Саморегуляція від лат regulare приводити до порядку налагоджувати це управління своїм який досягається шляхом впливу люд

Саморегуляція (від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) – це управління своїм , який досягається шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, уявних образів, управління м’язовим тонусом і диханням.

У людини процеси саморегуляції відбуваються на різних за своєю складністю і змістом рівнях:

Нижчий рівень – це біологічна саморегуляція. Вона властива переважній більшості живих організмів, і забезпечує успішну взаємодію людини з навколишнім середовищем.
Вищий рівень – рівень психічної саморегуляції пов’язаний із підтриманням та мобілізацією й полягає в здатності людини керувати власними діями й станами.

У сучасних дослідженнях виділяють більше 30 видів і рівнів саморегуляції: , , , , , і , й , , , , , , , , і , , й

Варто зазначити, що саморегуляція – це процес впливу на власний і , окрім того вона багато в чому залежить від бажання людини керувати власними емоціями, думками, переживаннями і поведінкою. Важливим є те, що здатність до саморегуляції не дається від народження, а виробляється за життя, тобто піддається формуванню й

Структура процесу саморегуляції

Функціональна структура процесу саморегуляції містить у собі такі елементи: прийнята суб’єктом , суб’єктивна модель значущих (істотних) умов діяльності, програма власне виконавських дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про результати, які реально отримані.

Виділяють рівні саморегуляції відповідно до рівнів життєдіяльності: 1) соціально-психологічний, який полягає в управлінні й регулюванні міжособистісних відносин; 2) особистісний — управління й регулювання поведінки особистості, зокрема її мотиви, самооцінку й рівень домагань; 3) рівень психічних процесів — особливості управління та регуляції діяльності; 4) психічних станів — управління і регулювання переживаннями; 5) рівень управління і регуляції функціональних станів

К. Ізард виділяє три типи саморегуляції емоцій:

регуляція за допомогою іншої емоції;
;

Перший тип полягає у використанні свідомих зусиль, спрямованих на активацію іншої емоції, протилежної тій, яку людина переживає і хоче усунути.

Другий – пов’язаний з використанням уваги і мислення для пригнічення небажаної емоції або встановлення контролю над нею. Це переключення свідомості на події чи діяльність, що викликають у людини цікавість та позитивні емоційні переживання.

Третій – передбачає використання фізичної активності як каналу розрядки емоційної напруги.

Методи та ефекти саморегуляції

В залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними методами:

Основним завданням методів саморегуляції є 1) усунення стресових станів; 2) зменшення ступеня емоційної напруги; 3) підсилення мобілізації ресурсів.

Відповідно, можемо виділити такі ефекти саморегуляції:

(усунення емоційної напруженості)

(ослаблення проявів втоми)
(підвищення психофізіологічної реактивності).

Примітки

Козлов Н.І. (1998). Як ставитися до себе і до людей, або Практична психологія на кожен день. АСТ-ПРЕСС.
Конопкин, Олександр (1980). Психологические механизмы регуляции деятельности (російською) . Наука.
Изард, Кэрол (2006). Психология эмоций (російською) . Питер.

[1] Козлов Н.І. (1998). Як ставитися до себе і до людей, або Практична психологія на кожен день. АСТ-ПРЕСС.

[2] Конопкин, Олександр (1980). Психологические механизмы регуляции деятельности (російською) . Наука.

[3] Изард, Кэрол (2006). Психология эмоций (російською) . Питер.