Послання

Посла́ння — різновид епістоли, літературний жанр, віршований та публіцистичний твір, написаний у формі листа або звернення до конкретного адресата чи широкого загалу. Найдавнішими відомими посланнями є біблійні апостольські послання (соборні послання , апостола Павла, апостола Петра та ін.). У європейській поезії вперше з’являється у Горація (напр., «Послання до Пізонів» «Наука поезії»,), живе у латинській новомовній поезії середньовіччя та Відродження, розквіт припадає на добу класицизму XVII-XVIII cт. (Н. Буало, Вольтер, О. Сумароков). У добу романтизму послання поступово втрачає жанрові ознаки, а до середини XIX ст. припиняє існувати як жанр. Формальні ознаки послання: наявність звернення до конкретного адресата та, відповідно, такі мотиви, як прохання, побажання, умовляння тощо. Традиційно зміст послання (від Горація) – переважно морально-філософський і дидактичний, проте були й численні послання розповідні, панегіричні, сатиричні, любовні і под. На східнословянському ґрунті простежується з XII ст. Розквіту досягає у творчості українського письменника-полеміста кінця XVI – поч. XVII ст. І. Вишенського («Послання до Василя Острозького», «Послання до єпископів», «Послання львівському братству» та інші). Формою послання часто користувалися й пізніше, особливо в інтимній ліриці, а часом – у творах громадянської тематики. Як ліричний жанр, були досить популярні у XVIII – першій третині XIX cт. (послання В. Жуковського до Філалета, І. Батюшкова, П. Вяземського, послання використовували М. Карамзін, К. Батюшков, А. Фет, О. Пушкін). Зміст віршованих послань був досить різноманітним: від дружнього обміну думками до політичних декларацій, філософських узагальнень, естетичних програм («До Основ’яненка», «Гоголю», «Марку Вовчку», «Н. Костомарову», «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» Т. Шевченка, «Товаришам із тюрми», «Мойому читачеві», «Молодому другові» І. Франка, «Товаришці на спомин» Лесі Українки та ін.).

Примітки

1. «Н. Костомарову» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 377-378.

Джерела

• Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 564

Література

• Т. І. Квятковский А. Поэтический словарь.- М. : Сов. энциклопедия, 1966, с.219 - 220.
• Т. І. Кузьменко В. І. Словник літературознавчих термінів // К.: Український

письменник, 1997, с. 189 – 190.

• Т. І. Литературный энциклопедический словарь . – М.: Сов. энциклопедия, 1987, с.290.
• Т. І. Шинкаренко. Послання глав держав, урядів, міністрів закордонних справ // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с.

Посилання

• Послання поетичне // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 297-301.
• Послання // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 250-251.