Окупація Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини (нім. Okkupationsfeldzug in Bosnien) ― військова операція Збройних сил Австро-Угорщини для взяття під контроль Боснійського вілаєту Османської імперії, розпочата за результатами Берлінського конгресу в 1878 році.
Австро-Угорська окупація Боснії і Герцеговини | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() Битва під Джейсом 7 серпня 1878 р. Карл Піпіх. | |||||||||
| |||||||||
Сторони | |||||||||
![]() | ![]() ![]() ![]() | ||||||||
Командувачі | |||||||||
![]() ![]() ![]() | ![]() ![]() ![]() ![]() | ||||||||
Військові сили | |||||||||
83–153 тис. військовослужбовців | 93 тис. чоловік (79 тис. повстанців, 13,8 тис. турецьких солдат) | ||||||||
Втрати | |||||||||
946 вбитих, 3980 поранених | невідомо |
Передумови
У 1878 році, після закінчення російсько-турецької війни, був скликаний Берлінський конгрес великих держав, метою якого було територіально-політичне перевлаштування Балканського півострова в умовах поразки Османської імперії. Згідно ст. 25 заключного акту конгресу, Берлінського трактату, Австро-Угорщина отримала право на невизначений термін зайняти територію Боснії і Герцеговини, а також ввести військові формування в Новопазарський санджак (при формальному збереженні над цим регіоном турецького суверенітету). Рішення було прийнято для запобігання утворення на Балканах великої південнослов'янської держави проросійської орієнтації (яке виявилося б можливим у разі об'єднання Сербії і Чорногорії). Проти австро-угорської окупації Боснії активно виступали як Сербія, так і Османська імперія (але остання з часом отримала таємну угоду від австро-угорського міністра закордонних справ (Дьюлі Андраші) про те, що окупація розглядається його країною як «тимчасова»).
Операція
Боснійський пашалик до моменту окупації являв собою територію площею 51 027 км² з населенням в 1 142 000 чоловік. 43% жителів становили православні серби, 18% — хорвати-католики, 39% — мусульмани (босняки). Хоча (Дьюла Андраші) вважав, що окупація регіону буде являти собою «прогулянку з духовою капелою», на ділі австро-угорська армія зіткнулася з серйозним збройним опором, яке виходило як з боку мусульман, так і з боку сербів (які до цього часу вже два роки вели повстанську боротьбу з турками за створення незалежної Сербії).
Окупація була доручена 13 армійському корпусу під командуванням генерала Йосифа Філіповича фон Філіпсберга.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODRMemhsTDFCeVpXaHZaRjh4Tnk1ZmNHVWxRelVsUVRGd2IyeHJZVjhsUXpRbE9FUmxlbDlUWVhadkxtcHdaeTh5TXpOd2VDMVFjbVZvYjJSZk1UY3VYM0JsSlVNMUpVRXhjRzlzYTJGZkpVTTBKVGhFWlhwZlUyRjJieTVxY0djPS5qcGc=.jpg)
Операція почалася 29 липня 1878 року. 31 липня 13-й армійський корпус під командуванням Філіповича переправився через Саву біля Костайніци і Градишка. Біля Баня-Луки до них приєдналися 6-а піхотна дивізія (Вільгельма фон Тегетгоффа), 7-а піхотна дивізія Вільгельма фон Вюртемберга і 20-а піхотна дивізія Ладіслава Сапари, вони рушили вздовж річки Врбас на Варкар-Вакуф і Яйце. В ході маршу австро-угорські підрозділи зіткнулися з спротивом мусульманських партизанів під командуванням дервіша (Лойо-хаджі), до яких приєднувалися і військовослужбовці регулярної османської армії.
3 серпня біля (Маглая) в засідку партизан потрапив гусарський ескадрон. Після цього інциденту командувач віддав наказ, відповідно до якого дозволялися страти повстанців. Через сильний опір Генеральний штаб Австро-Угорщини змушений був передислокувати в регіон бойових дій 36-у піхотну дивізію, яка була розміщена в Королівстві Хорватії і Славонії.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOHpMek14TDBkbFptVmphSFJmWkdGc2JXRjBhVzVwYzJOb1pYSmZiR0Z1WkdWemMyTm9kV1YwZW1WdVgySmxhVjlzYVhadWIxOWhiVjh4TlM1ZllYVm5kWE4wWHpFNE56Z3VhbkJuTHpRM05YQjRMVWRsWm1WamFIUmZaR0ZzYldGMGFXNXBjMk5vWlhKZmJHRnVaR1Z6YzJOb2RXVjBlbVZ1WDJKbGFWOXNhWFp1YjE5aGJWOHhOUzVmWVhWbmRYTjBYekU0TnpndWFuQm4uanBn.jpg)
5 серпня незалежно діяча 18-а Далмаційська дивізія в числі 9000 військових, під командуванням генерала Стефана фон Йовановича, що наступала уздовж Неретви, зайняла Мостар.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODFMelUzTDBwdmMyVndhRjlRYUdsc2FYQndiM1pwWTJoZmRtOXVYMUJvYVd4cGNIQnpZbVZ5Wnk1cWNHY3ZNVE0yY0hndFNtOXpaWEJvWDFCb2FXeHBjSEJ2ZG1samFGOTJiMjVmVUdocGJHbHdjSE5pWlhKbkxtcHdadz09LmpwZw==.jpg)
7 серпня поблизу Яйце боснійці дали відкритий бій, наступаючій 7-й піхотній дивізії, в ході якого війська Філіповича втратили понад 600 осіб.
13 серпня боснійські партизани в районі (Нови-Граду) здійснили напад на підрозділ угорського піхотного полку, в ході якого загинули більше 70 солдатів і офіцерів. В австро-угорської пресі партизанські акції називалися «нецивілізованими» і «зрадницькими». У зв'язку з тим, що військові дії набули широкомасштабний характер, до операції були залучені додатково 3, 4 і 5 армійські корпуси.
18 серпня Філіпович віддав наказ про арешт османського губернатора провінції - Хафіза-паші.
19 серпня столицю (пашалика) — Сараєво було захоплено після артилерійського вогню з 52 гармат та жорстоких вуличних боїв. Йозеф Філіпович, згідно з офіційними даними, втратив 54 людини убитими і 314 пораненими; втрати захисників міста оцінювалися більш ніж в 300 чоловік. Після захоплення міста розпочалися численні страти взятих в полон боснійців. Після залишення Сараєво, повстанці відійшли в довколишні гори і чинили опір ще протягом декількох тижнів.
Взяття під контроль території провінції зайняло кілька місяців. Велика-Кладуша була зайнята лише до 20 жовтня. (Лойо-хаджі) був узятий в полон 5 жовтня солдатами 37 угорського піхотного полку ерцгерцога Йосифа в ущелині річки Рокитниці неподалік від (Рогатіци). Лідер повстанців був засуджений до смерті, проте в подальшому помилуваний з заміною покарання на 5 років ув'язнення.
Надалі підготовка і проведення операції були піддані критиці. Зазначалося, що Австро-Угорщина в результаті привернула до неї в цілому 5 армійських корпусів загальною чисельністю 153 тис. солдатів і офіцерів, тоді як їм, протистояли 79 тис. повстанців і 13 800 військовослужбовців регулярної османської армії. Загальні втрати Австро-Угорщини склали близько 5000 чоловік, з яких близько 1000 загинули.
Наслідки
Оскільки територія Боснії і Герцеговини не була предметом Австро-угорського компромісу, вона не увійшла до складу ні австрійської, ні угорської частин імперії, а була передана в цивільне управління загальноімперському міністерству фінансів; одночасно був призначений військовий губернатор. Тривалий час на зайнятій території відзначалися спалахи заворушень. До 1908 року провінція перебувала формально в кондомініумі Австро-Угорщини та Османської імперії. Потім було прийнято рішення про анексію цієї території (див. Боснійська криза), після чого вона увійшла до складу Австро-Угорщини в якості відокремленого адміністративно-територіального суб'єкта.
У 1914 році в Сараєво в результаті замаху сербських націоналістів був убитий спадкоємець австрійського і угорського престолів ерцгерцог Франц Фердинанд. Ця подія стала приводом до Першої світової війні.
Джерела
- Erwin Matsch (Hrsg.): November 1918 auf dem Ballhausplatz. Erinnerungen Ludwigs Freiherrn von Flotow, des letzten Chefs des Österreichisch-Ungarischen Auswärtigen Dienstes 1895—1920. Böhlau, Wien 1982,
- Srećko Matko Džaja: Bosnien-Herzegowina in der österreichisch-ungarischen Epoche (1878—1918). Die Intelligentsia zwischen Tradition und Ideologie. (=Südosteuropäische Arbeiten Band 93), Verlag Oldenbourg, München 1994,
- Wissenschaftliche Mitteilungen aus Bosnien und der Hercegowina. Band 10, 1907, S. 455.
- Richard Georg Plaschka: Avantgarde des Widerstands. Modellfälle militärischer Auflehnung im 19. und 20. Jahrhundert. Böhlau, Wien 2000,
- Scott Lackey: The Rebirth of the Habsburg Army. Friedrich Beck and the Rise of the General Staff. ABC-CLIO, 1995,
- Hubert Zeinar: Geschichte des Österreichischen Generalstabes. Böhlau, Wien 2006,
- Martin Gabriel: Die Einnahme Sarajevos am 19. August 1878. Eine Militäraktion im Grenzbereich von konventioneller und irregulärer Kriegsführung
- Vjekoslav Klaic: Geschichte Bosniens von den ältesten Zeiten bis zum Verfalle des Königreiches. Friedrich, Leipzig 1885
- Scott Lackey: The Rebirth of the Habsburg Army. Friedrich Beck and the Rise of the General Staff. Greenwood Press, Westport 1995,
- Marie-Janine Calic: Geschichte Jugoslawiens im 20. Jahrhundert. Beck, München 2010,
- Liselotte Popelka: Heeresgeschichtliches Museum Wien. Verlag Styria, Graz u. a. 1988,
- Manfried Rauchensteiner, Manfred Litscher (Hrsg.): Das Heeresgeschichtliche Museum in Wien. Verlag Styria, Graz u. a. 2000, .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет