Пра вило п ятдесяти ході в у шахах стверджує що гравець може проголосити нічию якщо не було жодного побиття й ходу пішак

Пра́вило п'ятдесяти́ ході́в у шахах стверджує, що гравець може проголосити нічию, якщо не було жодного побиття й ходу пішаком впродовж останніх п'ятдесяти ходів (гравець і суперник мають обидва здійснити свій 50-й хід). Метою цього правила є завадити гравцеві, який не має шансів на виграш, ходити до безкінечності або ж сподіватись на виграш лише через утому суперника.

Всі елементарні мати можна поставити за менш ніж 50 ходів. Однак у 20-му столітті виявили, що деякі ендшпільні позиції є виграшними, але вимагають більш як 50 ходів (без побиття або ходу пішаком), щоб поставити мат. Отже, для деяких співвідношень матеріалу зробили виняток і збільшили кількість ходів до 100. Однак, оскільки згодом відкрили дуже багато таких позицій, то 1992 року ФІДЕ скасувала всі винятки.

Про що говорить правило

Про правило п'ятдесяти ходів йдеться в пункті 9.3 правил ФІДЕ:

Гра завершується внічию, якщо її правильно проголошує гравець, що має ходити:
(a) він пише на своєму бланку і повідомляє арбітру про свій намір зробити хід, в результаті якого обидва гравці зроблять по 50 ходів не пересунувши жодного пішака і не побивши жодну фігуру, або

(b) обидва гравці виконали по п'ятдесят послідовних ходів не пересунувши жодного пішака й не побивши жодну фігуру.

Гравець не зобов'язаний оголошувати нічию за першої можливості, він може це зробити на одному з наступних ходів, якщо не зроблений хід пішаком і не побита фігура.

Гра не вважається автоматично закінченою внічию за цим правилом — гравець, чия черга ходу, повинен її оголосити. Отже гра може продовжуватись і далі, якщо гравець не оголошує нічиєї. Теоретично, гра може продовжуватись до безкінечності за цим правилом, але на практиці один з гравців радий оголосити нічию в такий спосіб.

Ігри, що завершуються внічию за цим правилом, не досягнувши стадії ендшпілю, трапляються рідко. Одним з прикладів є гра між Філіповичем і Смедеревацом Поляниця-Здруй 1966, яка завершилась внічию на 70 ході без жодного побиття за всю гру. останній хід пішаком відбувся на 20 ході.

Приклади

Тімман — Луц

Тімман - Луц, 1995

	a	b	c	d	e	f	g	h
8									8
7									7
6									6
5									5
4									4
3									3
2									2
1									1
	a	b	c	d	e	f	g	h

Позиція після 69. Rxg3, з цього ходу починається відлік п'ятдесяти ходів

	a	b	c	d	e	f	g	h
8									8
7									7
6									6
5									5
4									4
3									3
2									2
1									1
	a	b	c	d	e	f	g	h

Позиція перед 121... Rb5+?, проголошення нічиєї

У цій грі 1995 року між Яном Тімманом і виникло закінчення з турою і слоном проти тури. Білі прагнуть виграти досягнувши позицію Філідора, тоді як чорні застосовують захист Кохрена і "захист по другій горизонталі" (див. ). Чорні захищались добре в цьому важкому захисті й могли проголосити нічию на 119-ході. Луц відмічає, що він проголосив нічию на 121 ході. Іронія полягає в тому, що цей хід є програшним.

Карпов — Каспаров

Карпов - Каспаров, Тілбург, 1991

	a	b	c	d	e	f	g	h
8									8
7									7
6									6
5									5
4									4
3									3
2									2
1									1
	a	b	c	d	e	f	g	h

Позиція після 63. Kxh4, останнє побиття

	a	b	c	d	e	f	g	h
8									8
7									7
6									6
5									5
4									4
3									3
2									2
1									1
	a	b	c	d	e	f	g	h

Позиція після 112... Kh8

Нічию за правилом п'ятдесяти ходів можна було проголосити після 112-го ходу чорних у грі 1991 року між Анатолієм Карповим і Гаррі Каспаровим, але жоден із гравців її не проголосив. Останнє побиття відбулось на 63-му ході білих (останній хід пішаком відбувся до того). За правилом ФІДЕ 9.3 частина (a), білі могли записати свій 113-й хід (якщо це не побиття чи хід пішаком) і проголосити нічию. З правилом ФІДЕ 9.3 частина (b), після 113-го ходу білих кожен із гравців міг проголосити нічию на своїй черзі ходу і при цьому не був зобов'язаний записувати свій наступний хід. Замість цього гра продовжувалась ще кілька ходів:

113. Ng5 Ra6+

114. Kf7 Rf6+

115. ½-½

У цей момент гравці , оскільки після 115. Kxf6 виникає позиція пату . Якщо 115. Ke8 Rxf5 116. Nxf5, то позиція є очевидно нічийною, оскільки двоє коней не можуть форсовано поставити мат (див. Два коні проти пішака).

Історія

Правило має довгу історію . Його метою є завадити комусь грати до безкінечності позиції, в яких не можна виграти. Попередниця шахів, гра шатрандж, мала правило сімдесяти п'яти ходів. У своїй книзі 1561 року Руй Лопес де Сеґура визначив для цього правила саме 50 ходів. П'єтро Каррера (1573-1647) вважав, що достатньо 24 ходи, а Луї Шарль де Лабурдонне (1795-1840) відстоював 60 ходів .

До 1800 року правило можна було застосовувати лише до деяких особливих типів ендшпілю, які різнились у різних версіях правил. Відлік ходів розпочинався коли один з гравців вимагав застосувати правило (замість того, щоб відслідковувати ходи назад до останнього побиття або ходу пішаком), а побиття чи хід пішаком не обнуляли відлік. За правилами турніру Лондон 1883 відлік вже обнулявся при побитті або ходові пішаком, але все ще розпочинався за запитом гравця .

Протягом певного періоду часу вважали, що всі виграшні ендшпілі можна виграти менш як за 50 ходів. Однак на початку XX століття знайдено деякі винятки, включаючи аналіз , який зробив (1866-1942), а також . Правило переглядали кілька разів, вводячи винятки понад 50 ходів для деяких типів ендшпілю. Спочатку правило застосовували до турнірних партій, а не до матчевих .

1928 ФІДЕ ввела уточнення, що якщо якийсь різновид ендшпілю для постановки мату теоретично вимагає понад 50 ходів, то для цих випадків треба обмежувати такою кількістю ходів, яка вдвічі перевищує це число. Наприклад, тоді вважали, що для ендшпілю тура і слон проти тури потрібно 66 ходів і тому застосовували правило 132 ходів. (Насправді ж потрібно 59 ходів.) 1952 року ФІДЕ переглянула правило і обмежила виняткові ендшпілі сотнею ходів, але за умови, що гравці погодяться на таке продовження до початку гри. Це уточнення ще було в дії станом на 1960 рік. Правило не прописувало самих позицій, на той випадок, якщо буде знайдено нові їх типи, що вимагають понад 50 ходів (саме це й трапилось). Вважали що такі позиції вимагають понад 50 ходів:

, який безпечно заблокований конем позаду лінії Троїцького
тура і пішак на полі a2 проти чорнопольного слона і пішака на a3, або ж аналогічна позиція в інших кутах. (1979 року показано, що цей ендшпіль можна виграти якраз менш як за 50 ходів.)

Стаття 12.4 правил ФІДЕ від 1965 року встановлювала:

Кількість ходів можна збільшувати для певних типів позицій, за умови що стосовно цього підвищення і типів позицій була домовленість перед початком партії.

Харкнесс зауважує, що "ФІДЕ встановила і затвердила деякі з цих позицій", включаючи двох коней проти пішака . Версії правил від 1975 і 1977 років формулювали цей пункт тими самими словами (без визначення позицій і кількості ходів) , .

1984 зазнало зміни і стало статтею 10.9. Воно ясно встановило кількість ходів 100 і позиції, про які сказано вище . У 1980-х роках Кен Томпсон провів дослідження за допомогою шахового рушія і відкрив багато ендшпілів, які можна виграти за більш як 50 ходів. Однак серед них було багато позицій, які вимагали випадкових ходів, недоступних людському аналізу, і які рідко можна побачити в реальній грі. 1989 року правило змінилось (все ще 10.9). Тепер кількість ходів стала 75 і в ньому були зазначені такі позиції:

Тура і слон проти тури
Два коня проти пішака (без згадки про лінію Троїцького)
Ферзь і пішак на сьомій горизонталі проти ферзя (див. )
Ферзь проти двох коней (див. )
Ферзь проти двох слонів
Двоє слонів проти коня (див ) .

Станом на 2001 рік правило 9.3 прописувало однакову кількість ходів 50 для всіх позицій .

Примітки

FIDE Laws of Chess, July 2014
Filipowicz Andrzej vs. Smederevac Petar - Game - Chess.com. Chess.com. Процитовано 1 жовтня 2014.
Lutz, 1999, с. 129–32.
Karpov vs. Kasparov. Chessgames.com. Процитовано 4 березня 2010.
Kasparov, 2010, с. 303.
Stiller, 1996, с. 153.
Hooper та Whyld, 1992, с. 134.
Troitzky, 2006, с. 197.
FIDE, 1944, с. 17—18.
Speelman, Tisdall та Wade, 1993, с. 382.
Whitaker та Hartleb, 1960.
Giddins, 2012, с. 184, 186.
Harkness, 1970, с. 52.
Morrison, 1975, с. 25.
Morrison, 1978, с. 21.
Kazic, Keene та Lim, 1985, с. 24—25.
Gleick, James (26 серпня 1986). NY Times. New York Times. Процитовано 4 березня 2010.
FIDE, 1989, с. 22—23.
Schiller, 2003, с. 27—28.

Посилання

FIDE (1944), The Laws of Chess - Official Code, Sutton Coldfield
FIDE (1989), The Official Laws of Chess, Macmillan, ISBN
(2012), The Greatest Ever Chess Endgames, , ISBN
; ; Riddle, Ira Lee (1993), U.S. Chess Federation's Official Rules of Chess (вид. 4th), McKay, ISBN
(1970), Official Chess Rulebook, McKay, ISBN
Hooper, David; Whyld, Kenneth (1992), fifty move law, (вид. 2nd), Oxford University Press, ISBN
Kasparov, Garry (2010), : Part 4, Kasparov vs Karpov 1988-2009, , ISBN
Kazic, Bozidar; ; Lim, Kok Ann (1985), The Official Laws of Chess, Batsford, ISBN
(1999), Endgame Secrets: How to plan in the endgame in chess, Batsford, ISBN
McCrary, John (2004), The Evolution of Special Draw Rules, (November): 26—27
Morrison, Martin (1975), Official Rules of Chess, McKay, ISBN
Morrison, Martin (1978), Official Rules of Chess (вид. 2nd), McKay, ISBN
(2010), Nunn's Chess Endings, volume 1, Gambit Publications, ISBN
; ; (1993), Batsford Chess Endings, B. T. Batsford, ISBN
(2003), Official Rules of Chess (вид. 2nd), Cardoza, ISBN
Stiller, Lewis (1996), On Numbers and Endgames: Combinatorial Game Theory in Chess Endgames, у Nowakowski, Richard (ред.), Multilinear Algebra and Chess Endgames, Cambridge University Press, ISBN
(2006) [1937], Collection of Chess Studies, Ishi Press, ISBN
; Hartleb, Glenn (1960), 365 Selected Endings

Література

Just, Tim; Burg, Daniel B. (2003), U.S. Chess Federation's Official Rules of Chess (вид. 5th), McKay, ISBN

(1987), U.S. Chess Federation's Official Rules of Chess (вид. 3rd), McKay, ISBN

This is the currently-available version. isbn= 0-8050-2947-8 the 1993 edition.

[1] FIDE Laws of Chess, July 2014

[2] Filipowicz Andrzej vs. Smederevac Petar - Game - Chess.com. Chess.com. Процитовано 1 жовтня 2014.

[FOOTNOTELutz1999129–32-3] Lutz, 1999, с. 129–32.

[4] Karpov vs. Kasparov. Chessgames.com. Процитовано 4 березня 2010.

[FOOTNOTEKasparov2010303-5] Kasparov, 2010, с. 303.

[FOOTNOTEStiller1996153-6] Stiller, 1996, с. 153.

[FOOTNOTEHooperWhyld1992134-7] Hooper та Whyld, 1992, с. 134.

[FOOTNOTETroitzky2006197-8] Troitzky, 2006, с. 197.

[FOOTNOTEFIDE194417—18-9] FIDE, 1944, с. 17—18.

[FOOTNOTESpeelmanTisdallWade1993382-10] Speelman, Tisdall та Wade, 1993, с. 382.

[FOOTNOTEWhitakerHartleb1960-11] Whitaker та Hartleb, 1960.

[FOOTNOTEGiddins2012184,_186-12] Giddins, 2012, с. 184, 186.

[FOOTNOTEHarkness197052-13] Harkness, 1970, с. 52.

[FOOTNOTEMorrison197525-14] Morrison, 1975, с. 25.

[FOOTNOTEMorrison197821-15] Morrison, 1978, с. 21.

[FOOTNOTEKazicKeeneLim198524—25-16] Kazic, Keene та Lim, 1985, с. 24—25.

[17] Gleick, James (26 серпня 1986). NY Times. New York Times. Процитовано 4 березня 2010.

[FOOTNOTEFIDE198922—23-18] FIDE, 1989, с. 22—23.

[FOOTNOTESchiller200327—28-19] Schiller, 2003, с. 27—28.

[20] This is the currently-available version. isbn= 0-8050-2947-8 the 1993 edition.