Пойда Дмитро Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пойда.

Дмитро Павлович Пойда (21 жовтня 1908, Бородаївські Хутори — 25 листопада 1992, Дніпропетровськ) — український історик, педагог, доктор історичних наук (з 1962 року), професор (з 1963 року).

Дмитро Павлович Пойда
Дмитро Павлович Пойда Дмитро Павлович Пойда
Народився	21 жовтня 1908(1908-10-21)^[1] Бородаївські Хутори, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	25 листопада 1992(1992-11-25) (84 роки) або 1992^[2] Дніпропетровськ, Україна
Поховання	Сурсько-Литовське кладовище
Місце проживання	м. Дніпропетровськ
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Галузь	історія
Заклад	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара НТУ ДП
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук (1960)
Відомий завдяки:	дослідження історії України, аграрної історії
Нагороди	Заслужений працівник вищої школи Української РСР

Біографія

Народився 21 жовтня 1908 року у с. Бородаївські Хутори Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (нині Верхньодніпровського району Дніпропетровської області) у селянській родині. Трудову діяльність розпочав у 13 років, працював наймитом, згодом — секретарем сільської ради.

У 1931 році приїхав до Харкова. Спочатку вчився на робітфаці, потім став студентом Всеукраїнського інституту комуністичної освіти. Після реорганізації інституту його зарахували до студентів Харківського педагогічного інституту, який він закінчив з відзнакою у 1936 році за спеціальністю «Історія». У 1937 році закінчив перший курс аспірантури Київського інституту червоної професури, але у зв'язку із його ліквідацією отримав призначення на педагогічну роботу до м. Дніпропетровська.

З 1937 року — на педагогічній та викладацькій роботі у Дніпропетровському державному університеті. Працював старшим викладачем. У 1939 році став одним із організаторів кафедри історії СРСР (нині — східноєвропейської історії) на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, а напередодні Другої Світової війни — завідувачем кафедри.

З початком війни перебував у діючій армії на партійно-політичній роботі, за що мав ряд урядових нагород. З листопада 1945 року по серпень 1946 року працював старшим викладачем соціально-економічних дисциплін Подольського військово-піхотного училища (м. Шуя).

Після демобілізації у 1946 році повернувся до Дніпропетровська, де понад 30 років присвятив роботі у Дніпропетровському державному університеті (1946—1955, 1965—1992). У 1965–1986 роках — завідувач кафедрою історії СРСР та УРСР Дніпропетровського державного університету. Також працював завідувачем кафедри у Вищій партійній школі. У 1949 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Крестьянское движение на Екатеринославщине в период революционной ситуации в России конца 1850-х — начала 1860-х годов». У 1962 році на базі монографії «Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.)», виданої у 1960 році, захистив докторську дисертацію. У 1959–1966 роках завідував кафедрою історії КПРС у Дніпропетровському гірничому інституті.

За багаторічну науково-педагогічну працю був удостоєний ряду урядових нагород, зокрема, двох орденів «Знак Пошани», ордену Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьох медалей. У 1976 році йому було присвоєне почесне звання Заслуженого працівника вищої школи Української РСР.

Помер 25 листопада 1992 року. Похований у Дніпропетровську на Сурсько-Литовському кладовищі. З 1993 року кафедра, якою багато років завідував Д. П. Пойда, в пам'ять про вченого, щорічно проводить наукові читання з питань аграрної історії України та Росії.

Наукова діяльність

Автор понад 150-ти наукових та навчально-методичних праць. Він був одним із найактивніших авторів та членом редколегії тому «Дніпропетровська область» унікального багатотомного видання «Історія міст і сіл Української РСР», редактором збірників наукових праць викладачів кафедри.

За час своєї науково-педагогічної роботи створив наукову школу істориків-аграрників, підготував понад 30 кандидатів історичних наук. Був постійним учасником Всесоюзних аграрних симпозіумів, очолював на історичному факультеті ДДУ спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій.

Учні

Підготував 22 кандидати історичних наук, з яких 7 — Д. С. Шелест, Л. П. Гарчева, В. В. Стецкевич, В. В. Крутиков, С. І. Світленко, А. В. Бойко та Г. Г. Кривчик згодом стали докторами історичних наук, професорами.

Джерела та література

• Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь. Пойда Дмитро Павлович [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 314. — .
• Ковальський М. П., Іваненко В. В. Штрихи до портрета самобутнього історика Дмитра Павловича Пойди (1908—1992) // Бористен.- 1994.- № 1.- С. 23-26;
• Швидько Г. К. Вшанування професора Д. П. Пойди з нагоди його 70-річчя // Український історичний журнал.- 1979.- № 1.- С. 126—127.

1. Library of Congress Authorities — Library of Congress.
   d:Track:Q13219454d:Track:Q131454
2. Deutsche Nationalbibliothek Record #1044936215 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578