Поліморфія (музичний твір)

Поліморфія — музична композиція польського композитора Кшиштофа Пендерецького для 48 струнних інструментів.

Поліморфія
пол. Polimorphie
Композитор	Кшиштоф Пендерецький
Створено	1961
Видано	1961
Тривалість	10 хв.
Прем'єра
Дата	16 квітня 1962
Місце	Гамбург

Композитор обрав цікаве співвідношення інструментів в рамках струнного оркестру: 24 скрипки та по 8 альтів, віолончелей і контрабасів. П'єса була написана на замовлення Північного німецького радіо (Гамбург) в 1961. Прем'єра відбулася 16 квітня 1962 року. Виконавці: Оркестр радіо під проводом Анджея Марковські. Твір присвячений Герману Moeck, першому пропагандисту музики Пендерецького на Заході.

Твір належить до експериментального раннього періоду творчості (1950 — 1960-ті роки), коли молодий композитор він шукав нові фонічні та технічні виразові можливості інструментів, зокрема струнно-смичкових. Завдяки нетрадиційному трактуванню артикуляції і оригінальним методам звуковидобування композитору вдалося витворити неповторну музичну мову, яка вимагала відмови від традиційної системи позначень. Пендерецький розробляє власну нотацію — графічну, що нагадує електроенцефалограму. Вперше графічний нотозапис був використаний в «Плачі за жертвами Хіросіми» (1960), Polymorphia продовжила цей напрямок.

З грецької, полі означає «багато» і морфія — «форма». Отже, polymorphia — «безліч форм», або « той же зміст у багатьох формах». «Йдеться не про поняття музичної форми, а про форми звуковидобування». Біограф Пендерецького Вольфрам Швінгер пов'язує назву polymorphia з «широко розгорнутої шкалою звуку … в якій відбувається обмін і одночасне проникнення звуку і шуму, присутній контраст і злиття м'яких і твердих звуків»^:137. Як і «Трен жертвам Хіросіми», дана композиція побудована за принципом звукової драматургії. Композитору важливі звукові враження від кластерів, гліссандо та мікротонових комплексів самі по собі, а не рух мелодичних ліній. У цій дисонантній поліфонії голосів найбільш несподіваним є завершення: тризвук До Мажору.

Форма твору

Твір написаній у тричастинній формі ABA ', кожнен з розділів звучить приблизно три хвилини. Пендерецький розмежовує частини за допомогою системи контрастних тембрів. Розділ А (до такту 32) характеризується перевагою традиційного способу звуковидобування на струнних (ARCO) та використанням мікротонових кластерів. Розділ B починається на репетиції (такт 32) і завершується. Пендерецький розкриває можливості струнної групи як ударних інструментів. Він застосовує такіприйоми, як: battuto col legno (удар по струнах деревком смичка), удари відкритою долонею по струнах, удари по деках кінчикам пальців чи головкою смичка, постукування смучком по пульпіту чи по стільцях. В репризі повертається всі засоби, використані раніше. Кода будується на До Мажорному тризвуку. Як стверджує сам композитор, він почав писати цей твір з кінця: «Дослідники пишуть, що останній акорд — „причеплений“. Ніхто цього не зрозумів. А я з нього почав компонувати.»

Примітки

1. Wolfram Schwinger, Krzysztof Penderecki: His Life and Work, trans. William Mann (London: Schott, 1989)
2. . Culture.pl. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 16 червня 2015.

Посилання

• KRZYSZTOF PENDERECKI Polymorphia [ 4 листопада 2014 у Wayback Machine.]