Північний полюс-2 (Северный полюс-2, СП-2, Точка-36) — друга радянська науково-дослідна дрейфувальна станція. Станція була відкрита 2 квітня 1950 року. Закінчила дрейф 11 квітня 1951 року. Пройшла по прямій 650 км, в цілому - 2060 км. Начальник експедиції — М. М. Сомов
Підготовка
Навесні 1950 року океанолога М. М. Сомова призначили начальником дрейфуючої станції «Північний полюс-2». Підготовка і робота станції проходила в умовах найсуворішої секретності. Планувалося, що Арктика повинна була стати театром військових дій і в умовах холодної війни між СРСР і Америкою, і в третю світову війну. Керівником польотів був призначений Герой Радянського Союзу М. В. Водоп'янов. Крижину, що задовольняла всім вимогам, відшукав полярний ас В. М. Перов. Це місце на мапі було позначено "Точка-36".
Висадка
1 квітня 1950 року в район Північного полюсу відносної недосяжності (на північ від Чукотського моря) полярні льотчики доставили першу групу учасників дрейфуючої станції на чолі з М. М. Сомовим. У групі були радист К. М. Курко, океанограф З. М. Гудкович, кригодослідник І. Г. Петров. На крижині розміром 3000 × 2400 м з координатами 76° 02' північної широти і 166° 30' східної довготи була створена злітно-посадкова смуга. У перший же день в центрі майбутнього табору встановили намет, в ньому змонтували радіостанцію, підняли антену і станція почала передавати метеозведення. Наступними рейсами літаків прибули на станцію інші учасники експедиції. Як і на станції "Північний полюс-1", учасники експедиції жили в наметах.
Дрейф
За пропозицією Сомова влітку злітно-посадкова смуга була вирівняна шляхом штучного регулювання танення. Влітку на буграх розстеляли чорні полотнища, які інтенсивно поглинали сонячне тепло і прискорювали танення криги. Зниження між буграми після спуску талої води під кригу засипали снігом та уламками криги, затримуючи тим самим танення. А восени, коли настали морози, смуга була залита водою. Як тільки було отримано повідомлення про те, що залита водою злітно-посадкова смуга замерзла, 25 жовтня з мису Шмідта вилетіли два літаки під командуванням Б. С. Осипова і М. А. Тітлова. На літаку Осипова летіли Водоп'янов, майбутній керівник станції СП-3 А. Ф. Трьошников і лікар В. Г. Волович. Через секретність рідним не можна було нічого про себе повідомити, бо радіограми дозволялися тільки службові, через шифрувальника. В історії станції було чимало критичних моментів. Одного разу в наметі радистів сталася пожежа. Черговий намагався гасити вогонь водою, черпаючи її відром з сніжниці, але марно. У наметі вибухнули бачок з бензином і патрони. Коли прибігли учасники експедиції, намет і радіостанція згоріли. У станції тепер не було зв'язку, а без радіопеленгів знайти станцію з літака було практично неможливо. Але радист Курко, механік Комаров і аеролог Канакі із запасних деталей і залишків колишньої рації за кілька днів зібрали нову. Зв'язок був відновлений. Робота станції «СП-2» планувалася на півроку — до осені 1950 року. Але, з огляду на важливість подальших спостережень, було вирішено продовжити дрейф ще на півроку — до весни 1951 року. Листопад, грудень і січень протекли відносно спокійно. Проте 4 лютого 1951 років через табір пройшли дві тріщини. Через розходження крижин були порвані розтяжки щогли вітродвигуна і радіощогл. Вітродвигун при ударі об лід розбився, радіощогли впали. Зв'язок з Великою землею перервалася. Але незабаром радіощогли були підняті, зв'язок відновлено і наукові спостереження тривали. У ніч на 13 лютого торошення криги посилилося, почастішали поштовхи. Тріщини в таборі, до цього часу замерзлі, знову розійшлися. Приблизно в 100 метрах від табору виник вал торосів заввишки до 6-7 метрів. Та нарешті стиснення криги припинилося. Табір майже впритул оточували тороси і тріщини. Життєво необхідне майно перенесли па сусідній, найбільш великий уламок крижини. 18 лютого вал торосів знову ожив. Наступаючи на табір, він зупинився впритул біля кают-компанії. Довелося перебратися на більш безпечну крижину. Люди оселилися в двох наметах. Ще восени на станцію була доставлена автомашина ГАЗ-67Б. Прорубавши проходи в грядках торосів, за допомогою автомашини перебазувалися на іншу крижину. Зруйновані намети залишили в старому таборі. У новому таборі швидко відновили всі види спостережень. Сомов і Комаров далеко від табору вибрали злітно-посадкову смугу для лижних літаків. На початку квітня розпочалася евакуація станції. 11 квітня 1951 року останнім залишив крижину М. М. Сомов.
Підсумки
Середня швидкість дрейфу склала 6,9 кілометра на добу За 376 днів роботи станція пройшла по прямій 650 кілометрів, а сумарна відстань, пройдена за час роботи станції — 2600 км. За час діяльності станції на крижині побувало 58 осіб, 71 раз сідали літаки, завезено 96 тон вантажів. Було отримано величезний обсяг наукових даних. За мужність і героїзм, проявлені на станції «Північний полюс-2», в 1952 році М. М. Сомову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а його товариші по дрейфу були нагороджені орденами. Гриф секретності з "СП-2" був знятий після того, як ТАСС оголосив про роботу станції "Північний полюс-3". Природно, постало питання: а де ж "Північний полюс-2"?
Особовий склад
• Сомов М. М. — начальник станції
• Гудкович З. М. — океанолог
• Дмитрієв А. І. — океанолог
• Петров І. Г. — кригодослідник
• Яковлєв Г. Н. — кригодослідник
• Міляєв Н. А. — геофізик
• Нікітін М. М. — океанолог
• Чуканін К. І. — метеоролог
• Канакі В. Г. — аеролог
• Благодаров В. Є. — аеролог
• Зайчиков П. Ф. — аеролог
• Рубінчік М. Є. — магнітолог, астроном
• Комаров М. С. — механик
• Яцун Е. П. — кінооператор
• Волович В. Г. — лікар-повар
• Чуканін К. И. — метеоролог
• Погребников М. М. — аэролог
• Курко К. М. — радист
• Щетінін Г. Е. — радист
Джерела
- Трешников А. Ф. Их именами названы корабли науки. Гидрометеоиздат, 1984(рос.)
- История секретной полярной станции Точка-36(рос.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Pivnichnij polyus 2 Severnyj polyus 2 SP 2 Tochka 36 druga radyanska naukovo doslidna drejfuvalna stanciya Stanciya bula vidkrita 2 kvitnya 1950 roku Zakinchila drejf 11 kvitnya 1951 roku Projshla po pryamij 650 km v cilomu 2060 km Nachalnik ekspediciyi M M SomovPidgotovkaNavesni 1950 roku okeanologa M M Somova priznachili nachalnikom drejfuyuchoyi stanciyi Pivnichnij polyus 2 Pidgotovka i robota stanciyi prohodila v umovah najsuvorishoyi sekretnosti Planuvalosya sho Arktika povinna bula stati teatrom vijskovih dij i v umovah holodnoyi vijni mizh SRSR i Amerikoyu i v tretyu svitovu vijnu Kerivnikom polotiv buv priznachenij Geroj Radyanskogo Soyuzu M V Vodop yanov Krizhinu sho zadovolnyala vsim vimogam vidshukav polyarnij as V M Perov Ce misce na mapi bulo poznacheno Tochka 36 Visadka1 kvitnya 1950 roku v rajon Pivnichnogo polyusu vidnosnoyi nedosyazhnosti na pivnich vid Chukotskogo morya polyarni lotchiki dostavili pershu grupu uchasnikiv drejfuyuchoyi stanciyi na choli z M M Somovim U grupi buli radist K M Kurko okeanograf Z M Gudkovich krigodoslidnik I G Petrov Na krizhini rozmirom 3000 2400 m z koordinatami 76 02 pivnichnoyi shiroti i 166 30 shidnoyi dovgoti bula stvorena zlitno posadkova smuga U pershij zhe den v centri majbutnogo taboru vstanovili namet v nomu zmontuvali radiostanciyu pidnyali antenu i stanciya pochala peredavati meteozvedennya Nastupnimi rejsami litakiv pribuli na stanciyu inshi uchasniki ekspediciyi Yak i na stanciyi Pivnichnij polyus 1 uchasniki ekspediciyi zhili v nametah DrejfZa propoziciyeyu Somova vlitku zlitno posadkova smuga bula virivnyana shlyahom shtuchnogo regulyuvannya tanennya Vlitku na bugrah rozstelyali chorni polotnisha yaki intensivno poglinali sonyachne teplo i priskoryuvali tanennya krigi Znizhennya mizh bugrami pislya spusku taloyi vodi pid krigu zasipali snigom ta ulamkami krigi zatrimuyuchi tim samim tanennya A voseni koli nastali morozi smuga bula zalita vodoyu Yak tilki bulo otrimano povidomlennya pro te sho zalita vodoyu zlitno posadkova smuga zamerzla 25 zhovtnya z misu Shmidta viletili dva litaki pid komanduvannyam B S Osipova i M A Titlova Na litaku Osipova letili Vodop yanov majbutnij kerivnik stanciyi SP 3 A F Troshnikov i likar V G Volovich Cherez sekretnist ridnim ne mozhna bulo nichogo pro sebe povidomiti bo radiogrami dozvolyalisya tilki sluzhbovi cherez shifruvalnika V istoriyi stanciyi bulo chimalo kritichnih momentiv Odnogo razu v nameti radistiv stalasya pozhezha Chergovij namagavsya gasiti vogon vodoyu cherpayuchi yiyi vidrom z snizhnici ale marno U nameti vibuhnuli bachok z benzinom i patroni Koli pribigli uchasniki ekspediciyi namet i radiostanciya zgorili U stanciyi teper ne bulo zv yazku a bez radiopelengiv znajti stanciyu z litaka bulo praktichno nemozhlivo Ale radist Kurko mehanik Komarov i aerolog Kanaki iz zapasnih detalej i zalishkiv kolishnoyi raciyi za kilka dniv zibrali novu Zv yazok buv vidnovlenij Robota stanciyi SP 2 planuvalasya na pivroku do oseni 1950 roku Ale z oglyadu na vazhlivist podalshih sposterezhen bulo virisheno prodovzhiti drejf she na pivroku do vesni 1951 roku Listopad gruden i sichen protekli vidnosno spokijno Prote 4 lyutogo 1951 rokiv cherez tabir projshli dvi trishini Cherez rozhodzhennya krizhin buli porvani roztyazhki shogli vitrodviguna i radioshogl Vitrodvigun pri udari ob lid rozbivsya radioshogli vpali Zv yazok z Velikoyu zemleyu perervalasya Ale nezabarom radioshogli buli pidnyati zv yazok vidnovleno i naukovi sposterezhennya trivali U nich na 13 lyutogo toroshennya krigi posililosya pochastishali poshtovhi Trishini v tabori do cogo chasu zamerzli znovu rozijshlisya Priblizno v 100 metrah vid taboru vinik val torosiv zavvishki do 6 7 metriv Ta nareshti stisnennya krigi pripinilosya Tabir majzhe vpritul otochuvali torosi i trishini Zhittyevo neobhidne majno perenesli pa susidnij najbilsh velikij ulamok krizhini 18 lyutogo val torosiv znovu ozhiv Nastupayuchi na tabir vin zupinivsya vpritul bilya kayut kompaniyi Dovelosya perebratisya na bilsh bezpechnu krizhinu Lyudi oselilisya v dvoh nametah She voseni na stanciyu bula dostavlena avtomashina GAZ 67B Prorubavshi prohodi v gryadkah torosiv za dopomogoyu avtomashini perebazuvalisya na inshu krizhinu Zrujnovani nameti zalishili v staromu tabori U novomu tabori shvidko vidnovili vsi vidi sposterezhen Somov i Komarov daleko vid taboru vibrali zlitno posadkovu smugu dlya lizhnih litakiv Na pochatku kvitnya rozpochalasya evakuaciya stanciyi 11 kvitnya 1951 roku ostannim zalishiv krizhinu M M Somov PidsumkiSerednya shvidkist drejfu sklala 6 9 kilometra na dobu Za 376 dniv roboti stanciya projshla po pryamij 650 kilometriv a sumarna vidstan projdena za chas roboti stanciyi 2600 km Za chas diyalnosti stanciyi na krizhini pobuvalo 58 osib 71 raz sidali litaki zavezeno 96 ton vantazhiv Bulo otrimano velicheznij obsyag naukovih danih Za muzhnist i geroyizm proyavleni na stanciyi Pivnichnij polyus 2 v 1952 roci M M Somovu bulo prisvoyeno zvannya Geroya Radyanskogo Soyuzu a jogo tovarishi po drejfu buli nagorodzheni ordenami Grif sekretnosti z SP 2 buv znyatij pislya togo yak TASS ogolosiv pro robotu stanciyi Pivnichnij polyus 3 Prirodno postalo pitannya a de zh Pivnichnij polyus 2 Osobovij sklad Somov M M nachalnik stanciyi Gudkovich Z M okeanolog Dmitriyev A I okeanolog Petrov I G krigodoslidnik Yakovlyev G N krigodoslidnik Milyayev N A geofizik Nikitin M M okeanolog Chukanin K I meteorolog Kanaki V G aerolog Blagodarov V Ye aerolog Zajchikov P F aerolog Rubinchik M Ye magnitolog astronom Komarov M S mehanik Yacun E P kinooperator Volovich V G likar povar Chukanin K I meteorolog Pogrebnikov M M aerolog Kurko K M radist Shetinin G E radistDzherelaTreshnikov A F Ih imenami nazvany korabli nauki Gidrometeoizdat 1984 ros Istoriya sekretnoj polyarnoj stancii Tochka 36 ros