Принцип шкоди англ Harm principle стверджує що дії окремих осіб повинні обмежуватися лише для запобігання шкоди іншим ос

Принцип шкоди (англ. Harm principle) стверджує, що дії окремих осіб повинні обмежуватися лише для запобігання шкоди іншим особам. Джон Стюарт Мілль сформулював цей принцип у роботі «Про свободу», де він стверджував, що «єдина мета, заради якої влада може бути законно здійснена над будь-яким членом цивілізованої спільноти проти її волі, — це запобігання шкоді іншим». «Свобода полягає у свободі робити все, що не шкодить нікому іншому; тому здійснення природних прав кожної людини не має жодних обмежень, крім тих, що гарантують іншим членам суспільства користування тими самими правами. Ці межі можуть бути визначені лише законом».

Визначення

Переконання у цьому, що «нікому не можна насильно забороняти діяти на власний розсуд за умови, що його дії є посяганням на свободу дій інших», стало однією з основних принципів лібертаріанської політики.

Принцип шкоди був уперше повністю сформульований англійським філософом Джоном Стюартом Міллем (1806—1873) у першому розділі книги «Про свободу» (1859), де він стверджував, що:

Метою даного есе є утвердження одного дуже простого принципу, що має право на абсолютне правління над відносинами суспільства з індивідуумом у способах примусу та контролю, незалежно від того, чи використовуються засоби фізичної сили у формі юридичних покараннь, чи морального примусу суспільної думки. Цей принцип полягає в тому, що єдиною метою, заради якої людство, індивідуально чи колективно, може втручатися у свободу дій кожного зі своїх членів, є самозахист. Єдина мета, заради якої влада може бути законно здійснена будь-яким представником. Його власне благо, фізичне чи моральне, не є достатньою підставою. Його не можна законно змусити робити чи утримуватися, бо так буде краще для нього, бо це зробить його щасливішим, бо, на думку інших, так чинити було б розумно чи навіть правильно... Єдина частина поведінки будь-якої людини, за яку вона підлягає відповідальності перед суспільством, це та, що стосується інших. У тій частині, яка стосується лише його самого, його незалежність, звісно, абсолютна. Над собою, над своїм тілом і розумом людина суверенна".
— Джон Стюарт Мілль

Навіть якщо дія, спрямоване на себе, призводить до заподіяння шкоди самому собі, вона все одно знаходиться поза сферою виправданого державного примусу.

Сама по собі шкода не є позаморальним поняттям. Заподіяння шкоди іншій людині — те, що робить дію неправильним.

Шкідливість також може бути результатом невиконання зобов'язань. Мораль породжує зобов'язання. І частиною поняття боргу є те, що людина правомірно змушена до його виконання.

Примітки

van Mill, David (2021). Zalta, Edward N. (ред.). Freedom of Speech. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Spring 2021). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
(1859). On Liberty. Oxford, England: Oxford University. с. 21—22. Процитовано 27 лютого 2008.
Yumpu.com. Jorge Menezes Oliveira. yumpu.com (англ.). Процитовано 13 червня 2022.
mill, john stuart (1859). liberty (англ.).

[:0-1] van Mill, David (2021). Zalta, Edward N. (ред.). Freedom of Speech. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Spring 2021). Metaphysics Research Lab, Stanford University.

[Про_свободу-3] (1859). On Liberty. Oxford, England: Oxford University. с. 21—22. Процитовано 27 лютого 2008.

[:1-4] Yumpu.com. Jorge Menezes Oliveira. yumpu.com (англ.). Процитовано 13 червня 2022.

[5] , john stuart (1859). liberty (англ.).