абатів з короткими біографіями^{[недоступне посилання]}

Координати: 47°25′23″ пн. ш. 9°22′38″ сх. д. / 47.42306° пн. ш. 9.37722° сх. д. / 47.42306; 9.37722

[1] * Назва в офіційному англомовному списку

[Codices-2] . Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 23 квітня 2008.

[EB1911-3] Coolidge, William Augustus Brevoort (1911). St Gall . У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 24. Cambridge University Press. с. 4. (англ.)