Макси м Володи мирович Ридза нич позивний Адам 28 грудня 1977 19771228 смт Коцюбинське Київської області 20 березня 2015

Макси́м Володи́мирович Ридза́нич (позивний «Адам», 28 грудня 1977(19771228), смт Коцюбинське Київської області — 20 березня 2015, біля селища Опитне Ясинуватського району Донецької області) — український воїн, спецпризначинець, десантник, старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни, спортсмен, підприємець. Герой України.

Ридзанич Максим Володимирович

Старшина

Загальна інформація

Народження

28 грудня 1977

Українська РСР, Коцюбинське

Смерть

20 березня 2015 (37 років)

Україна, Опитне
(загиблий у бою)

Псевдо

«Адам»

Військова служба

Роки служби

2014—2015

Приналежність

Формування

Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки

Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Орден «Народний Герой України»

Життєпис

Народився у селищі міського типу Коцюбинському на Київщині. Має польське коріння. Перші роки свого життя провів у Бережанах на Тернопільщині, куди приїхав із мамою до її батьків. Повернувшишь до Коцюбинського постійно приїздив на канікули до бабусі і дідуся Зіни й Адама Лотоцьких у Бережани. Навчався в школі № 18 смт Коцюбинське, грав у волейбол та баскетбол, співав у хорі, багато читав. Після 11-го класу вступив у коледж, де навчався на геодезиста. Ходив із друзями у походи по різних куточках України.

У 1996 вступив на строкову військову службу, яку проходив у Криму, в м. Сімферополі, у батальйоні спецпризначення Нацгвардії, в/ч 2209. Отримав «краповий» берет, демобілізувався у званні гвардії старшини.

Після армії почав займатися у школі бойових мистецтв «Пересвіт». Чемпіон України з карате, займався боксом. Працював особистим охоронцем іноземця-француза. Добре володів англійською мовою, почав вивчати французьку. По тому працював на державній службі та в комерційних структурах. Здобув вищу юридичну освіту.

Мешкав із сім'єю у місті Буча. Реалізував себе як успішна людина, підприємець, директор власної фірми. Був активістом громадської організації «Нові обличчя» та постійним учасником громадського життя Приірпіння. Кожного року з дітьми проводив у походах — сплавлялися на катамаранах та байдарках, піднімалися в гори у Криму й Карпатах.

На фронт пішов добровольцем у вересні 2014 року. Старшина, головний сержант роти — командир взводу снайперів 1-ї аеромобільної десантної роти 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.

Взяв собі позивний «Адам» на честь свого діда — кулеметника, ветерана Другої світової війни. Під час підготовки на Житомирському полігоні у с. Перлявка особисто тренував бійців, кожного ранку бігав з ними по 3 км. У жовтні зі своїм підрозділом вирушив на Схід, — у Костянтинівку, і далі в Піски та Донецький аеропорт.

Пройшов дві ротації у старому та новому терміналах аеропорту, під час найважчих боїв зими 2014—2015. 23 січня останнім виходив зі своїми бійцями з території аеропорту, вже після руйнування нового терміналу, — з позиції «Пожарка», що біля злітної смуги. В лютому повернувся у Водяне. Біля позиції «Мурашник», разом зі своїм товаришем Володимиром Гнатюком знищив ворожого коригувальника вогню. 26 лютого Гнатюк загинув. Максим дуже важко переніс втрату друга, їздив на його похорон і тоді ж, на початку березня в останнє побував удома.

Обставини загибелі

Загинув 20 березня 2015 під час бойового зіткнення з російськими диверсантами поблизу с-ща Опитне Ясинуватського району Донецької області. Вранці, разом із двома бійцями взводу та розвідниками 81-ї бригади виїхав на бойове завдання проти ДРГ противника, яка підібралась до спостережного пункту. Під час обстеження території розділилися на групи. Наймолодший боєць взводу 20-річний Олександр з позивним «Малиш» повідомив по рації, що поранений і бачить поблизу двох диверсантів. Ридзанич одразу ж пішов на допомогу, і коли наблизився до посадки, його прошила автоматна черга. Куля зайшла під бронежилет і завдала смертельного поранення у груди. Ще один боєць взводу з позивним «Живчик» дістав поранення. У тому ж бою загинув розвідник Євгеній Рєпін.

23 березня похований на кладовищі смт Коцюбинське.

Залишились батьки, дружина Ірина та троє дітей, — двоє синів 12-річний Рінат і 9-річний Єгор та 10-річна донька Каріна. Дружина за фахом лікар. Старший син Рінат займається боксом.

Нагороди та відзнаки

Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (22 серпня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. Нагороду вручено дружині під час святкування 30-ї річниці Незалежності України у м. Київ.
Орден «За мужність» III ст. (23 травня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Рішенням 33-ї сесії Бучанської міськради 4 вересня 2017 року присвоєне звання «Почесний громадянин міста Буча» (посмертно).
Нагороджений Орденом «Народний Герой України» (31.03.2018, посмертно).

Пам'ять

пам'ятник у Коцюбинському з іменем Ридзанича

З метою увічнення пам'яті жителя міста Бучі, учасника антитерористичної операції на Сході країни, рішенням Бучанської міської ради за № 2282-72-VI від 25 червня 2015 вулиця Петровського перейменована у вулицю Максима Ридзанича, провулок Петровського — у провулок Максима Ридзанича.

20 вересня 2015 на будівлі Ірпінської ЗОШ І-ІІІ ст. № 18 у Коцюбинському, відкрито меморіальну дошку на честь випускника школи Максима Ридзанича.

3 жовтня 2015 в м. Буча пройшов Всеукраїнський професійний турнір зі змішаних єдиноборств MMA PRO UKRAINE-2. Захід було присвячено пам'яті Максима Ридзанича.

28 грудня 2015 у Коцюбинському, на будинку, де мешкав Максим Ридзанич, за адресою вул. Доківська, 39, відкрито меморіальну дошку на його честь.

7 квітня 2017 в м. Бережани на Тернопільщині на будинку, де пройшли дитячі роки Максима Ридзанича, за адресою вул. Пирогова, 5, йому встановлено меморіальну дошку.

Максиму Ридзаничу присвячений вірш «Небо плаче…».

У жовтні 2022 року в Бережанах видруковано марки із портретами — Віталія Скакуна, Максима Ридзанича і героя Небесної сотні Устима Голоднюка.

Примітки

Думка на два серця // Dziennik Kijowski
Приірпіння плаче за Героєм. Українська Народна Рада Приірпіння. 23 березня 2015.
Указ Президента України від 22 серпня 2021 року № 382/2021 «Про присвоєння М.Ридзаничу звання Герой України»
Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
Відбулася позачергова сесія Бучанської міськради // Ірпінь, 2014-09-05
Є у сучасній історії імена, вписані золотою фарбою і є такі, що випечені болем втрати матерів і дружин // facebook Бучанська міська рада. Офіційна сторінка, 2017-09-17
. «Дніпроград». 31 березня 2018. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
Офіційно: У Бучі перейменовуться існуючі та нові вулиці. Сайт міста Буча. 3 липня 2015.
. «Правда Ірпеня». 21 вересня 2015. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 30 грудня 2015.
. «Правда Ірпеня». 3 жовтня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 23 вересня 2017.
Відкриття пам'ятної дошки "кіборгу" Максиму Ридзаничу. 5 канал. 28 грудня 2015.
На Тернопільщині вшанували "кіборга" Максима Ридзанича. «ДеПо.Хмельницький». 30 квітня 2017.
Небо плаче…. Мистецький портал «Жінка-українка». Процитовано 30 грудня 2015.
На Тернопільщині створили марки з портретами Героїв України - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 17 жовтня 2022.

Джерела

Ридзанич Максим Володимирович («Адам») // Книга пам'яті полеглих за Україну.
Максим Володимирович Ридзанич // Сайт Ірпінської міської ради.
Данута Костура. «Кіборг» з нашого міста // Українська Народна Рада Приірпіння, 29 грудня 2014.
Приірпіння попрощалось із кіборгом Адамом // «Громада Приірпіння», 25 березня 2015.
Герої не вмирають: Максим Ридзанич ділиться з вами фрагментами із свого життя // Сайт міста Буча, 16 квітня 2015.
Тетяна Мороз. // «Народна Армія», 1 жовтня 2015.
Київщина пам'ятає: Максим Ридзанич — взірець героя і чоловіка // «Моя Київщина». За матеріалами волонтерського фотопроєкту «Якби не війна», 30 серпня 2017.

Посилання

Максим Ридзанич із смт. Коцюбинське в спецпроекті «Добровольці» на YouTube
У пам'ять про Максима Ридзанича із селища Коцюбинське на YouTube
Роковини загибелі Максима Ридзанича на YouTube
Реквієм Максиму Ридзаничу на YouTube

Попередник:	Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 217 22 серпня 2021	Наступник:
Білоус Сергій Степанович		Сидоренко Євген Анатолійович

[1] Думка на два серця // Dziennik Kijowski

[2] Приірпіння плаче за Героєм. Українська Народна Рада Приірпіння. 23 березня 2015.

[3] Указ Президента України від 22 серпня 2021 року № 382/2021 «Про присвоєння М.Ридзаничу звання Герой України»

[4] Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

[5] Відбулася позачергова сесія Бучанської міськради // Ірпінь, 2014-09-05

[6] Є у сучасній історії імена, вписані золотою фарбою і є такі, що випечені болем втрати матерів і дружин // facebook Бучанська міська рада. Офіційна сторінка, 2017-09-17

[7] . «Дніпроград». 31 березня 2018. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.

[8] Офіційно: У Бучі перейменовуться існуючі та нові вулиці. Сайт міста Буча. 3 липня 2015.

[md-9] . «Правда Ірпеня». 21 вересня 2015. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 30 грудня 2015.

[10] . «Правда Ірпеня». 3 жовтня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 23 вересня 2017.

[11] Відкриття пам'ятної дошки "кіборгу" Максиму Ридзаничу. 5 канал. 28 грудня 2015.

[12] На Тернопільщині вшанували "кіборга" Максима Ридзанича. «ДеПо.Хмельницький». 30 квітня 2017.

[13] Небо плаче…. Мистецький портал «Жінка-українка». Процитовано 30 грудня 2015.

[14] На Тернопільщині створили марки з портретами Героїв України - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 17 жовтня 2022.