Пилипенко Віктор Васильович (академік)

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Пилипенко Віктор Васильович
Народився	15 листопада 1935(1935-11-15) Запоріжжя, Українська СРР, СРСР
Помер	25 травня 2015(2015-05-25) (79 років) Дніпропетровськ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	політик
Alma mater	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Заклад	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Посада	директор Інституту технічної механіки НАН України
Вчене звання	доктор технічних наук
Науковий ступінь	член-кореспондент АН УРСР
Партія	КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко.

Віктор Васильович Пилипенко (15 листопада 1935(19351115), місто Запоріжжя, тепер Запорізької області — 25 травня 2015, місто Дніпропетровськ) — український радянський діяч, фахівець в галузі технічної механіки, директор Інституту технічної механіки НАН України. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Академік Національної академії наук України (1982), доктор технічних наук (1968), професор (1971), член-кореспондент АН УРСР (у 1979–1982).

Біографія

У 1954 — 1959 р. — студент Дніпропетровського державного університету. У 1959 році закінчив з відзнакою фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету.

У серпні 1959 — 1961 року — інженер, у 1961—1962 роках — старший інженер, у 1962—1964 роках — начальник групи, у 1964—1966 роках — начальник сектору динаміки рідинних ракетних двигунів в Конструкторському бюро «Південне» міста Дніпропетровська.

У 1961 році захистив кандидатську дисертацію.

У серпні 1966 — 1970 року — старший науковий співробітник сектору проблем технічної механіки, з травня 1970 року — завідувач відділу динаміки гідромеханічних систем Дніпропетровського відділення Інституту механіки Академії наук УРСР.

У 1968 році захистив докторську дисертацію. котра стала основою для майбутніх досліджень. Вона була присвячена проблемним завданням динаміки РРДУ (рідинних ракетних двигунів): теоретичним та експериментальним дослідженням запуску РРД, виконаних за схемами без допалення й із допаленням генераторного газу; експериментальним дослідженням кавітаційних коливань у системах живлення РРД; вивченню механізмів самозбудження та розробленню математичних моделей кавітаційних коливань; дослідженню впливу кавітації в насосах РРД на поздовжню стійкість ракет носіїв (РН) у польоті.

Захопленість роботою приваблює до вченого молодь. Довкола нього формується колектив зі студентів і молодих наукових співробітників, який у подальшому стане основою відомої наукової школи в галузі динаміки РРДУ, створеної Пилипенком.

Член КПРС з 1970 року.

У 1970—1978 роках — професор кафедри моторобудування на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського державного університету. Віктор Пилипенко очолював організований ним відділ динаміки двигунних установок літальних апаратів. Цей відділ був підтриманий Міністерством загального машинобудування СРСР після успішного впровадження на одному з його підприємств результатів науково-дослідних робіт, виконаних ученим. Від часу організації й донині відділ розвиває оригінальний науковий напрям у галузі динаміки двигунів літальних апаратів.

Відділ динаміки двигунних установок під керівництвом В.В. Пилипенка, зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, взяв активну участь у розв’язанні проблеми забезпечення поздовжньої стійкості РН «Зеніт» на всіх етапах її розроблення. Низка рекомендацій і технічних пропозицій, що були розроблені у відділі, реалізовані під час створення цієї ракети. Проведені теоретичні та експериментальні дослідження кавітаційних автоколивань у насосних системах живлення РРД дозволили вченому створити теорію кавітаційних автоколивань у таких системах. Теорію викладено в двох монографіях, які за своїм змістом і новизною отриманих результатів, на думку багатьох фахівців, не мають аналогів у світовій спеціальній літературі. Наукову та науково-організаційну діяльність Віктор Васильович успішно поєднує з викладацькою роботою. В 1971 р. його удостоєно ученим званням професора. Майже 20 років він навчав майбутніх інженерів-механіків, які успішно працюють у наукових установах та різних галузях промисловості.

У 1970—1972 і у грудні 1977 — грудні 1978 року — заступник керівника, у грудні 1978 — травні 1980 року — керівник Дніпропетровського відділення Інституту механіки Академії наук УРСР.

У травні 1980 — 2003 року — директор Інституту технічної механіки АН України в місті Дніпропетровську. З 2003 року — почесний директор Інституту технічної механіки НАН України.

У 1985—2008 роках — голова Придніпровського наукового центру Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України.

У 1993—2004 роках — академік-секретар Відділення механіки НАН України, у 1985—2008 роках — член Президії НАН України, з 2008 року — радник Президії НАН України.

Президент Українського товариства інженерів-механіків (з 1994), член Американського товариства інженерів-механіків (з 1995), Російської академії космонавтики імені Ціолковського (з 1996 Європейської академії наук (з 2002), Міжнародної академії астронавтики (з 2004), Міжнародної академії авторів відкриттів і винаходів.

Автор понад 300 публікацій, у тому числі 3-х монографій, 91 винаходів та 140 статей.

Нагороди

• орден Трудового Червоного Прапора (1976)
• орден Жовтневої Революції (1982)
• орден князя Ярослава Мудрого 5-го ст. (1995), 4-го ст. (1998)
• медалі
• лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1990)
• лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)
• лауреат премії імені Янгеля (1983)
• заслужений діяч науки і техніки України (2001)

Література

• Депутати Верховної Ради УРСР. 11-е скликання — 1985 р.
• Шаров Ігор. Вчені України: 100 видатних імен. — К.: «АртЕк», 2006. [ 14 січня 2017 у Wayback Machine.]

Посилання

• [1] [ 11 жовтня 2007 у Wayback Machine.]